Діти капітана Гранта (др. перевод)

Вілл Галлей і його команда, скориставшись з того, що ніч була темна, а пасажири поснули, втекли з брига на єдиному човні, який ще на ньому зберігся. Щодо цього не могло бути й найменшого сумніву. Капітан, зобов’язаний залишати судно останнім, покинув його перший.

– Ці мерзотники втекли, - сказав Джон Манглс.
– Ну що ж, тим ліпше для нас. Тепер ми позбулися прикрих сцен.

– І я так гадаю, Джоне, - відповів Гленарван.
– До того ж на нашому судні є капітан і сміливі, хоч і не дуже вправні матроси, ваші товариші. Командуйте, ми готові вас слухати!

Майор, Паганель, Роберт, Вільсон, Мюльреді, навіть Олбінет зустріли Гленарванові слова оплесками і, вишикувавшись на палубі, чекали розпоряджень Джона Манглса.

– Що треба робити?
– спитав Гленарван.

Молодий капітан подививсь на море, на поламані щогли і, по хвилі роздуму, мовив:

– У нас є два способи, сер, вийти з цієї скрути: підняти судно й вийти в море або ж добратися до берега на плоту, котрий побудувати неважко.

– Якщо бриг можна зняти з рифів, - сказав Гленарван, - знімемо його. Це найкращий вихід, чи ж не так?

– Згоден з вами, сер, бо, навіть діставшись до землі, що ми робитимемо без жодних засобів пересування?

– На берег краще не висідати, - докинув Паганель.
– Новозеландцям довіряти не можна.

– Тим більше, - сказав Джон, - що ми дуже відхилились від нашого курсу. Через недбалість Галлея нас відкинуло на південь, це очевидно. О дванадцятій годині я зроблю виміри, і коли ми справді опинились південніше Окленда, то спробую дійти до нього на “Макарі” попід берегом.

– Але ж бриг має пошкодження, зауважила леді Гелена.

– Я вважаю, вони не надто серйозні, пані, - відповів Джон Манглс.
– Замість зламаної фок-щогли я поставлю тимчасову, й ми попливемо, поволі, звичайно, проте в потрібному напрямку. Коли ж виявиться, на лихо, що корпус брига пробитий і взагалі його не можна зняти з рифів, доведеться скоритись обставинам і плисти на плоту до берега, а там прямувати до Окленда сухопуттям.

– Огляньмо ж насамперед судно, - сказав майор.
– Це найважливіше.

Гленарван, Джон Манглс і Мюльреді одчинили важку ляду й спустилися в трюм. Там безладними купами лежало щось із двісті тонн чиненої шкіри. За допомогою талів, припасованих до великого штага врівні з лядою трюму, пересувати паки з шкірою було неважко. Джон наказав негайно викинути в море частину вантажу, аби облегшити судно.

По трьох годинах важкої праці добрались врешті до днища брига. Виявилось - в обшивці лівого борту розійшлося два шви. А що “Макарі” ліг на правий бік, то лівий з усіма пошкодженнями виступив назовні. Отже вода не могла проникнути у трюм. Вільсон, зашпаклювавши спершу клоччям, закрив усе ж таки ці шпари мідним листом і старанно поприбивав його цвяшками.

Спустивши лота, пересвідчились: в трюмі води не більше двох футів. Її легко можна було викачати помпами і в такий спосіб полегшити судно.

По тому уважно оглянули весь корпус брига. Джон упевнився, що він не надто постраждав од удару об рифи. Можливо, частина фальшкіля загрузла й залишиться в піску, але без неї врешті можна обійтися.

Оглянувши бриг усередині, Вільсон пірнув у воду, щоб з’ясувати положення судна на мілині.

“Макарі”, повернений носом до північного заходу, лежав на піщаній мулистій мілині, котра майже навсторч спускалась у море. Долішня частина форштевня й дві третини кіля глибоко загрузли в піску. Решта судна аж до ахтерштевня занурилась у воду, глибина якої сягала до п’яти брасів. Отже стерно не застрягло й рухалось вільно. Джон з задоволенням упевнився, що знімати його не потрібно й скористатися ним можна при першій нагоді.

В Тихому океані приплив звичайно не дуже високий, проте Джон Манглс сподівався, що прибутна вода допоможе зняти “Макарі” з мілини. Бриг осів приблизно за годину до того, як приплив досяг найвищого рівня. Під час відпливу крен правого борту дедалі зростав. О шостій годині ранку, за найбільшого спаду води, вій дійшов свого краю; бриг не хилився більше, й підпирати його вже не було потреби. Це давало можливість заощадити реї і рангоутне дерево, що ним Джон збирався обладнати тимчасову фок-щоглу. Залишилось спробувати, чи вдасться підняти “Макарі” з мілини. Підготовчі заходи потребували довгої й важкої праці, яку неможливо було завершити до нового припливу, тобто до дванадцятої години з чвертю. Тож вирішили тільки подивитися, як подіє прибутна вода на вивільнену частину брига, а вже за наступного припливу зібратися на силах, аби визволити “Макарі”.

– До роботи!
– дав команду Джон Манглс.

Доброхітні матроси приготувались виконати його розпорядження. Джон наказав насамперед згорнути вітрила на гітовах. Майор, Роберт і Паганель, під керівництвом Вільсона, видерлись на марс. Напнутий вітром грот-марсель став би на заваді звільненню брига, його конче треба було згорнути, і це так-сяк спромоглися зробити. Після впертої й важкої для назвичних рук роботи, спустили грот-брам-стеньгу. Малий Роберт, верткий, наче кішка, і сміливий, як юнга, багато допоміг у цій складній операції.

Тепер залишалося кинути якір, а може, навіть і два, за корму брига, на лінії кіля. Сила тяги, діючи на якір, мусила допомогти зрушити з місця “Макарі” під час припливу. Зробити це анітрохи не важко, коли на судні є човен. На ньому якір одвозять до заздалегідь вибраного місця й спускають у воду. Але на “Макарі” бракувало човна, і доводилось якось його замінити.

Гленарван досить добре знався на морських справах, аби зрозуміти необхідність цих заходів: треба занурити якір і в такий спосіб звільнити судно, яке осіло на мілині.

– А що робити, коли немає човна?
– запитав він Джона.

– Ми використаємо уламки щогли та порожні барила й вбудуємо пліт, - відповів молодий капітан.
– Завдання буде важке, але можливе, бо якорі на “Макарі” невеликі. Якщо вдасться їх закинути й вони не вирвуться з ґрунту, сподіваюсь, ми досягнемо свого.

– Гаразд, Джоне, не марнуймо ж часу!

Всіх матросів і пасажирів викликали на палубу. Кожен узявся до роботи. Сокирами обрубали такелаж, який підтримував фок-щоглу. Вона зламалась у такий спосіб, що марс легко було зняти. З цього помосту Джон Манглс вирішив спорудити пліт. За допомогою порожніх бочок його зробили тривким і здатним витримати вагу якорів. Щоб керувати плотом, приладнали кормове весло. А втім, відплив мусив і так віднести пліт точнісінько за корму брига; а зануривши якорі в море, повернутися на судно зовсім легко, тримаючись за кинутий з нього трос.

Пліт уже наполовину спорудили, коли звернуло на полудень. Джон Манглс доручив Гленарванові керувати розпочатою роботою, а сам узявся за виміри. Було надзвичайно важливо визначити місцеперебування брига. На щастя, Джон знайшов у каюті Вілла Галлея річний довідник Грінвіцької обсерваторії й дуже брудний, але годящий секстант. Молодий капітан почистив його й виніс на палубу.

Цей прилад, за допомогою кількох рухливих лінз, дав відбиток сонця на обрії саме опівдні, себто коли денне світило досягає найвищої точки свого шляху. Зрозуміло, що, провадячи обчислення, скельця секстанта треба спрямувати на справжній обрій, тобто на лінію, де зливаються вода й небо. Однак земля на півночі простягалася широким подовжистим кряжем, який заступав обрій і перешкоджав спостереженням.