Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

Вийшовши на трибуну, Джомо окинув поглядом зал і підняв руку. Оплески затихли. В глибокій тиші урочисто пролунали його слова.

— Друзі! На наших очах розпадається

заржавілий ланцюг колоніалізму, викуваний ненажерливими банкірами і плантаторами. Немає сумніву в тому, що ще при житті нашого покоління багатостраждальна Африка, нарешті, здобуде свободу і, як рівний рівному, подасть руку дружби всім народам світу!

Грім оплесків знову сколихнув зал. Делегати схопилися з своїх місць. Почулися вигуки: «Свободу Африці! Геть колоніалізм!» Даремно голова намагався заспокоїти збуджених людей — його дзвінок тонув у гаморі, що, як шум морського прибою, перекочувався з одного кінця залу в інший.

Тоді Джомо підняв обидві руки і заспівав. Могутній голос деякий час змагався з оплесками і неймовірним галасом, але поволі переміг їх своєю силою й красою. Зал на хвилину затих, прислухаючись, потім підхопив слова пісні,

і вона, мов гімн, урочисто залунала під високим склепінням.

Скеля стоїть кам'яна — чорна гранітна стіна… Биймо!.. То ж прийде той час, що розпадеться вона!..

Ще не стихли останні звуки пісні, як до трибуни, розштовхуючи делегатів, кинувся якийсь білий. Він схопив Джомо в обійми.

— Антоні! — вигукнув радісно Джомо. — Я знав, що знову зустрінуся з тобою, мій дорогий побратиме!

Вони взялися за руки — чорний і білий — і так стояли перед залом, що вибухнув новими оваціями.

Поделиться с друзьями: