Доводи розсудку
Шрифт:
— Так, правда.
— Але, мабуть, коли він одружився, ви ще не були знайомі?
— Ні, він ще не був одруженим, коли ми познайомились.
— І… ви були близько знайомі?
— Так, дуже близько.
— Та що ви! То розкажіть мені, яким він був тоді. Мені дуже хочеться дізнатись, яким був містер Елліот у роки своєї ранньої юності. Чи схожий він на себе теперішнього?
— Останні три роки я не бачила містера Елліота, — відповіла місіс Сміт із такою серйозністю, що Енн, не наважуючись продовжувати свої розпитування, подумала, що так нічого й не досягла й тільки розпалила свою цікавість. Обидві мовчали. Місіс Сміт, здавалося, була заклопотана думками. І раптом вона вигукнула зі своєю звичайною сердечністю:
— Пробачте мені, люба міс Елліот, пробачте мені, що я так коротко відповідала на ваші запитання, але я не знала, що мені робити. Я не могла відразу вирішити, чи треба мені все вам розповісти. Це такий випадок, що треба багато чого брати
Розгублене обличчя Енн і її здивований вигук примусили місіс Сміт зупинитись, і після короткої паузи вона продовжувала вже спокійнішим тоном:
— Мої слова лякають вас. Але ж будьте поблажливою до ображеної, скривдженої жінки. Я вже намагаюся взяти себе в руки. Я не буду його ганьбити. Я лише розповім вам, із якого боку я його побачила. Факти скажуть вам усю правду. Він був близьким другом мого коханого чоловіка, і мій чоловік любив його й довіряв йому, і, сам як чесна людина, вважав і його таким же. Вони близько зійшлися ще до того, як мій чоловік зі мною одружився. Я застала їх близькими друзями; мені й самій сподобався містер Елліот, і я була про нього дуже високої думки. Дев'ятнадцять років, ви й самі знаєте, недостатньо, щоб навчитися розумітись на людях, і містер Елліот здавався мені нічим не гіршим за інших, і навіть приємнішим, ніж багато хто з моїх знайомих, і ми майже не розлучались. Ми тоді жили в місті, і жили на широку ногу. А він був у скрутному становищі: був бідним, знімав кімнати в Темплі й лише цим міг підтримувати видимість життя, яке годиться джентльменові. У нас він завжди міг знайти притулок; ми завжди були йому раді; він був нам як брат. Мій бідолашний Чарлз, найпрекрасніша, найшляхетніша душа у світі, був готовий поділитися з ним останнім фартингом — його гаманець завжди був відкритим для містера Елліота. Я знаю, він часто йому допомагав.
— Це, певно, була та сама пора в житті містера Елліота, — сказала Енн, — яка завжди викликала в мене особливу цікавість. Мабуть, у той самий час він познайомився з моїм батьком і сестрою. Сама я тоді про нього не знала, тільки чула, але тоді щось таке було в його поведінці й у ставленні до батька та сестри, і потім, в обставинах його одруження, що я ніяк не можу пов'язати з його теперішньою поведінкою. Він нібито став зовсім іншою людиною.
— Так, так, усе це я знаю! — вигукнула місіс Сміт. — Він відрекомендувався серові Волтеру й вашій сестрі ще до того, як ми з ним були знайомі, але він безперестанку про них згадував. Я знала, що його кликали, запрошували, і я знаю, що він не хотів їх відвідувати. Я можу розповісти вам таке, чого ви, мабуть, і не очікуєте; а що ж до його одруження, то я тоді все про це знала. Мене втаємничували в усі «за» й «проти»; мені як близькому другу він довіряв усі свої надії та плани; і, хоч раніше я не була знайома з його дружиною, це було неможливим через її низьке становище в суспільстві, але потім знала про неї все, принаймні до останніх двох років її життя, і можу відповісти на будь-яке запитання, яке ви побажаєте мені поставити.
— Ні, — сказала Енн, — про неї я не буду розпитувати. Я завжди розуміла, що вони не були щасливою парою. Але мені б хотілося знати, чому він на ту пору так знехтував уважність мого батька? Безперечно, мій батько був схильний поставитися до нього з належною добротою. Чому ж містер Елліот його уникав?
— Містер Елліот, — відповіла місіс Сміт, — на ту пору мав лише одну мету — розбагатіти, і якомога швидше, не чекаючи, коли йому допоможе це зробити вивчення права. Він вирішив убитися в гроші, вдало одружившись. Він вирішив принаймні не шкодити своїй меті необдуманим шлюбом; і, я знаю, він думав (справедливо чи ні, це вже не мені судити), що ваші батько й сестра, які так люб'язно його до себе запрошували, збиралися видати юну даму за спадкоємця, а такий шлюб зовсім не відповідав його поняттям про багатство й незалежність. Саме з цієї причини він їх уникав, можу вас запевнити. Адже він усе мені розповідав. Він нічого від мене не таїв. Дивно, що, коли я залишила вас у Баті, моїм першим знайомим і першим близьким другом, який у мене з'явився після одруження, став ваш кузен; і від нього я
безперестанку чула про вашого батька й сестру. Він описував мені одну міс Елліот, а я з ніжністю згадувала іншу.— Отже, — вигукнула Енн, приголомшена раптовою звісткою, — ви іноді говорили про мене містерові Елліоту?
— Звичайно, говорила, і дуже часто. Я хвастала своєю любою Енн Елліот і запевняла, що вона зовсім не схожа на…
Вона вчасно зупинилася.
— Це пояснює дещо з того, що мені казав містер Елліот учора ввечері, — вигукнула Енн. — Учора я дізналася, що він багато про мене чув. І я не могла зрозуміти, від кого. Які безглузді фантазії спадають на думку, коли йдеться про власну милу особу! І як легко обманутись! Але пробачте, я вас перебила. Отже, містер Елліот одружився тільки через гроші? Ця обставина, мабуть, і розкрила вам очі на його характер?
Місіс Сміт трошки помовчала, збираючи думки докупи.
— Ох, та це ж така звичайна річ! Коли живеш у світі, звикаєш до того, що чоловіки й жінки беруть шлюб заради грошей, і вже не обурюєшся цим, як слід було б. Я була дуже молода, приятелювала тільки з молодими, ми були безтурботні й веселі, ніхто з нас не відзначався суворістю правил. Ми жили заради самих тільки приємностей. А тепер я вже не та: час, хвороба й горе мене змінили, але, тоді, признаюся, я не бачила нічого негожого у вчинку містера Елліота. «Жити собі на втіху» — був тоді наш девіз.
— Але вона була жінкою дуже низького походження?
— Так, і скільки я йому про це не казала, він не хотів і слухати. Гроші, гроші — ось чого він прагнув, її батько був скотарем, дід — м'ясником, але це для нього нічого не важило. Вона була чудовою жінкою, дістала належне виховання, якісь родичі її протегували, випадок звів її з містером Елліотом, вона в нього закохалася; і походження не було для нього перешкодою. Він дбав лише про те, щоб переконатися в точних розмірах її багатства, перш ніж прийняти рішення. Можу вас запевнити, хоч як зараз турбується містер Елліот про своє становище в суспільстві, за юних літ він його анітрохи не цінував. Він не забував, звичайно, про келлінцький маєток, але честь родини для нього не мала ніякого значення. Я часто чула, як він заявляв, що, якби баронетства продавалися, своє він би продав першому-ліпшому за п'ятдесят фунтів, ім'я, герб і девіз на додачу; проте мені не повторити й половини того, що я від нього чула з цього приводу. Я й не буду про це згадувати, адже вам потрібні докази; це все тільки слова, а ви одержите докази.
— Люба місіс Сміт, мені не треба ніяких доказів, — вигукнула Енн. — Ви не сказали нічого, що суперечило б моїм уявленням про те, яким був містер Елліот кілька років тому. Усе це швидше підтверджує те, що ми самі про нього чули й думали. Мені більше хотілось би дізнатися, чому він так змінився.
— Але все ж таки, заради мене, якщо б ви були такі ласкаві й покликали Мері, а втім, стривайте. Я знаю, що ви будете навіть такі ласкаві, що самі підете до моєї спальні й принесете маленьку різьблену скриньку, яка стоїть там на верхній полиці в шифоньєрі.
Енн, бачучи, що подругу не переспорити, зробила те, про що її просили. Вона принесла скриньку й поставила перед місіс Сміт, і та, зітхнувши, повернула ключик і сказала:
— Тут багато паперів мого чоловіка. І це лише невелика частина того, що після нього залишилося. Листа, якого я зараз шукаю, він одержав від містера Елліота ще до нашого одруження. Цей лист якимось чудом уцілів. Мій Чарлз був легковажним у таких справах, як і всі чоловіки; і коли я почала розбирати його папери, знайшла цього листа серед усяких непотрібних папірців, яких не варто зберігати, а багато важливих листів і документів пропали без сліду. Ось він. Я його не спалила, я вже тоді була незадоволена поведінкою містера Елліота й вирішила зберігати це свідчення колишньої близької дружби. Тепер у мене є нова причина радіти, що я можу його показати.
Це був лист, адресований панові Чарлзу Сміту, Танбрідж Уеллс, надісланий з Лондона й датований липнем давнього 1803 року.
«Дорогий Сміте.Ти, як завжди, такий добрий до мене. Хотів би я, щоб на світі було більше таких сердець, але за двадцять три роки свого життя я тільки одне твоє й зустрів. Зараз, повір, я не потребую твоєї допомоги, у мене достатньо грошей. Можеш мене поздоровити, я позбувся сера Волтера й міс. Вони повернулися до Келлінча, взявши з мене мало не клятвену обіцянку відвідати їх улітку. Я ж приїду до Келлінча не раніше як зі справником, який і розповість мені, як його краще продати з молотка. Проте баронет ще може одружитися; розуму в нього на це вистачить. Зате в такому разі вони дадуть мені спокій, а це сповна мене втішить, коли я втрачу спадщину. З минулого року він став ще більш нестерпним.
Як би мені хотілося мати інше ім'я, будь-яке, тільки не Елліот. Я так від нього втомився! Слава Богові, хоч Волтера я можу відкинути. Прошу тебе, не ображай мене більше цим другим „В“, тому що до кінця днів своїх я бажаю бути твоїм покірним слугою