Дерева на дахах

По-моєму, від того всього у нього потроху починає їхати дах, повна лажа. То він від телефонних дзвінків шарахається, а то щохвилини вибігає з мобілою в коридор. І ні хліба, ні сала, лише свою дієтичну колу безперестанку дудлить… А колись мені розповідали, як він стояв у «Зустрічі» на дверях (ще коли «Зустріч» була!) і у стані повної нірвани спиняв кожного, вимагаючи плату за вхід. Ніколи б не повірив, що мій тихий, сумирний блядолиций Вікя на таке здатний.

дієтична кола

Спостерігаючи за зосередженою серйозністю свого «двійника» перед монітором редакційного компа, я розумію, що для нього головне – не жінки, яких він там знаходить, а таки сам процес цих пошуків. Схиблений на процесі – це вже точно. Часом під настрій мимоволі починаю його підцикувати. Кажу, шеф заходив і казав, що у компі знову якийсь вірусяка поселився.

– І його звати Вікя? – легко підіграє мені він.

Іншим разом я згадую про генеральшу, мовляв, скоро генерал приїде на побачення, а чи про ту з Козови, що вечорами маструбує під його вуркотання. Але генерала Вікя пропускає повз вуха, а про Козову каже, що нарешті треба зібратися і поїхати.

– Наприклад, ти був у Козові? – перепитує він мене.

– Вважай, я там народився, – відповідаю йому щоразу одне і те ж.

А чи, наприклад, починаю про його улюблену дієтичну «Колу-лайт». І на колу він реагує жвавіше, ніж на генеральшу з мастурбаторшею.

– А знаєш, любий друже Вікя? – я йому, начеб між іншим. – Хіміки недавно дослідили, що твоя дієтична кола вбиває всіх сперматозоїдів через хвилину після того, як вони у ній опиняються.

– Це ти сам придумав? – буркає він мені.

– Та ні, вчені довели… Коли сперматозоїди потрапляють у Колу, вони здихають.

– І в дієтичну?

– Нема різниці. Так написано.

– Чувак, вони що, ті твої хіміки, кінчали у колу, чи як?..

– Не знаю. Але твоя дієтична кола – непоганий контрацептив, май на увазі.

– Оцет все одно краще, – вдає байдужого Вікя, і розмова начеб забувається, але після того весь наступний тиждень я не бачу у нього на столі «Коли-лайт».

А потім, що б я не казав, він уже просто не чує. Але хіба то новина, вдавати глухого?

найкращий стимулятор

Проте найбільш прикольно вийшло (десять – нуль, тільки невідомо, на чию користь), коли якось пізнього вечора до мене в редакцію без попередження завітала Анжелка, а Вікя тоді ще не встиг піти. Остовпів хлопака. Але на його місці я і сам не знав би, що казати. Мулатка-шоколадка зі шкірою, трохи світлішою, ніж його дієтична кола, просто прийшла і сіла мені на коліна, заступивши телевізор…

Вікя, звичайно, одразу ж злиняв, а дитя Африки – хоч би що, свята простота!

– Слухай, хтіла-м троха тебе використати, – як завжди, своїм коропецьким діалектом випалила Анжелка, коли мій розгублений напарник, з другої спроби втрапивши у двері, таки пішов. – У мене ше-м ніяк сі не почне те, шо вже третий день мало би сі почати…

Навіть я був здивований її безпосередністю, хоча, здавалося б, а що тут такого? Є у дівчинки проблеми, то треба помогти. Звичайно, завдяки обом своїм дружинам і не тільки їм, для мене не було новиною, що секс є найкращим стимулятором місячних. А в Анжелки, виявляється, з цим якісь проблеми, постійно невчасно. То зарано, то запізно. Колись ще у «Пензі-Роксолані» у неї все це почалося одразу ж, як вона осідлала мене. Гарно влаштувалася, просто пречудово! Приємно було стати у пригоді такій манюсі у ролі надійного стимулятора.

Але на той момент у нашій студії вже відрубали воду. У Анжелки, правда, були якісь вологі салфетки, але ж без води все одно не те. То я ходив митися аж за два квартали у туалет «Кози». Ще був вибір: «Мемфіс» чи «Княжий», що під краєзнавчим музеєм, а чи «Коза»? Але у «Козі» офіціанти приємніші і в туалеті завжди є мило, принаймні рідке.

Проте того вечора у їхньому туалеті перегоріла лампочка, і я приймав водні процедури у суцільній темряві. Відтак вийшов із вбиральні у мокрих штанях, чим налякав двох молоденьких білявок, що тупотіли під дверима. Після того я туди з місяць не показувався, аж поки Джон не підсунув мені тих ненормальних сценаристів.

електрик сідоров

У Інчиній квартирі також із лампочками не все зрозуміло. Мабуть, під час ремонту щось пошкодили. Інка навіть когось там кликала, якогось майстра. Відтоді у її лексиконі і з’явилося те словосполучення – «електрик сідоров» – на означення чогось вічно п’яного і бридкого.

Тепер вона так навіть Орка називає і навіть мене у минулому часі. «Ти був, як електрик Сідоров», – каже. Бо оте «п’яне і бридке чмо» електрик Сідоров і робив їй у новій квартирі електропроводку, точніше не робив, а переробляв. І де вона його такого викопала? Каже, за оголошенням у газеті. Я того чувачка вже не застав, але лампочки продовжували перегорати. Майже через день у якійсь кімнаті чи коридорі, а найчастіше – у туалеті. Це давало привід Джону-молодшому час від часу пускати струмінь повз унітаз, й Інка потім просто бісилася від люті, що, мовляв, живе у хліві разом із худобою, і змушувала малого, коли пісяє, сідати… Правда, я і сам часом у темряві промахувався, але старався одразу ж за собою витерти.

– Тільки на одні лампочки і працюю! – кричала Інка, не зважаючи на мою хвору голову.

А потім мене гахнуло током, коли поліз у щиток спробувати, наприклад, переставити дроти. Забув заземлитися… Дивно, але після цього лампочки світили аж до літа. Не перегорали. І ми вже навіть почали забувати про того «електрика сідорова», однак влітку, коли я вже працював у редакції, знову почалося. Але тоді я вже познайомився з «двійником»-напарником і тоді вже знав, що мій Вікя за професією електрик, і коли Інка була у від’їзді, я привів його до нас на Новий Світ. «Ти тільки заземлися!» – напучував молодого. І Вікя прийшов, і Вікя зробив! Добру годину прововтузився і біля щитка, і в підвалі, але лампочки відтоді ще жодного разу не перегорали.

Інка потім ще передала йому пляшку справжнього ямайського рому, що залишився у неї з Італії, і хоч він сам не вживає, але подарункові зрадів. Відтоді Інка, по приколу, Вікю інакше як «електриком сідоровим» не називає.

– Слухай, Вікя, ти не тільки мій двійник, тепер ти ще й двійник електрика Сідорова! – Від пафосу в моїх словах аж зашкалювало. – Моя сестра від тебе просто в захопленні.

– М-м? – У блакитних очах напарника спалахують грайливі іскорки.

– І не думай, сучий сину, попереджаю! – зупиняю я його млисті думки кулаком біля носа. – Вибачай.

– Та нічого, я розумію, – каже він.

– Хоч вона й сама у неті женихів шукає, але краще тобі на неї не потрапляти. Дружня порада. У твоїх же інтересах.

– Слухай, а твоя молоденька мулатка, – переводить він тему на інше. – Просто пі… пі… – витягує він уперед щелепу. – Просто пісня!

– Я їй обов’язково передам.

– Ну що ж. І передай.

– Я навіть можу передати, як ти це сказав.

– Серйозно? Ну, а це вже не обов’язково, – нерішуче буркає мій «двійник», а це, ця нерішучість, вже йому зовсім не пасує.