Дьондюранг

— Знаєш Сандра?

— Слухайте, — тихо мовив Джин.

Зненацька серед ночівпало яблуко.Бурштином трав спліталися слова.І білий кіт муркотів на колінах.І білий кіт.Ми з ним добре порозумілися.Лише погладити за вухом.А як порозумітись людям?Твоє волосся довге, як прощання.І перестигли вже давнослова і губи,мов осінній сад.Твоє золотаве волосся.

— Джине, а ти жорстокий дідуган, — стримано засміявся Астрагал. — Ти читаєш нам про перестиглі губи. А ми тут скоро другий рік не бачимо живої людини.

Потім вони згадали своїх батьків, занурились у спогади. Сиділи розчулені й принишклі, слухаючи розповіді один одного.

Настав ранок, і вони ніби пробудилися, повернулися до дійсності.

— Джине, які в нас енергетичні запаси?

— Тут можемо лишатися не більше трьохсот годин.

— Тож сьогодні практично останній день. Мусимо зробити хоч що-небудь. Може, ще раз вийти до них без дозволу?

— Спробуй.

Але, як і першого разу, тільки-но прочинився зовнішній люк, відразу по обшивці корабля вдарило металом. Астрагал був змушений повернутися.

За кілька годин з гурту центуріан вийшов чоловік у чорному, а не в синьому, як решта, комбінезоні і голосно щось промовив.

— У нього до нас запитання, — переклав Джин. — Перше: звідки ви знаєте їхню мову? Друге: чому не покажете зброю, якщо справді не збираєтесь нападати?

— Джине, перекладай… Вашу мову ми вивчили, зрозуміли, знаючи загальні принципи побудови мов Всесвіту. А зброї у нас немає, тому й не можемо її показати.

Чорний центуріанин стояв незворушно, ніби висічений з граніту, потім зробив кілька кроків назад, злився з натовпом.

Астрагал з Остудою чекали, що ж буде далі, та минали години, ніхто не виходив з гурту. Аж нарешті знову з’явився центуріанин в чорному.

— Немає на світі брехні більшої за ваші відповіді, — переклав Джин. — Ви хочете обдурити нас, та не вийде. Важко приховати своє справжнє обличчя. Підступний план Мейбомія провалився.

Центуріани підкотили якийсь пристрій, і за кілька хвилин на корабель ринув потужний струмінь палаючої рідини.

— Поглянь, наші тенета не горять. Вони хочуть нас підсмажити, — усміхнувся Астрагал.

На екрані шугало полум’я, по землі стелився зелений дим.

— Ось тобі й брати по розуму, — зітхнув Остуда. — Джине, візьми аналізи продуктів згоряння і заміряй температуру… Цікаво, невже вони сподіваються досягти більшої температури, ніж та, яку ми долаємо, проходячи щільні шари атмосфери?

— Я давно все це зробив. Попередні дані інтригуючі — є один невідомий складовий компонент. Але температура не перевищує двох тисяч градусів.

— Негідники вони, оці брати по розуму! Я пропоную ввімкнути двигун без бічних фільтрів анігілятора. Нехай вони перетворяться на пару.

— І зробимо обліт планети… І ще десь, може, сядемо, щоб вийти з машини і взяти зразки… Джине, чуєш? Перевіряй системи зльоту і вмикай двигуни.

— Я не хочу перетворювати їх на пару в мій останній політ. До того ж, я не робив цього і в попередні.

— Сподіваюся, ти не пропонуєш нам лишитися тут?

— Ні, командире, але і ви не хочете брати гріх на душу.

— Ми змушені, Джине.

— Ви маєте бути великодушними, капітане, і розумнішими. Адже вони не винні, оті головаті з оранжевими очима, що…

— Що вони просто негідники, — буркнув Остуда. — Брати по розуму. Не дали навіть вийти з корабля… Обілляли гидотою і палять, як дикуни.

— Не їхня провина, що здаються нам дикунами, але ми будемо винні, якщо знищимо їх.

— Джине, ти спокійний і розважливий, наче кібер… То скажи сам, що нам робити?

— Я спробую з ними поговорити. Чекаючи закінчення Джинових переговорів,

сиділи похнюплені, час від часу дивилися на головатих центуріан, які стояли нерухомо, мовби неживі.

— Вони сказали, що ніякі хитрощі не допоможуть слугам Мейбомія втекти, — врешті промовив Джин. — Треба їх якось налякати.

— Запитай, хто такі слуги Мейбомія?

— Вони сказали, що слуги Мейбомія — це ми.

— Дуже цікава й вичерпна інформація. Можеш використати її в своїй докторській дисертації.

Джин запустив двигун, і корабель завібрував.

— Я зараз покажу їм, командире, як перетворюється на пару грунт під кораблем. Може, вони щось зрозуміють.

Від роботи анігілятора навсібіч заструменіли потоки розпеченої плазми. Коли Джин вимкнув двигун, всі побачили воронку під кораблем.

— Я їм сказав, що коли запустимося на повну потужність і без фільтрів, та воронка розшириться на сотні метрів.

— А вони що?

— Не відповіли нічого.

— Що ж ти тепер скажеш, Джине?

— Вони мусять зрозуміти… Мусять…

— А коли ні?

— Капітане, вирішувати вам. Але я сам не зніму бічних фільтрів. Кібери відрізняються від людей послідовністю. Я не візьму на себе знищення цих істот. Мене при народженні переконали в тому, що подібні дії — зло, і я того не забув.

— Астрагале, поглянь!

Центуріани заворушилися і почали відходити назад. Головатий у чорному комбінезоні бігав поміж них із зброєю, намагаючись затримати, і кілька центуріан вже лежали мертві. Та раптом його оточили, зчинилася бійка, а коли гурт розступився — центуріанин у чорному лежав поруч із своєю останньою жертвою.

Дехто із головатих квапливо відчепляли кріплення сіті, накинутої на корабель.

— Можемо летіти, — сказав Остуда, але ніхто не відчув від того полегшення.

— До вас звертається один із жителів, — повідомив Джин. — Він каже, що ви можете вийти з корабля і робити все, що вам треба… Він просить пробачення у слуг Мейбомія…

Астрагал з Остудою перезирнулися.

— Нам лишилося десять хвилин, командире. Багато енергії пішло на попередній запуск анігі-лятора.

— Тоді скажи їм, що ми прилетимо через кілька років.

Джин переказав ті слова центуріанам, а за кілька хвилин Центурія вже перетворилася у невелику цятку на екрані.

— Командире, ви не гніваєтесь на Старого Джина? — озвався динамік під куполом. — І чи не шкода вам своєї незакінченої докторської?

Космодослідники розсміялися.

— Вони чекатимуть, командире, на вас… Та не на мене, бо ви демонтуєте мене…