Діти капітана Гранта (др. перевод)

Мері Грант і Роберт не могли без хвилювання дивитись на море, яке борознила, напевно, “Британія” за кілька днів до загибелі. Мабуть, тут капітан Грант на пошкодженому судні, з рештками команди одчайдушно боровся проти страшних ураганів і з жахом відчував, як невідпорна сила несе його до скелястого берега. Джон Манглс показав дівчині на мапі морські течії й пояснив їхні постійні напрямки. Одна велика течія перетинає весь Індійський океан аж до австралійського суходолу, і її вплив відчувається від заходу до сходу не тільки в Атлантичному, але й у Тихому океані. Отже, якщо “Британія” втратила всі щогли й кермо і опинилась обеззброєна перед шаленством вітру й моря, її неминуче силою течії було відкинуто до берега, де вона й розбилася на скіпки.

Однак тут виникало дивне непорозуміння. Останні відомості про капітана Гранта були з Кальяо, надруковані 30 травня 1862 року в газеті “Mercantile and Shipping” [61] . Як же могло статися, що “Британія” опинилась 7 червня в Індійському океані? Та Паганель знайшов цьому вельми вірогідне пояснення, яке задовольнило навіть найприскіпливіших.

Увечері 12 грудня, на шостий день по відплиттю з островів Амстердам, на юті зібрались лорд і леді Гленарван, Роберт і Мері Грант, капітан Джон, Мак-Наббс і Паганель. Мова, звичайно, йшла про “Британію”, бо ж до неї повертались повсякчас усі думки мандрівників. І коли випадково в розмові виявилось оте згадане вище непорозуміння, всіх пойняла тривога.

61

“Mercantile and Shірріng”– “Торгівля й мореплавство”.

Помітивши загальне збентеження, Паганель жваво підвів голову і мовчки пішов по документ. Повернувшись, він так само мовчки знизав плечима, наче йому було соромно, що можна бодай на хвилину замислитися над такою дурничкою.

– Поясніть нам, друже, - мовив Гленарван, - хоч приблизно, як це могло статися.

– Гаразд, - відповів Паганель, - але хочу перше запитати дещо в капітана Джона.

– Прошу, пане Паганелю, - озвався Джон Манглс.

– Скажіть мені, чи може швидкоплавне судно пройти за один місяць ту частину океану, яка лежить між Америкою й Австралією?

– Може, коли робитиме двісті миль на добу.

– Це - виняткова швидкість?

– Аж ніяк. Кліпери під вітрилами часто йдуть набагато швидше.

– В такому разі припустимо, що морська вода змила в документі одну цифру. Замість “7 червня” читайте “17” або “27”, і тоді все стане зрозуміло.

– Справді, - зраділа Гелена, - від 31 травня до 27 червня...

– Капітан Грант міг перетнути Тихий океан і опинитись в Індійському!
– закінчив Паганель, і всі щиро зраділи з такого висновку.

– Отже, ще одне місце в документі з’ясовано, - мовив Гленарван, - і знову ми завдячуємо цим нашому другові. Тепер нам залишається тільки досягти Австралії й розшукати сліди “Британії” на її західному узбережжі.

– Або на східному, - додав Джон Манглс.

– Так, ви кажете слушно, Джоне. Ніщо не вказує в документі, що катастрофа сталася саме біля західних, а не східних берегів. Ми повинні шукати на обох узбережжях, там, де проходить тридцять сьома паралель.

– А що, хіба у вас є сумніви?
– спитала Мері.

– Ні, міс, - квапливо відповів Джон Манглс, бажаючи розвіяти тривогу дівчини.
– Лорд Гленарван, безперечно, хотів лише зауважити: якби капітан Грант потрапив на східне узбережжя Австралії, то він швидко знайшов би там допомогу й підтримку. Адже це майже англійське узбережжя - воно поспіль заселене колоністами. Команді “Британії” не довелось би пройти й десяти миль, аби зустрітися з земляками.

– Правильно, капітане Джоне, - мовив Паганель.
– Поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в Туфолдській затоці й у місті Іден, Гаррі Грант знайшов би не тільки притулок у першій-лішній англійській колонії, але й транспортні засоби, щоб повернутися до Європи.

– А в тій частині Австралії, куди прямує “Дункан”, - спитала Гелена, - потерпілі, виходить, такої підтримки не знайшли б?

– Ні, те узбережжя пустельне. Жодних шляхів, котрі зв’язували б його з Мельбурном чи Аделаїдою. Коли “Британія” наразилась на прибережні рифи, ніхто там не подав їй допомоги, так, начеб це скоїлось близько негостинного африканського узбережжя.

– Але ж тоді що сталося з батьком за два роки?
– стурбовано вигукнула Мері.

– Люба міс, - відповів Паганель, - адже ви певні того, що капітан Грант дістався до австралійської землі?

– Цілком певна, пане Паганелю, - відповіла дівчина.

– Ну так поміркуймо, що ж сталося з каштаном Грантом на суходолі? Тут не може бути багатьох припущень, в усякому разі не більше трьох. Або капітан Грант з товаришами добувся до англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або, врешті, загубилися в неосяжних австралійських пустелях.

Паганель замовк, шукаючи схвалення в очах слухачів.

– Кажіть далі, Паганелю, - мовив Гленарван.

– Гаразд. Перше припущення я рішуче відкидаю. Коли б Гаррі Грант потрапив до англійських колоній, він би врятувався і давно вже повернувся до своїх дітей у рідне місто Данді.

– Бідолашний батько!
– прошепотіла Мері Грант.
– Майже два роки він розлучений з нами!

– Не заважай панові Паганелю, сестричко, - зупинив її Роберт, - ось він зараз нам скаже...

– На жаль, ні, мій хлопчику! Я можу сказати лишень одпе: капітан Грант нині або бранець австралійців, або ж...

– Але ті тубільці, - квапливо урвала його мову Гелена, - які вони?

– Не турбуйтесь, пані, - відповів Паганель, зрозумівши, що непокоїть Гелену, - вони дикі й нерозвинені, проте сумирні й анітрохи не кровожерні, як-от їхні сусіди новозеландці. Коли потерпілі з “Британії” потрапили до них, то, присягаюся, їм ніщо не загрожує. Всі мандрівники свідчать - австралійці жахаються проливати кров і навіть не раз ставали їхніми вірними спільниками в обороні проти нападу банд засланих сюди карних злочинців, справді надзвичайно жорстоких.

– Чуєте, що каже пан Паганель?
– звернулась Гелена до Мері Грант.
– Коли ваш батько в полоні у тубільців - а натяк на це є в документі, - то ми його знайдемо.

– А раптом він загубився десь на австралійських просторах?
– запитливо глянула дівчина на Паганеля.

– То дарма!
– бадьоро вигукнув географ.
– Ми однакого його знайдемо! Чи ж не так, любі друзі?

– Безперечно, - мовив Гленарван, аби надати розмові веселішого тону.
– Я не припускаю, щоб можна було загубитися.

– І я також, - зазначив Паганель.

– Вона велика, ця Австралія?
– спитав Роберт.

– Австралія, мій хлопчику, має щось із сімсот сімдесят п’ять мільйонів гектарів, тобто приблизно чотири п’ятих площі Європи.

– Невже стільки?
– здивувався майор.

– Так, Мак-Наббсе, це вираховано з точністю до одного ярда. Як ви гадаєте, чи має право така країна називатися континентом, як зазначено в документі?

– Звичайно, Паганелю.

– Додам іще, - вів далі учений: - Наука майже не знає випадків, коли мандрівники зникали в Австралії без сліду. Здається, Лейхардт єдиний, чия доля досі не відома, та й то незадовго до від’їзду мені повідомили в Географічному товаристві, начебто Мак Інтрі натрапив на його сліди.