Чарівник Країни Оз

– Чого тобі від мене треба? – прохрипіла Момбі. Вона й досі важко дихала. – Що я тобі зробила?

– Мені не зробила нічого, – відповіла прекрасна чарівниця, – але певні підозри в мене є. І коли я впевнюся, що ти використовувала чари зі злою метою, то я тебе суворо покараю.

– Тільки спробуй! – гаркнула стара відьма. – Насмілься тільки мене зачепити!

Якраз у цей час підлетів Рогач і приземлився поряд із Гліндою. Наші друзі з радістю пересвідчилися, що Момбі нарешті зловили. Після короткої наради товариство вирішило повертатися до табору на Рогачі. Коня закинули в Летючу Машину; Глінда й досі тримала свою полонянку за золоту нитку що обвивала шию Момбі. Чарівниця примусила відьму залізти на один із диванів. Потім місця зайняли всі решта, і Тіп наказав Рогачу вирушати у зворотну путь.

Цього разу мандрівка минула без пригод. Момбі сиділа похмура й набурмосена. Доки її шию обвивала золота нитка, стара відьма була геть безпорадна. Військо привітало появу Глінди дружним «слава», і незабаром друзі знову зібралися в королівському наметі, який за час їхньої відсутності встигли охайно залатати.

– А тепер, – звернулася чарівниця до Момбі, – я хотіла би знати, для чого до тебе тричі приходив Чарівник Смарагдового Міста і яким чином дівчинка Озма зникла раптом невідомо куди.

Відьма розлючено зиркнула на Глінду й не промовила ані словечка.

– Відповідай! – повторила чарівниця. Момбі й далі мовчала.

– Може, вона просто нічого не знає? – висловив здогад Джек.

– Дуже прошу, помовч, – попрохав Тіп. – Своєю пустоголовістю ти можеш усе зіпсувати.

– Добре, дорогий батеньку, – сумирно погодився Гарбузова Голова.

– Це просто щастя, що я Шкеребертник, – буркнув собі під носа Вельми Збільшений Жук, – і голова у мене – не гарбуз.

– Та все ж, – сказав Страшило, – як ми можемо примусити її говорити? Якщо вона не розповість нам те, що ми хочемо дізнатися, вийде, що ми дарма за нею ганялися.

– Може, спробуємо ласкою? – запропонував Залізний Лісоруб. – Я чув, що ласкою можна домогтися всього, навіть від закінчених негідників.

Відьма кинула на нього такий льодяний погляд, що Залізний Лісоруб замовк на півслові.

Після довгих роздумів Глінда знову звернулася до Момбі з такими словами:

– Повір, упертістю ти нічого не доможешся. Мені треба дізнатися правду про дівчинку Озму, і, якщо ти не розкажеш нам усього, що знаєш, доведеться тебе стратити.

– Ні! Тільки не це! – вигукнув Залізний Лісоруб. – Страта – це занадто жорстоко навіть для бабці Момбі.

– Ну, це просто погроза, – пояснила Глінда, – звісно, я не страчу Момбі, тим більше коли вона добровільно розкаже мені правду.

– Ох, ось як, – зітхнув із полегкістю залізний чоловік.

– Припустимо, я розкажу вам усе, що ви хочете, – заговорила Момбі так несподівано, що всі здригнулися. – Що ви тоді зі мною зробите?

– Тоді, – відповіла Глінда, – я всього лише попрошу тебе випити чарівний напій, від якого ти забудеш усі чари.

– Але без них я залишуся безпомічною старою! – вигукнула Момбі.

– Зате живою, – втішив її Гарбузова Голова.

– Ще раз прошу – помовч, – зацитьнув його Тіп.

– Я можу й помовчати, – відповів Джек, – але погодься, бути живим – велике задоволення.

– А живим і вченим – подвійне задоволення, – додав Шкеребертник і ствердно кивнув.

– Вибирай, – звернулася Глінда до бабці Момбі, – або ти помреш, якщо й далі мовчатимеш, або втратиш здатність чарувати, якщо розкажеш нам правду. Я на твоєму місці обрала б життя!

Момбі безпомічно поглянула на чарівницю і переконалася, що та каже цілком серйозно і не жартує. І тоді вона промовила дуже повільно й знехотя:

– Очевидно, я мушу відповісти на ваші запитання.

– Цього я чекала, – задоволено кивнула Глінда. – Запевняю, твій вибір розумний.

Вона гукнула одного зі своїх капітанів, і той приніс майстерно зроблену золоту скриньку. Із неї чарівниця дістала велику білу перлину на тоненькому ланцюжку, яку почепила собі на шию так, що перлина опинилася в неї просто на грудях, над серцем.

– Отже, – сказала вона, – ось моє перше питання: для чого до тебе в гості тричі приходив чарівник?

– Для того, що я до нього йти не хотіла, – відповіла Момбі.

– Це не відповідь, – суворо промовила Глінда. – Відповідай правду.

– Ну, – промовила Момбі ледь чутно, втупивши очі в підлогу, – він приходив дізнатися рецепт печива.

– Дивись мені в очі! – звеліла чарівниця. Момбі підкорилася.

– Скажи, якого кольору моя перлина? – запитала Глінда.

– Вона… вона чорна! – здивовано відповіла Момбі.

– Це означає, що ти збрехала! – гнівно вигукнула Глінда. – Перлина залишається білою лише тоді, коли при ній кажуть правду.

Момбі тільки тепер зрозуміла, що не зможе обдурити чарівницю. Хоча їй було дуже прикро, довелося в усьому зізнатися.

– Чарівник привів до мене дівчинку Озму тоді зовсім крихітку, і попрохав її заховати.

– Так я і думала, – спокійно сказала Глінда. – І що ти отримала в нагороду за службу?

– Він навчив мене всім видам чарів, які знав сам, щоправда, не все виявилося вартим уваги, дещо було просто шахрайством, але своєї обіцянки я дотримала.

– Що ти зробила з дівчинкою? – запитала Глінда, й товариство мимоволі зачаїло подих і подалося вперед, очікуючи на відповідь.

– Я її зачарувала, – відповіла Момбі.

– Як?

– Перетворила її на… на…

– На кого? – суворо запитала Глінда, бо побачила, що відьма вагається.

– На хлопчика, – тихо зізналася Момбі.

– На хлопчика?! – луною повторило кілька голосів, і всі очі повернулися на Тіпа – адже це його Момбі виховувала з пелюшок.

– Саме так, – кивнула стара відьма, – це і є принцеса Озма, дитя, яке привів до мене чарівник після того, як захопив трон її батька. Це і є законна правителька Смарагдового Міста! – і вона вказала просто на хлопчика своїм довгим кістлявим пальцем.