Доводи розсудку

— Вестгейт Білдінгс! — вигукнув він. — Тільки подумайте! Міс Енн Елліот відвідує Вестгейт Білдінгс! Міс Енн Елліот відвідує якусь місіс Сміт, удову якогось містера Сміта! І хто ж був її чоловік? Один із п'яти тисяч Смітів, від яких ніде просвітку немає! І за що ж їй стільки уваги? За те, що стара й хвора! Так, міс Елліот, більш дивного смаку й уявити собі не можна! Усе, що в інших викликає огиду — низьке суспільство, погане приміщення, затхле повітря, неприємна компанія, — вам до вподоби. Але відклади краще стару до завтра; адже вона ще не вмирає, до завтра доживе. Скільки їй років? Сорок?

— Ні, сер, їй іще немає й тридцяти одного, але, боюсь, я не зможу відкласти свій візит, тому що потім нам буде важко знайти час, підхожий для нас обох. Завтра вона приймає гарячі ванни, а потім, ви ж знаєте, ми до кінця тижня зайняті.

— А що думає леді Рассел про це знайомство? — запитала Елізабет.

— Вона не бачить у ньому нічого ганебного, — відповіла Енн. — Навпаки, вона його схвалює й завжди мене підвозить, коли я відвідую місіс Сміт.

— На Вестгейт Білдінгс, мабуть, усі вельми дивуються, коли бачать, як там зупиняється карета, — зазначив сер Волтер. — Хоч удова сера Генрі Рассела й не має славетного герба, екіпаж у неї прекрасний, і, без сумніву, багато кому відомо, що нерідко в ньому їздить міс Елліот. Удова місіс Сміт, яка знімає житло на Вестгейт Білдінгс! Бідна вдова, без усяких достатків і на четвертому десятку! Якусь місіс Сміт, нікому не відому місіс Сміт обирає міс Енн Елліот своєю подругою та віддає їй перевагу над своїми родичками, які належать до одного з найзнатніших сімейств у всій Англії, у всій Ірландії! Місіс Сміт! Оце так прізвище!

Місіс Клей, яка була присутня при цій розмові, знайшла розумним вийти з кімнати, і Енн багато що могла б сказати й дещо дуже хотіла сказати на захист домагань своєї подруги, які не так уже й відрізнялися від їхніх власних, і лише повага до батька її зупинила. Вона нічого не відповіла і дала змогу серові Волтеру самому згадати, що місіс Сміт не єдина в Баті вдова на четвертому десятку, без достатків і славетного імені.

Енн пішла туди, де обіцяла бути, так само зробили й інші, і наступного ранку, звичайно, вона дізналася, що вони чудово провели вечір. Лише вона була відсутня, бо сер Волтер і Елізабет не тільки самі були до послуг її ясновельможності, але із задоволенням стали їй у пригоді, покликавши до неї ще декого; вони взяли на себе обов'язок запросити леді Рассел і містера Елліота; і містер Елліот трохи раніше пішов від полковника Волліза, а леді Рассел змінила всі свої плани, щоб відвідати леді Делрімпл. Енн дізналася від леді Рассел про все, що відбувалося на цьому вечорі. Для неї найцікавішим було те, що її подруга й містер Елліот багато про неї говорили; її чекали, шкодували, що вона не прийшла, але також схвалювали, дізнавшись про причину її відсутності. Доброта й уважність, які спонукають її відвідувати стару шкільну подругу, хвору й бідну, здається, викликали захоплення в містера Елліота. Він вважав її непересічною юною дамою; а її вдача, манери й розум здавалися йому взірцем усіх жіночих достойностей. Він навіть зміг догодити леді Рассел, вихваливши чесноти її подруги Енн; і Енн ніколи б не дізналася так багато від своєї подруги леді Рассел, ніколи б вона не довідалась, як високо одна розумна людина її цінує, якби леді Рассел не хотілось би при цьому поділитися з нею своїми відрадними міркуваннями.

Леді Рассел нарешті склала свою думку про містера Елліота. Вона була так само твердо впевнена, що він має намір через деякий час просити руки Енн, як і в тому, що він її вартий, і вже почала рахувати, скільки тижнів має проминути, поки зможе він позбутися всіх умовностей свого нинішнього стану вдівця та постане в усій пишноті. Вона й наполовину не відкривала Енн своєї впевненості, наважуючись лише натякати на те, що може статися надалі, на ймовірність прихильності й бажаність союзу, який стане наслідком цієї прихильності, якщо вона виявиться щирою та взаємною. Енн слухала й не суперечила; вона тільки посміхалася, червоніла й похитувала головою.

— Я нікого не сватаю, ти ж знаєш, — сказала леді Рассел, — бо занадто добре зрозуміла, які непевні всі людські сподівання й розрахунки. Тільки думаю, що якби містер Елліот почав до тебе залицятися й полонив твоє серце, ви, без сумніву, могли б бути щасливими. Усяк вважав би цей шлюб рівним, але, гадаю, він був би також щасливим.

— Містер Елліот — дуже приємна людина, і я дуже високо його ставлю, — сказала Енн. — Але ми не підходимо одне одному.

Леді Рассел пропустила ці слова повз вуха і на відповідь тільки зазначила:

— Сказати по правді, думати про тебе як про майбутню хазяйку Келлінч-холла, як про майбутню леді Елліот, думати, що ти посядеш місце своєї матері й успадкуєш усі її права та вплив, як успадкувала ти її чесноти, є для мене незрівнянною розрадою. Ти вся в матір і обличчям, і вдачею; і якщо мені доведеться побачити, що ти посідаєш те ж саме місце в суспільстві, носиш те ж саме ім'я, живеш у тому ж самому домі, що ти є господинею в тих самих краях і лише тим від неї відрізняєшся, що тебе більше цінують, моя люба Енн, для мене в мої роки це буде найбільшою радістю.

Енн довелося відвернутися, підвестися, відійти до далекого столу і схилитися до нього під якимось приводом, аби вгамувати почуття, які викликала в неї картина, намальована леді Рассел. На кілька хвилин її уява й серце зачарувалися цією картиною. Думка про те, що вона стане тим, ким була її мати, носитиме слідом за нею дороге її серцю ім'я «леді Елліот», повернеться до Келлінча, знову назве його своїм домом, своїм домом навіки-віків, так її захопила, що вона не скоро змогла її відігнати. Леді Рассел нічого більше не сказала, не бажаючи втручатися в природний перебіг подій і вірячи, що далі містер Елліот сам буде казати те, що йому належить; одне слово, вона вірила в те, у що не вірила Енн. Уявивши, як став би містер Елліот сам про себе говорити, Енн одразу ж опанувала себе. І Келлінч, і «леді Елліот» нараз втратили всю чарівність. Вийти за нього вона не могла. І не тільки тому, що її почуття все ще опиралися всім, окрім одного-єдиного; ні, добре поміркувавши над словами леді Рассел, вона вирішила не на користь містера Елліота.

Хоча вони були знайомі вже місяць, вона не могла з упевненістю сказати, що знає його вдачу. Те, що він був людиною розумною та приємною, умів підтримати розмову, поняття його були бездоганними, а його судження, здавалося, завжди були шляхетними, і ніколи він не зраджував своїх принципів — усе це було цілком ясно. Безперечно, йому були відомі моральні правила, і вона не помічала, щоб він хоч одне з них порушив; і все ж таки вона не могла ручитися, що він завжди поводився так, як належить. Вона не довіряла якщо не теперішньому його, то минулому. Імена колишніх знайомих, які він часом згадував, натяки на колишні заняття й звички викликали в неї підозри, що в минулому його поведінка була не взірцевою. Вона розуміла, що колись у нього були погані звички, що він і гультяював; що в його житті був період (і, можливо, не короткий), коли він дивився найменшою мірою легковажно на речі істотні; і, хоч зараз він, мабуть, змінився, хто міг би відповісти за щирість почуттів розумної, обачної людини, доволі зрілої, щоб оцінити достойно шляхетний характер? Чи можна ручитися, що його душа цілком очистилася?

Містер Елліот був розсудливим, тактовним, вишуканим, але не відвертим. Наскільки вона могла зрозуміти, він завжди був стриманим, ніколи не виявляв захоплення чи гніву від чужих гарних чи поганих вчинків. Це, на думку Енн, була велика вада. Вона не могла забути про свої давні враження. Відвертість, щиросердність і завзятість вона ставила вище за всі інші якості. Як і раніше, її чарувала запальність. Вона куди більше покладалася на тих, хто іноді висловлювався необережно або поспішно, ніж на тих, хто ніколи не втрачав самовладання й не казав того, за чим потім шкодував.

Містер Елліот був занадто милим з усіма. Хоч би якою різною була вдача мешканців дому батька Енн, він усім їм догоджав. Був надто терпимим, надто вмів усім подобатись. Говорячи з Енн про місіс Клей, він не приховував свого ставлення до останньої, здавалося, добре розумів, що в місіс Клей на думці, і зневажав її; одначе місіс Клей вважала його милим, як і усі інші.

Леді Рассел бачила в ньому або більше, або менше, ніж її юна подруга, бо не помічала нічого, що викликало недовіру. Вона не могла й уявити собі чоловіка, у якого було б чеснот більше, ніж у містера Елліота; і ніколи їй нічого так не хотілось, як того, щоб цієї осені він вінчався з її любою Енн у келлінцькій церкві.

Розділ XVIII

Надійшов лютий, і Енн, провівши в Баті вже місяць, з нетерпінням чекала новин з Лайма й Апперкросса. Їй хотілося знати далеко більше, ніж повідомляла Мері. Останні три тижні Енн і взагалі втратила зв'язок із сестрою. Вона лише знала, що Генрієтта повернулася додому; і що Луїза, хоча всі вважали, що та швидко одужує, усе ще залишалася в Лаймі. Одного разу, коли вона цілий вечір була неспроможна про щось думати, крім них, їй якраз подали листа від Мері, що був докладнішим, ніж звичайно; і, на довершення задоволення й несподіванки, його принесли від адмірала й місіс Крофт.