Буба
Шрифт:
— Я обіцяв їй, що сходимо разом на Віслу, — раптом пригадав собі батько. — От сьогодні б із радістю пішов, але її немає.
— А я, — мати дійшла вже до нігтів на ногах, — збиралася повести її до своєї косметички й перукарки. Зрештою, Буба вже доросла дівчинка й повинна звикати до певних речей. І нині я готова була присвятити цьому час, а вона взяла й поїхала…
— Справді, — батько повернувся до читання. — Наші діти не вміють вибрати слушний час, щоб покинути дім. Завжди своїм виїздом зруйнують якісь важливі плани.
— Так воно вже буває з ними, — пані Марися відволіклася від своїх
— Як добре, що ви прийшли, — мама ладна була кинутися Маньчаковій на шию, якби не бинти, що замість хусточки чи шарфика видніли з-під її кожуха.
— А чого це ви до нас, як у Сибір? — здивувався дід. — Уже ж весна!
— У мене свинка, — Маньчакова спробувала сісти в крісло, не знімаючи кожух, але їй це не вдалося.
— То у вас є свинка? — втішився дідусь. — І як наша крихітка зветься?
— Дружина хворіє на свинку, — Маньчак неприязно глянув на дідуся й зняв тужурку (дід Генрик завжди стверджував, що Маньчакова куртка в попередньому житті була тужуркою).
— Певне, хворіла? — здавалося, дід нічогісінько не тямить. — Якщо ви вже собі її придбали, то певне, пані Віолетта видужала?
— З вами навіть здорова людина опиниться в лікарні, — роздратовано сказав Маньчак, а його дружина намагалася продемонструвати старому величезний набряк на шиї.
— Ось, дивіться! — вигукував знервований Маньчак. — Ось як виглядає свинка.
— Фе, як негарно, — покартав його дідусь, — не можна так говорити про власну дружину!
Батько насилу відтягнув старого від Маньчакової й заходився пояснювати, чому вона так дивно виглядає. Тим часом мати посадовила гостей до столу.
— Вип’єте з нами кави? А може, з’їсте щось? — припрошувала вона, щаслива, що нарешті хтось заповнить пустку, яка утворилася після доньчиного від’їзду.
— Я не можу їсти, — у цих гірких словах Маньчакової крилася вся трагедія її недуги.
— То, може, зіграємо в бридж? — мати перевершила саму себе.
— З вами? — пожвавішала пані Віолетта.
— З нами, — пролунала відповідь. — Буба поїхала, і я переконана, що там вона не гратиме в бридж.
Маньчаковій відразу попустило. Вона почувалася настільки добре, що почала повільно й ретельно тасувати карти. Її чоловік із задоволенням попрохав пана Генрика принести йому негазовану мінералку, а тоді виклав на стіл свого знаменитого записника. А дідусь охоче подався по воду, посміхаючись у вуса. Він-бо знав, навіщо виїхала Буба, і був переконаний в одному: саме зараз вона розпочинає свою першу в житті серйозну гру. Старий так міцно стиснув кулаки, що склянка з мінералкою покотилася просто під ноги Маньчаковій. Дід Генрик перепросив її, дурнувато усміхаючись, бо його не полишала настирлива думка про те, що пані Віолетта аж ніяк не вміє вирощувати свиней.
ДІВЧИНА ВАРТА, ЯК НАЙКРАЩА КАРТА
Буба приїхала така втомлена, що ледве трималася на ногах. Добавка не сприймала таких аргументів і не знімала з неї своїх величезних лап.
Батьки ставилися до неї ніжно і з любов’ю. А дідусь, який особливо чекав на повернення онуки, пильно спостерігав за нею, в
надії прочитати на її личку важливі новини. Але намарне.На питання як воно було, Буба відповіла коротко:
— Це таємниця. Для мене також. Але, здається, непогано, — додала вона, побачивши розчарування на обличчі старенького.
Але потім уникала діда й збувала його незрозумілими відповідями. Аж нарешті, коли ціла родина натішилася її присутністю, тихенько зайшла до його кімнати.
— Я тобі скажу те, що знаю, але за умови, що це залишиться між нами, — запропонувала вона.
— Це ти Коцютекові доносиш, а не я, — образився дідусь. Підняв два пальці на знак присяги й за мить був найщасливішим дідусем в усій Польщі.
— Мені запропонували особистого тренера й заняття, — розповідала Буба, поїдаючи черговий сирок. — Я потраплю в лігу й у мене є шанс отримати міжнародну стипендію, уже не пригадую, яку саме. А взагалі, дідусю, уперше в житті хтось розмовляв зі мною особисто, а не через маму й тата, розумієш?
Дідусь розумів онуку дуже добре. Зрештою, він завжди її розумів і беріг як зіницю ока, бо знав, що рідко можна зустріти такі здібності, які Буба демонструвала, розв’язуючи бриджеві задачі. Колись сам розповідав їй, що коли вона народилася, він хотів подарувати їй колоду карт, і виявилося, що там було більше на одну чирвову кралю. Відтоді в нього не було сумнівів, що на бриджевому небосхилі з’явилася нова зірка, яку рано чи пізно помітить увесь світ. Атож. Увесь світ! Бо дід завжди мав схильність до перебільшень.
— Ти моя чирвова краля, схожа на співочого дрозда, — захоплено прошепотів він і витягнув з папірця ланцюжок із блакитним камінчиком.
Першим до Буби підбіг Мілош.
— Чому ти мені нічого не сказала? — обійняв він її. — А я, дурень, повірив у твою бабцю в Сопоті!
— Звідки ти знаєш? — здивовано й трохи розчаровано запитала Буба. Їй хотілося самій розповісти про все Мілошеві.
— Про це говорили в останніх новинах. Було б ще кумедніше, якби це читав твій тато.
— Він навіть не втямив би, що йдеться про мене, — посміхнулася дівчина. — Удома ще нічого не знають.
На математиці Сокира зовсім сказилася. Витягла Бубу з-за парти й примусила вийти до дошки, де загадала їй задачу рівня математичної олімпіади, а тоді задоволено спостерігала. як дівчина блукає лабіринтами алгебраїчних рівнянь, незрозумілих найкращим учням школи. На щастя, Буба впоралася й усе ще перелякана, поклала крейду.
— Я тобою пишаюся, — Сокира не вміла висловлювати почуттів, тому її похвала пролунала, як докір. — А щодо бриджа, — додала вона, — то мій чоловік просить у тебе автограф.
У класі загуло, коли мала Буба, у принципі «нічого особливого», як казала про неї Йолька, розписувалася на книжці Сокири, тобто її чоловіка, чемпіона Польщі із шахів, який точно був би чемпіоном Європи, якби вся Росія належала до Азії.
— Сама повертаєшся? — в Адасевому запитанні ховалася цікавість і якийсь невисловлений жаль. — Бо я теж, — додав він навіщось, хоча Буба ні про що його не питала.
— Мілош допомагає Агаті розібратися в біології, — пояснила вона, руйнуючи надії Адася на те, що її самотність має серйозніші причини.