Дніпрові пороги

За часи Запоріжжя на Орловому острові був рибальський кіш запорожця Орла. Він просушував тут свої мережі та кодоли й тут же прожив увесь свій вік. З 1779 року по 1860 рік цей острів належав родові Свистунових, потім того перейшов до російських купців. В 1845 та 1877 роках його затопляла дуже висока весняна вода. Року 1887 опинився він у руках німців-колоністів.

З лівого боку, супроти південного кінця острова, прохвістя, входить у Дніпро балка Орлова, там колись ріс хороший дубовий ліс, на що указують багато пеньків та декілька молодих дерев, які уціліли до нашого часу. Там же була й хата запорожця Орла, де він жив зимою.

З правого боку в річці, супроти південного кінця острова Орлового, стоїть камінь Крячиний, або Крячок. Влітку на ньому завжди сідають крячки, од яких і вийшла назва каменя. Весною камінь ховається у воді, і тоді місцеві люди звуть його Крячиною заборою.

Нижче Орлового острова підходять до Дніпра з лівого боку одна за одною балки: Велика Бицулина, Мала Бицулина і Таволжанка, і тут же впадає в очі невеликий, але дуже високий, скелястий, славний своєю назвою острів Перун, за місцевою вимовою Перун, навіть Перен.

Коли, через що й хто саме дав таку назву цьому острову — невідомо, але те, що говорять про цей острів місцеві столітні діди-оповідачі, нагадує те, що говорить 988 року руський літописець про Перуна, поганського бога наших далеких предків.

«Яко приде Володимеръ повеле кумиры испроврещи, овыи сещи, а другыя огньви предати; Перуна же повеле привязати къ коневи хвосту и влещи с горы по Боричеву на ручай, и 12 мужа пристави бити жезлиемь. Се же не яко древу чюющу, но на поругание бесу, иже прельщаше симъ образом человекы, да возместье приметь отъ человекъ… И, влекому же ему по Ручаеви къ Днепру, плакахуся его неверныи людье, еже бо не бяху приняли крещения; и привлекше и вринуша и въ Днепре. И пристави Володимеръ, рекъ: аще кгде пристанеть ви, то отревайте его отъ берега, доньдеже порогы пройдетъ; тогда охабитеся его. Они же повеленеє створиша. Яко пустиша и пройде сквозе пороги, изверже и ветръ на рень, яже і до сего дни словет Перуня рень».

— Подивіться ви на цей острів Перун та й скажіть, на кого він схожий.

— Та на кого ж?

— На змія: оце, де найвища його частина, це голова; оце по середині, де перепояска, це його стан; а оце, де його кінець, це його хвіст.

І справді, як подивишся на острів Перун трохи оддаля, то побачиш перед собою немов би якесь величезне чудище, що простяглось вздовж лівого берега Дніпра головою на північ, а хвостом на південь з перехватом на середині.

— Це був колись такий поганський бог у наших предків, і стояв він десь у Києві, так київський князь Святославський, як прийняв святий закон Христа, звалив того бога на землю, одтяг його до Дніпра та й шпурнув у воду. То він як поплив, як поплив та опинився аж між порогами та оце тут і перекинувся в острів.

— Ото так і було?

— Ото так мені казав мій дід, а він прожив на віку дев'яносто п'ять годів, так йому за його довгий вік довелось багато чого чути.

Можна думати, що в давню давнину цього острова зовсім не було, а була висока прибережна скеля, яка дуже висовувалась у лівий берег Дніпра. В одну велику весняну повідь дужий навал води, дійшовши до високої кам'яної прибережної скелі і не мігши зрушити її з місця, з страшною силою одкинувсь од неї ліворуч, розмив поза скелею землю й зробив острів Перун, так само, як це зробила велика вода й нижче, де з'явився острів Велика Хортиця.

Всієї площі землі острова Перуна 7 дес. Острів має 296 саж. Довжини, 80 саж. ширини, 50–60 ф. у середній частині своїй і 98 ф. у вищій частині «голови» височини, при повному спаді води в Дніпрі. Перун вище Стрільчої скелі, що коло Лоханського порога, яка має 30 ф., але нижче сусіднього острова Таволжаного (150–200 ф.) і острова Великої Хортиці (300 ф.).

З західньої сторони острів Перун має печеру, яка зветься Змієва і в яку можна влізти тільки в липні місяці або в серпні, як вода в Дніпрі стоїть низько. Вона має в середині 7,5 арш. завдовжки, 1–1,5 арш. завширшки і 1,5 арш. заввишки; кінчається вузькою ущелиною, яка піднімається вгору; з весни й до середини літа печеру заливає вода.

Року 1867 про цю печеру писав польський археолог Підберезький так: « У цій скелі (тобто Перуні) під рівнем води видно вузьку щілину, вхід в зміїну нору, почасти засипану піском. Ця щілина в середині розширяється у велику печеру, в якій дуже багато людських кісток; з неї начебто піднімається крутий вихід на верховину скелі, але його ніхто не досліджував».

Через ту Змієву печеру на деяких планах порожистої частини Дніпра та в деяких дослідувачів острів Перун неправильно називають «Змеиною скалою». У лоцманів і місцевих селян — це острів Перун.

Цей острів добре й гаразд знають старі лоцмани, які доводять, що колись на ньому був чудовий, розкішний, великий, густий ліс: росли вікові дуби, татарські кленки, гнучкі високі лози, густий глід; водились могутні орли, страшні окаті пугачі, дикі кабани, дикі кози, а між ними велика сила гадюк. Од дубів тепер лишились тільки пеньки, а од великих гадюк в розколинах скель дрібна гадючня.

На острові Перуні жили й запорожці, які добували тут так звану слюду (лисняк), що заміняла їм скло. Од запорожців, кажуть, тут лишився й льох, викопаний якраз посередині острова в так званій перепоясці. Кажуть, що в тому льосі запорожці закопали цілий каюк грошей; такий каюк, що в ньому десять чоловіка перепливуть через Дніпро. Щороку в тому льосі кладомани шукають гроші, але й досі не чути, щоб хто находив їх там. Учені люди находили тільки черепки од посуду неолітичного періоду кам'яного віку, та й то поки що не так багато. Про те, чому печера й самий острів Перун прозвали Змієвими, є декілька народних легенд.

«В тій печері колись-то жив змій-цар з трьома головами; у нього була дочка красуня. Змій беріг свою дочку, щоб вона не покохала якогось руського царевича, та все-таки не вберіг: красуня відпливла з якимсь лицарем по Дніпру аж у Чорне море. З того часу змій зробився ще лютішим, ніж він був до того, і щодня вилітав куди-небудь в округу за новою жертвою».

«Колись, кажуть, змій був на небі і літав по всьому світу; його всі боялись, а інші то й кланялись йому. Як узнав про те бог, що йому поклоняються, взяв й пооднімав у нього крильця, він упав з неба в Дніпро та й поплив. Идолопоклонці бігли берегом та й кричали: «Перуне, Перуне, припливи до берега». Він приплив до острова, і показалась йому глибока нора; він туди й пропав. Від того часу й прозвано острів Перуновим».

«Кажуть, що Перунового острівка тут не було, а приплив на ньому змій відкілясь з гори. Як плив він, тоді, кажуть, одним боком бігли идолопоклонці й викликали на берег, а другим вийшли назустріч православні й почали молебствувати та заклинати. Де стояли наші з корогвами, туди він підплив і став. Змієва нора збоку Дніпра була, кажуть, дуже глибока, а після того, як змій згинув, скеля зійшлась щільно, і нори нема. Бить-то так було, а чи правда цьому — не знаю».

Про цей острів Перун ось що чув я від старих людей. Якось, кажуть, бог Перун плів Дніпром, і його хвилею викинуло на острів; тут його заховано, а потім одкопано. На ньому, кажуть, золота було три пуди, а сам зроблений з дерева. Від того й острів став Перун. На Перуні, від Дніпра, є нора: « Колись, кажуть, там жив змій, і йому носили людей. Нору звали Змієвою».

« Скільки в пам'ятку, острів зветься Перуном. На ньому висока скеля, а в ній, від Дніпрового ходу, скоти. До Христового рождення, кажуть, там жив змій; він гарбав під себе жінок і дівок, а мужів пожирав. Як Христос народився, змія прокляв, а потім його звоював якийся багатир. У змія, кажуть, було три голови й крила. Він, як летить, освіщає ввесь світ, а вогонь так і палає».

Супроти середини Перуна, на 16 саж. од правого берега острова, лежить у воді камінь Ревун, на « Атласе части реки Днепра 1863 года» — Реут, на «Карте Генерального Штаба» 1875 року — Ревун.