Діаманти Ківі-Ківі

— Тепер нам лишається тільки стригти золоте руно! Геолог Беніссона остовпіє, коли побачить, що тут є. Завтра ввечері підпишемо контракт і… додому. Твою кумедну хатинку ми великодушно залишимо нащадкам!

— Ти так думаєш, Тіль? А знаєш, що четверо дітей з'їдять усе раніше, ніж зможуть заробляти самі на себе! Шукачі алмазів уже зовсім близько. Баантумічо чув їхні барабани і сказав мені про це по секрету. Якби ти забезпечив мене провіантом, то мій трактир показав би себе раніше, ніж ти добрався б до Порт-Франкі.

Надвечір Самуель Беніссон обійшов відкритий вихід алмазного родовища, виміряв розміри овала: довжина — вісімдесят, ширина — п'ятдесят метрів. Потім знову поставив перед Брюггенсеном неможливу вимогу: гарантувати, що глибина голубої вулканічної породи не менша, ніж на Кімберлійських копальнях. Кінець кінцем, він лишився задоволений. Весь наступний день агент компанії ходив слідком за своїми топографами і геологами, контролюючи їх роботу. Разів сто обійшов територію родовища, причепливо перевіряючи, щоб вона була відміряна дуже точно. Там, де било джерело і вода струменем лилась через жолоб для промивки, Беніссон відміряв ще один гектар.

— Це вже для мене, для моїх власних потреб! — пояснив він. — Тіль, ось карта і марки. Чи не потурбувалися б ви в Леокіні про оформлення моєї заявки?

— Якщо ми підпишемо контракт сьогодні ввечері, то — охоче.

Нарешті, Беніссон підписав контракт. Акт про передачу алмазних родовищ Ківі-Ківі підписали також по три свідки з кожної сторони. Половина носильників Брюггенсена найнялася до Беніссона. Жан Янзен і Ельза Вандермолен не прийняли його пропозицій. Ельза пояснила свою відмову тим, що хоче попрацювати тут на саму себе.

На світанку, тільки-но сонце погасило зорі на небі, невеличкий загін зібрався в дорогу. Массіньї і Тіль Брюггенсен востаннє потисли руки тим, хто лишався в Ківі-Ківі, і колона на чолі з Баантумічо рушила вперед по піщаній косі. Густа стіна москітів закрила їх. Ішли швидко: просіки ще не встигли зарости та й потяг до обжитих місць додавав сил. Вони пройшли вже шлях, на який витратили тоді майже три дні, коли Баантумічо зупинив загін і, піднявшись на пагорок, показав рукою вперед.

— Он вони, пане! — сказав він.

Брюггенсен глянув у бінокль і побачив людський потік чорних носильників і білих панів. Гучно вибивали дроб барабани, в косих променях вечірнього сонця виблискували наконечники списів і дула рушниць, а над усім цим майорів жовто-червоно-чорний прапор з блакитною зіркою — прапор Бельгійського Конго.

— Звернути ліворуч! — наказав Тіль. — Іти вздовж піщаної обмілини! Вперед! Я бачив його на власні очі, він іде сюди, в Ківі-Ківі… Хто? Та сам чорт, лікарю. Я не чекав його так скоро.

< image l:href="#"/>

Диявол оселився в Ківі-Ківі

омісар округу і військовий комендант Порт-Франкі спочатку не видавали пропусків у західний район Ківі-Ківі. Та в місто прибувало все більше людей. А коли з півдня вузькоколійкою приїхали робітники з великих мідних копалень Кассаї, не допомогли ніякі заборони.

Навздогін тим, хто рушив у джунглі без всякого дозволу, комендант послав взвод чорних конголезьких стрільців і білих поліцейських драгунів. Комісар ще раз попереджав, щоб ніхто не розраховував добути продовольство серед джунглів чи боліт.

Були тут і добре споряджені експедиції, але були й такі шукачі, що йшли шукати щастя в Ківі-Ківі з рюкзаком за плечима і з мотикою та лопатою. «Швидше за Тілем! Поки не заросла стежка!» — це було їх девізом. Уже всі твердо знали, що фламандець знайшов алмази в болотах на кордоні з Анголою. Там, мабуть, вистачить скарбів на всіх.

Як вони дізналися про це? Барабани сповіщали, де проходили сафарі Тіля. До того ж кілька носильників Брюггенсена, що захворіли і повернулися з дороги, вибовкали, яким шляхом пішла експедиція фламандця. У тропіках всяку чутку легковажно вважають за чистісіньку правду, і ось уже людська лавина сунула в Ківі-Ківі.

Були там заможні, що найняли собі по десять-двадцять робітників і зовсім не збиралися натруджувати рук, а тільки спостерігати, як працюють їхні наймити. Були й такі, що мали лише двох чи трьох негрів. Але переважна більшість шукачів ішли самі або в супроводі одного чорного слуги. Вони трималися поблизу заможних і жили надією одержати щовечора хоч миску каші з маніока.

При військовому загоні був лікар. Уже на третій день він побачив, що безсилий допомогти хворим, яких з кожним днем ставало більше, і тому призначав єдине можливе лікування: «Повертайте назад!» Медикаменти він приберігав для військових.

— Щоб лікувати цю юрбу, мені треба везти за собою машину плазмохіну та атебріну, не кажучи вже про сальварсан і германій, — сердито лаявся лікар. — Хто там ще прийшов? Що йому треба? В нього вселилося «погане повітря», і його трясе? Нехай повертає назад! Дорогою зустріне людей, і вони допоможуть йому. Попереду ж його чекають хіба що крокодили!

Чимало недужих відставало дорогою, а проте люду не меншало: від Порт-Франкі йшли все нові й нові групи, які приєднувалися до тих, що вже були в дорозі. Понад тисячу шукачів алмазів пробилися крізь джунглі і вийшли до боліт Ківі-Ківі. Перший загін їх і побачив Тіль Брюггенсен.

— Сюди ідіть, сюди, — кликав він своїх сафарі. — Треба сховатися, поки пройде ця юрба. Баантумічо, попідводь очерет, щоб вони не помітили наших слідів. Ну й сюрприз для шановного містера Беніссона! Цей вал захльосне алмазне родовище! Нам треба зникнути до того часу, коли ці люди прибудуть на місце. Мене тільки турбує доля Ельзи.

— А я за жінку спокійний! Вона смілива і зуміє знайти з цим народом спільну мову. Треба поспішати, щоб забезпечити її продуктами: Авіакомпанія загилить чимало за доставку!

— У нас є чим заплатити! — відповів Брюггенсен і поглянув крізь очерет на стежку. — Де ж та юрба? Ага, он вона. Тут і військо, і поліція. Якщо не збожеволіють, побачивши алмази, то Беніссон відбудеться синцями.

Їм довелося просидіти в очеретах добру годину, поки шлях, нарешті, звільнився. Невеличкий загін хутко рушив далі, поспішаючи до водоспаду, де його чекали моторні човни. По дорозі зустрічалися окремі групи людей, які намагалися з'ясувати, чи далеко до Ківі-Ківі.

— Дурні, — сміявся Тіль. — Та ви вже в самому Ківі-Ківі. Скільки тягнуться болота, все це і є Ківі-Ківі. А куди ви йдете? В країну діамантів? Ніколи не чув про таку. Можу показати вам місця, де дрімають крокодили і пирхають бегемоти: ось вони, тут, навколо вас! Але діаманти? Хто пустив таку плітку?