Диваки

— Кахи-кахи-кахи!

Зразу ж, всього на коротку мить, у класі запанувала мертва тиша. Наступної хвилини учні вибухнули голосним реготом:

— Ха-ха-ха-ха!..

Микола сидів, як на гарячій сковорідці.

— Мені здається, що вас піддурили, і той, хто підмовив вас на це, сам мовчав, — сказала Валентина Михайлівна, коли всі пересміялися і трохи вгамувались. — Щиро вам раджу далі бути обачнішими, не такими довірливими, — порадила. — Ну, а тепер розпочнемо урок… Так хто з вас скаже, що було задано додому?

Першою підняла руку Шинкаренко Оля.

На перерві, як тільки вийшла вчителька, в класі зчинився галас. З обуренням накинулися на Миколу. Ну як це так, вони всі кашляли, а він у той час нищечком сидів. Це ж нечесно, не по-товариському. Правильно казала вчителька…

Лише Сашко стояв мовчки біля вікна і спостерігав за тим, що діялося в класі. Аж коли вийшли після уроків зі школи, мовив осудливо:

— Миколо, вони правду говорили…

— І нехай! Я таке вигадаю, що з неї теж сміятимуться.

— Кота в клас принесеш?

— Таке скажеш! От якби джмелів або павуків наловити… Коли в нас ботаніка?

— Післязавтра. Третій урок…

Розділ шостий ДЕ ВЗЯЛАСЯ ШУРА-БУРА…

Другого дня після уроків хлопці довго блукали вигоном, левадою, городом, але джмелів так і не наловили. Знайшли одного невеликого в будячинні, поклали в сірникову коробочку, та він був такий кволий, що скоро й ніжками перестав ворушити.

Потім нишпорили по горищах, де найчастіше оселяються павуки. Теж невдача. Тільки двох і упіймали.

Захотіли їсти. Микола запросив до себе додому полуднувати. Дістав з буфета глечик із медом, намазав по великій скибці хліба, налив у чашки молока.

Аж це, звідки не візьмись, — оса. Мабуть, через кватирку влетіла, зачувши солодке. І така настирлива, така нахабна — її відгонять, а вона просто в рот лізе.

— Сашко! — вигукнув Микола. — Ой, які ж ми дурні!

— Чого?

— Ос треба наловити!

— Де ж ти їх наловиш?

— Зараз побачиш, — схопився Микола.

Узяв із буфета тарілку, налив у неї трохи меду, відчинив вікно, виставив на підвіконня.

Не встигли хлопці допити молоко, як тарілку вже обсів цілий рій ос.

— Значить, так, — підвівся з-за столу Микола. — Я накриватиму їх стаканом, а ти банку держатимеш, — показав на краєчок підвіконня. — Підсуну стакан, струшу осу — зразу затуляй її кришкою, щоб не вилетіла. Зрозумів?

— Зрозумів.

— Бери он банку. Та не ту… З кришкою.

Наловили десятка зо два ос.

— Досить, — сказав Микола. — Нехай посидять у банці до завтра.

— Не помруть з голоду?

— Ось я їх погодую.

Відкрив трохи банку, щоб накрапати в неї меду, і оса так боляче вжалила в руку, що мало усіх не випустив.

В цей час рипнули двері, в хату зайшла мати. Побачила банку з осами, запитала:

— Навіщо вони вам? Вулика осиного надумали собі завести, чи що?

— Та-а… В школу треба… — ухилився від пояснень Микола. — Сашко, візьми з собою їх. Завтра віднесемо.

— Не подохли? — спитав Микола, як тільки переступив уранці поріг Сашкової хата.

— Бачиш, як працюють, — підняв зі столу банку Сашко.

— Я ж казав… Давай мені її в сумку.

— Ого, як у тебе спухла рука! Як пампушка, — помітив Сашко. — Не болить?

— Уже ні. Зразу дуже пекла.

— А з цими що робити? — взяв коробочку з павуками. — Викинути?

— Не треба. Підпустимо до ос.

На великій перерві перед третім уроком Микола десь роздобув велику скляну чорнильницю з бронзовою, схожою на шолом, кришечкою. Зачинився з Сашком у шкільній комірчині, де стояли граблі, лопати та інший інвентар. Скрутив аркуш зошита трубкою, приставив до чорнильниці.

— Подерж, — сказав Сашкові.— Будемо переселяти.

Сам узяв банку, відсунув на ній трохи кришку, перевернув догори дном і витрусив ос у чорнильницю.

Зате з павуками поморочилися. Лише одного вдалося загнати до ос. Другий утік з-під самої кришечки.

— Нічого, обійдемося й без нього. Вистачить, — утішав Миколу Сашко. І раптом скрикнув, затріпав рукою: — Ой! Ой!..

— Що таке? — сполохався Микола.

— Вжалила у руку.

— Послинь, щоб не розпухла.

Сашко лизнув руку, подмухав, однак не допомогло. Скоро рука спухла.

Перед початком уроку Микола підійшов до учительського столу і голосно проказав, піднявши чорнильницю:

— Черговим номером нашої програми буде фокус: "Де взялася шура-бура?" — і поставив чорнильницю на стіл. Потім додав грізно: —Автор фокуса невідомий! А хто спробує його назвати — тому доведеться або нові щелепи вставляти, або перейти на манну кашу. Все.

Сів на своє місце і поклав руки на парту, як належить старанному учневі.

— Навіщо ти чорнильницю поставив? — нічого не зрозуміла Оля. — В учительки є кулькова ручка.

— На пти, щоб дивувалися дурні такі, як ти, — відповів примовкою.

— Знову якась витівка, — здогадалася Оля. — Миколо, сьогодні не треба. Я ж чергова. Краще іншим разом. Ну, хоч завтра.

Увійшла в клас Валентина Михайлівна. Завважила: шестикласники насторожились, принишкли. Що б це означало?..

Оля доповіла, що до школи прийшли всі учні, що клас уже підготувався до уроку.

— Сідай, Шинкаренко. Дякую.

Валентина Михайлівна також сіла, розгорнула класний журнал. Побачила на столі чорнильницю. Машинально зняла бронзову кришечку.

І враз із чорнильниці випурхнув, задзижчав, розлетівся по класу рій ос, швидко виповз і помчав геть зі столу на всіх своїх шістьох довжелезних тонких ногах павучисько.

Вчителька не злякалася, тільки від подиву звела брови.

Микола з Сашком нахилилися нижче до парт, а Олег сміливо глянув в очі Валентині Михайлівні, щоб вона не подумала, ніби він причетний до цієї затії.