Доктор Сон
Шрифт:
У відділенні для грошей знайшлося понад двісті доларів. Вона сподівалася на ще більшу суму – бар, у якому вона з ним познайомилася, постачав повій класу вищого за тих, що купчилися біля аеропорту, – але й це було непоганим для денного сеансу у вівторок, до того ж завжди є інші чоловіки, що залюбки зводять дівчину приємної зовнішності в кіно, де трохи інтенсивного петингу лише прислужиться для розігріву апетиту. Чи то так вони сподіваються.
– Гаразд, – промурмотіла Роза, починаючи підводитись. – Ви мене переконали. Ходімо тоді, спробуємо.
Але Баррі, поклавши долоню жінці на передпліччя, притримав її.
– Ні, зачекайте. Дивіться. Зараз буде найкраща
Енді знову наблизила губи до бридкого вуха і прошепотіла:
– Засинай міцніше. Міцно, як тільки можеш. Біль, який ти відчуєш, буде лише сном. – Вона розкрила свою сумочку і дістала звідти ніж з перламутровою колодкою. Маленький, але з гострим, як у бритви, лезом. – Чим буде біль?
– Лише сном, – промурмотів містер Бізнесмен собі у вузол краватки.
– Правильно, солоденький.
Вона завела руку за нього і хвисько вирізала йому на правій щоці глибоке подвійне V – на щоці такій жирній, що невдовзі вона вже мусила перетворитися на воло. Якусь мить вона дозволила собі помилуватися власною роботою в непевних відблисках сповненого примар кольорового снопа світла з проектора. А тоді потоком ринула кров. Він прокинеться з палаючим вогнем обличчям, з просякнутим кров’ю правим рукавом свого дорогого піджака і потребою терміново звернутися до пункту невідкладної швидкої допомоги.
«І як ти поясниш це своїй дружині? Щось та й вигадаєш, я певна. Але без проведення курсу пластичної хірургії, ти бачитимеш мої позначки кожного разу, як дивитимешся у дзеркало. І щоразу, коли зайдеш до якогось бару нашукати собі маленьку незнайомку, ти згадуватимеш, як тебе покусала одна гримуча змія. Така собі, в блакитній сукенці й білій блузі без рукавів».
Вона засунула дві п’ятдесятки і п’ять двадцяток до своєї сумочки, клацнула застібкою і вже було збиралася підвестись, коли на плече їй лягла чиясь рука і до вуха замуркотів жіночий голос: «Привіт, милочко. Додивишся цей фільм якось іншим разом. А зараз ти підеш з нами».
Енді спробувала вивернутися, але руки вхопили її голову. Найжахливішим у цьому було те, що вони були всередині її голови.
Після цього – аж поки вона не прийшла до тями в «ЕрфКрузері» [24] Рози на занедбаному, порослому травою майданчику кемпінгу десь на околиці певного міста на Середньому Заході – все залишалося темрявою.
Коли вона прокинулась, Роза подала їй чашку чаю і потім довго з нею розмовляла. Енді все чула, але майже всю її увагу захопила сама її викрадачка. Поставна жінка, але це лише звільна кажучи. Роза Циліндр була на зріст шість футів, з довгими ногами у звужених унизу білих штанях, її високі груди ховалися всередині майки з логотипом ЮНІСЕФ і гаслом: «За Всяку Ціну Врятувати Дитину». Обличчя мала спокійної королеви: незворушне й безжурне. Її волосся, тепер розв’язане, спадало хвилями до середини спини. Деякий розлад вносив посаджений на її голові набакир витертий циліндр, але у всьому іншому вона була найвродливішою жінкою, яку Енді Стайнер бодай колись бачила в своєму житті.
24
«EarthCruiser» – автодім класу люкс, підвищеної прохідності, розроблений однойменною австралійською компанією спеціально для експедицій у дикі місця планети.
– Ти розумієш, про що я тобі оце тут розповідаю? Я пропоную тобі тут і зараз певну можливість, Енді, і ти не мусиш поставитися до цього легковажно. Вже минуло років двадцять чи й
більше відтоді, як комусь пропонували те, що я пропоную тобі.– А якщо я скажу ні? Що тоді? Ви мене вб’єте? І заберете той… – Як вона те була назвала? – Той психодух?
Роза усміхнулася. Губи в неї були розкішні, коралово-рожеві. Енді, що вважала себе асексуальною, тим не менше загадалася, якою може бути на смак ця помада.
– Ти не маєш такої кількості духу, щоби нам з цим марудитися, милочко, та й той, що ти маєш, далебі не смачний. Смакуватиме, як жорстке м’ясо старої корови мугиреві.
– Кому?
– Не переймайся, просто слухай. Ми тебе не вб’ємо. Що ми зробимо, якщо ти скажеш «ні», так це зітремо в тебе з пам’яті спогад про цю маленьку бесіду. Ти прийдеш до тями на узбіччі дороги біля якогось вбогого міста – може, Топіки або Фарго [25] – без грошей і не маючи гадки, яким чином ти там опинилася. Останнє, що ти пам’ятатимеш, як ходила в кінотеатр з чоловіком, якого ти пограбувала і знівечила.
25
У США є три міста з назвою Topeka, одне з них столиця штату Канзас; Fargo – засноване 1871 р. найбільше місто в штаті Північна Дакота, яке славиться своїм жорстким кліматом.
– Він заслуговував на нівечення, – випалила Енді.
Роза зіп’ялася навшпиньки, потягуючись, її пальці торкалися даху її автодому.
– Це твої проблеми, медова лялечко. Я не твій психіатр. – На ній не було бюстгальтера; Енді ясно бачила, як змістилися всередині майки пунктуаційні знаки її сосків. – Але є дещо для роздумів: разом із грішми і твоїм безсумнівно фальшивим посвідченням особи ми заберемо і твій талант. Наступного разу, коли ти в притемненому залі кінотеатру запропонуєш якомусь чоловікові заснути, він обернеться до тебе й запитає, про що це ти таке к бісу говориш.
Енді пройняло холодним струменем переляку.
– Ви не можете такого зробити.
Але вона пам’ятала ті жахливо сильні руки, що сягнули всередину її мозку, і відчула цілковиту впевненість, що ця жінка таки може. Їй може знадобитися невеличка допомога її друзів з отих жилих фургонів та автодомів, що тулилися навкруг цього «ЕрфКрузера», немов поросята до цицьок свиноматки, але, о так, вона зможе.
Роза на це не звернула уваги.
– Скільки тобі років, милочко?
– Двадцять вісім.
Вона ретушувала свій вік, відтоді як досягла великого числа «три нуль».
Роза поглянула на неї, усміхаючись, не кажучи ані слова. Енді зустрілася з тими її гарними сірими очима на п’ять секунд і змушена була опустити погляд. Але при цьому її очі вперлися в ті розкішні груди, незагнуздані, але без жодних ознак провисання. А коли знову глянула вище, очі її не сягнули далі губ цієї жінки. Тих її коралово-рожевих губ.
– Тобі тридцять два, – промовила Роза. – О, це лише потрошку проявляється – тому що ти жила важким життям. Життям втікачки. Але ти все ще гарненька. Залишайся з нами, живи з нами, і за десять років від сьогодні тобі насправді буде двадцять вісім.
– Це неможливо.
Роза усміхнулась.
– Через сто років від сьогодні ти виглядатимеш і почуватимешся на тридцять п’ять. Поки не приймеш духу, тобто. По тому тобі знову стане двадцять вісім, тільки почуватимешся ти на десять років молодшою. І ти прийматимеш дух часто. Живи довго, залишайся молодою, харчуйся добре: це ті три речі, які я пропоную. Як вони тобі?
– Надто гарно, щоби бути правдою, – сказала Енді. – На кшталт отих рекламних оголошень, що обіцяють тобі застрахувати життя за десять доларів.