Бумеранг не повертається

— А що ж? — з інтересом спитав Ржанов.

— Біг бізнес! Чарлз Інгольс добре платить, — з цинічною відвертістю сказав Балт і додав — Я вважаю, що вам не слід знати подробиць моєї автобіографії! Навіщо обтяжувати боягуза чужою таємницею? Ну, ну, — примирливо сказав він, помітивши, що його співрозмовник погрозливо стиснув кулаки. — Вам же буде краще. Я постачатиму вас інформацією, ви будете її зашифровувати і передавати шефові, а він далі по ланцюжку. Де я перебуватиму, що робитиму, — ви не знатимете.

— Мене це влаштовує, — з внутрішнім жалем зауважив Ржанов.

Весь цей день і ніч минули відносно спокійно, якщо не рахувати неодноразового поривання Ржанова засудити мерзотника за суворим законом людської совісті і пристрелити! Звичайно, це було б нерозумно й егоїстично. Ржанов це розумів і, стримуючи себе, годував його, наливав йому коньяк, спав з ним в одній кімнаті, дихав з ним одним повітрям.

24 ПРОБУДЖЕННЯ

Коли Маша, спираючись на кизилову паличку, йшла від платформи електрички до дачі Роггльса, її охопило звичайне перед зустріччю з ним нетерпіння і якесь нове, не незнайоме їй почуття тривоги. З часу їх лижної прогулянки минуло два дні. За ці дні Патрік лише один раз подзвонив по телефону і ввічливо запитав про здоров’я. Непокоячись дедалі більше й більше, вона відчинила хвіртку.

У передвечірніх синявих сутінках здавалося, що високі старі сосни, мов колони, підтримують темний небосхил. Молодий, запорошений снігом ялинник з обох боків облямовував вузеньку, погано розчищену стежку, що вела в глиб ділянки. У вікнах не було світла. Будинок виглядав похмурим і покинутим. З тривогою в серці Маша піднялася на ганок і відчинила двері. Патрік зустрів її непривітно:

— Не роздягайся, піч не топлена, тут диявольський холод. — Він був у пальті.

Маша сіла в крісло. Роггльс кинув на її коліна плед і, глибоко засунувши руки в кишені пальта, мовчки почав ходити по кімнаті.

Минуло кілька хвилин. Мовчанка стала особливо нестерпною, і Машенька не витримала:

— Ти не радий, що я прийшла?

— Ні, Машенько, як завжди, я радий тобі, але… нам треба серйозно поговорити.

— Ти сумніваєшся, що зі мною можна про щось серйозно говорити?

Не відповівши на її запитання, Роггльс. сказав:

— Ти мусиш сьогодні ж одержати згоду батька на реєстрацію шлюбу, відкладати більше не можна. Візу ти можеш одержати тільки як моя дружина, як Марія Роггльс.

— Розумію.

— Далі: я вважаю, що ти повинна знати все, що стосується твого майбутнього. За заповітом мого батька невелике майно і наш будиночок в Альтаїрі належить моїй матері, Елізабет Роггльс. Під тиском сенатської комісії, ти це знаєш, мати зреклася мене. Ніяких заощаджень у мене особисто немає і…

— У нас, Пат, є руки, і ми вміємо працювати.

— У них є чорний список і реальна можливість позбавити нас будь-якої роботи.

— Хто любить, той бореться і перемагає.

— Перемоги не бувають без поразок.

— Ти боїшся поразок?

— За себе я не боюсь. Я боротимусь, поки у мене вистачить сил.

— Ти боїшся за мене?

— Так.

— Які у тебе для цього підстави?

— У тебе невистачить мужності для цієї боротьби.

— Патрік, я тобі казала…

— Пам’ятаю, — перебив її Роггльс: — «Не задумуючись, я виконаю все, що ти від мене вимагатимеш». Крім того, ти сказала: «… Я вірю в тебе».

— Ти сумніваєшся в цьому?

— Я випробую твою віру і твою мужність.

— Це твоє право.

— І я скористаюся цим правом.

Він ніколи не говорив з нею так різко. Машенька відчула, як від хвилювання похололи її пальці, і, мов недосвідчений боєць перед неминучим ударом, заплющила очі.

— Ти казала, — продовжував Роггльс, — що часто буваєш у батька в його службовому кабінеті. Ти поїдеш зараз в інститут, пройдеш до батька в кабінет і зробиш «Міноксом» фотографії з останньої роботи Андрій Дмитровича, проявиш плівку і завтра до дванадцятої дня принесеш її мені.

Машенька розплющила очі, подивилась на Патріка й окинула поглядом кімнату. Їй здавалося, що все це сказав не він, а хтось інший, але в кімнаті, крім них, нікого не було, і обличчя Роггльса було спокійне, наче він сказав якусь пусту фразу, що не мала ніякого значення.

— Те, що я вимагаю від тебе, — жахливо, але я хочу знати силу віри в мене і міру твоєї любові. Якщо ти справді любиш і віриш у мене, ти це виконаєш, ти будеш впевнена в тому, що я не використаю цих знімків на шкоду твоєму батькові.

— Ти можеш вимагати такого доказу?!

— Якого завгодно, хай навіть з точки зору моралі він буде підлим. Я хочу знати, що в ім’я нашого кохання ти можеш зробити навіть злочин.

— Ти можеш вимагати від мене навіть підлоти?

— Можу.

— Випробування любові підлістю?!

— Золото випробовують кислотою, і воно не чорніє!

Машенька подивилась йому в очі і побачила в них стільки холодного й чужого розрахунку, що їй стало страшно. Притуливши руку до грудей, вона відчула, як болісно стиснулося серце. Любов їй дала крила, і ось, з великої, карколомної висоти, з неозорих блакитних просторів, вона падає вниз, і в цьому стрімкому падінні, ледве встигаючи побачити і переосмислити знову все те, що сталося, вона думає, і думки її безладні, як клоччя розірваного листа:

«Хто ж він, — думає Машенька, — ворог у личині друга? На що він розраховував? На сліпоту кохання? А що, коли все те, що вона подумала про нього, — помилка, страшна і незаслужена ним образа?! Якщо їй просто чужі безсердечні звичаї його країни і вимога Роггльса — випробування, безжалісна і жорстока перевірка сили її кохання? Ні! — зразу ж відкинула вона цю думку, — любов не може бути настільки жорстокою, всьому є межа!»

І, як завжди в хвилину небезпеки, відчувши дивний спокій, вона сказала:

— Добре, я зроблю ці знімки і принесу тобі плівку, але… я, Патрік, не знаю, над чим працює мій батько.

— Це нова зенітна гармата…

— Звідки ти про це знаєш?

— Із спеціальних журналів. Я читав кілька статей…

— Ще одне запитання, знімки при електричному світлі потребують тривалих експозицій…

— Знімай без діафрагми, з витримкою одна двадцять п’ята секунди. В «Міноксі» плівка чутливістю шістнадцять тисяч.

— Важко повірити, щоб креслення нової зенітної гармати відкрито висіли на стендах у кабінеті батька.