Час великої гри. Фантоми 2079 року

Можна було скористатися службовим в'їздом з Трьохсвятительської, але Гайдук, боячись пастки, вирішив увійти до палацу через головні двері: снайпери РОК контролювали площу і вхід до Українського дому.

Однак нічого не трапилося, навпаки, начальник охорони президента Шаміль, якого Гайдук знав ще з часів гетьмана Махуна, зустрів його перед входом й люб'язно запросив до палацу У вестибюлі світилися лише плафони резервного світла, й перші літні сутінки лягли на постать Перуна, який стояв у похмурій задумі; навіть титановий меч у його руках не виблискував грізно, як колись. Китайської охорони всередині не було — мер China-town Янь Дун'юе, обурений вбивством Індіри, а ще більше Тристороннім пактом, що суперечив інтересам Піднебесної імперії, відкликав китайських народних добровольців з президентського палацу. Рідновіри також не стояли у почесній варті біля ніг Перуна.

Шаміль ні слова не сказав, побачивши охорону Гайдука, яка щільно оточувала генерала, коли, накульгуючи, повільно йшов він до ліфта: троє увійшли до кабіни з Гайдуком і Шамілем, а семеро кинулися сходами вгору й, захекані, зустріли Гайдука в приймальні президента, заблокувавши про всяк випадок референтів з вечірньої зміни.

Василь Воля зустрів Гайдука на порозі свого кабінету чарівною білосніжною усмішкою.

— Радий вас бачити, Ігорю Петровичу при повному здоров'ї. Мені весь час доповідав професор Поліщук, а ми допомагали йому чим могли — ліками, людьми. Щойно я підписав указ про ваше повернення на посаду після тривалої хвороби. Сідайте, прошу вас. Каву питимете?

Проте Гайдук не причинив за собою двері. До кабінету разом з ним увійшли Чміль та троє охоронців, і генерал став перед відполірованим столом президента (тепер, у згасаючому світлі літнього надвечір'я, яскраво сяяли барвами вітражі у верхній частині башти–кабінету).

Гайдук, вдягнутий у легку літню камуфляжну уніформу витягнув з кишені куртки складений навпіл папірець й розгорнув його.

— Громадянин Капран Василь Маркіянович, — читав повільно, щоб утамувати хвилювання, щоб не зірвався голос. — Рішенням Комітету порятунку головою якого обрано мене, ви позбавлені посади президента. Вас буде інтерновано без права займатися політичною діяльністю упродовж п'яти років. Причина — ваша нездатність керувати державою, укладення вами зрадницького Пакту Трьох, ваше небажання створити дієздатні Збройні Сили у період зростання зовнішніх загроз самому існуванню держави й народу Ви зробили все, щоб обеззброїти народ і державу перед лицем агресії.

— Хто ви такий?! — вигукнув Василь Воля, відступаючи впритул до столу й шукаючи кнопку тривоги: сподівався, що, коли натисне її, на порозі з'являться охоронці й знищать цих вторгників на чолі з божевільним генералом, якому забаглося скуштувати влади, що по праву належить йому Василеві Волі. — Ви — зрадник, самозванець, узурпатор! Не ви мені давали цю владу і не вам її забирати!

Воля вже натискав щосили цю рятівну кнопку, але в кабінеті так ніхто й не з'являвся. Не знайомі йому похмурі люди в камуфляжах і з автоматами напоготові мовчки стояли, слухаючи перепалку Василя Волі з генералом Гайдуком.

— Кілька днів тому ми активізували розвідувальний супутник «Січ-77», — наче на таємному брифінгу інформував Гайдук. — Напередодні Великого Вибуху ми встигли закласти в комп'ютери «Січі» великий масив інформації ДерВару але не встигли проаналізувати… Та не тисніть ви кнопку ніхто не прийде. Вислухайте уважно. Тепер ми ознайомились з цікавими матеріалами…

— Це брехня! Провокація! — з безнадійною впертістю повторював Воля, думаючи, де подівся Чаленко, який обіцяв бути о 7.00 РМ у палаці зі своїми людьми й знешкодити Гайдука. — Я служив українському народу а ви — американським курвам. Я боровся, а ви — завжди при владі… Ви краще подивіться, що архів ДерВару каже про цю вашу Олю Гудиму про її роль у провалах ЛУК та УРА. Врешті–решт, час вам знати, як вона зі мною…

Гайдук, втративши контроль над собою, шмагонув екс–президента топірцем — не загостреною сокиркою, яку тримав у лівій руці, а різьбленою довгою палицею, яка, на диво, не зламалася. Міцною виявилася деревина карпатська.

— Ти… Ти… — в нестямі шмагав Гайдук улюбленця мас Волю, — ти знищив українську ідею, ти вбив її на ціле покоління уперед своєю брехнею, своєю зрадою! Ти й такі, як ти, зрадники — Падські, Щенки, Махуни — своєю слинявою брехнею про ідеальне минуле, якого не було, і про ідеальне майбутнє, якого теж не буде, обманювали народ, породжували ілюзії, замість того, щоб казати правду! І не зраджувати людей!

Василь Воля від ударів впав на коліна перед Гайдуком й, схлипуючи від страху болю й приниження, затуляв голову руками, по яких пройшовся карпатський ціпок генерала.

— Народ хотів чути неправду народу потрібні ілюзії, — виправдовувався він.

— Народ? Народ тисячу разів розумніший за тебе і мене, — Гайдук вже не бив екс–президента, тільки поклав йому на плечі топірець, щоб Воля не смикався. — Ти все спаскудив своєю брехнею і своїм пафосом, своїми обіцянками щасливого життя вже завтра. Ти нічого не вмів будувати… тому й пішов у революціонери. Ти такий самий слизовик з КОМАН, тільки під іншим прапором.

— Обіцяють усі, — стогнав Воля, — і ви так робитимете! Влада без цього не може існувати. Без обіцянок.

— Ти хоч раз побував у військових частинах, відвідав підприємства оборонного комплексу? Хоч одну доповідь Розвідувального комітету прочитав? Ти побував у лікарнях для бідних, у дитячих будинках, у заводських їдальнях? Ти знаєш,в якому стані наука? І взагалі — розумієш,що таке держава? Ти цікавився тільки своєю трухлявою археологією, мертвою глиною, що належала невідомим зайдам.

— Без минулого немає держави!

— І тому ти продав майбутнє Ніколаю Третьому? Ти подумав про наслідки пакту? Знаєш,хто стане правителем Малоросії, як прийдуть сюди війська Північного союзу?

— Хто? — вперше боязко підвів голову Воля.

— Твій друг Крейда, який спустить з тебе шкуру Вставай, досить рюмсати.

Підвівшись з підлоги і схиливши голову Воля попрохав:

— Я піду Але дозвольте мені піти з честю.

— Спробуй, — Гайдук топірцем підштовхнув Волю до стільця.

Воля, діставши з шухляди папір і ручку написав короткий текст і подав Гайдукові: «Враховуючи скоєні мною помилки, складаю з себе повноваження президента України–Руси. Прошу народ України–Руси вибачити мені. Василь Воля, 15 червня 2079 рік».

Нестерпний біль охопив Гайдукову спину — треба було знову ковтати знеболювальне.

Відчув, що ступив на край прірви, назва якої — вища влада в державі Україна–Русь.

Перед ним у руїнах лежала страшна, нещасна країна, яка не хотіла жити по–старому Попереду — або перемога, або загибель.

85

За Богошитською, яка була відрізана від будь–яких засобів зв'язку й неприкаяно перебирала свої дитячі малюнки в порожній батьківській квартирі, прийшли опівночі.

Щойно почула гуркіт двигунів десантної «черепахи» й постріли на даху башти, як швидко й неполохливо, наче тренувалася все життя, вдягла апарат індивідуального лету на груди почепила автомат–пістолет, накинула на плечі плащ з паспортами і, ставши на підвіконні, глянула вниз: по Окружному шосе повзли поодинокі світлячки фар, у приміських лісах причаїлася непроникна темрява, наче збереглася там з часів Київської Русі. Зітхнувши, ввімкнула апарат й зробила рішучий крок у ніч, у небуття, у невідомі світи.