Дума пралісу
Шрифт:
«О, любове! Найтаємніша, наймогутніша сила всього творіння! Ти сонцем опромінюєш понуру темряву буття! Ти жагучим огнем розтоплюєш лід холодної дійсності! Ти непоборною рукою рвеш кайдани злоби, самолюбства й жорстокості! Де ти цариш, там гомонить пісня щастя, там ллються промінні сльози захопленої радості й одушевлення! Стужені, зболілі, розбиті душі, що блукають самітно по сумних розпуттях життя, находять у тобі цілюще джерело найсвятішої єдності й сонячного змагання! Вічно жий, любове, ти глибока нерозгадана загадко буття! Роди на руїнах старого новий світ, а з нового світу рай сотвори».
Коли Лисичка-вдовичка
«Прийміть од мене найщиріші побажання з приводу Вашого сьогоднішнього успіху. Ви показали рідке чудо тим, що Ви перелили у свою пісню всю свою гарну і глибоку душу»
Щастя, що Лисичка-вдовичка була покрита ніжною шерстю, а то можна би було побачити, як вона зі зворушення і скромності почервоніла, як рак. Глянула на Лиса Микиту коротким і глибоким поглядом, опісля спустила очі й заговорила до нього:
«Пане докторе, Ви жартуєте з мене...»
«Ні, їй-Богу, я щиру правду говорю...»
«Що значить, пане докторе, вся моя бідна вдовина душа супроти вашого духа?»
«Ви дуже скромні, пані Лисичко, а разом із тим ви мене перецінюєте...»
«О, ні, пане докторе, так узяти в параграфи найвищої мудрості всю глибину життя тільки Ви вмієте... Я слухала б до кінця життя Вашого слова...»
«А я, пані Лисичко, Вашої пісні».
Наступила коротка мовчанка, котру Лис Микита перебив словами:
«Найперший і найтяжчий параграф життя — це жінка»
«Чому найтяжчий, пане докторе?»
«Бо не завсіди серце серцю до пари»
«Це лиш там, пане докторе, до нема справжньої любові. Де глибока взаємна любов, там вона вирівнює всі прогалини межи двома душами. Ба що більше! Любов творить із двох душ одну душу»
«Ви говорите, як сама мудрість. Пані Лисичко, утворім із наших душ одну душу»
Лисичка-вдовичка не сподівалася такого наглого звороту. Хвилину стояла, наче нагальна хвиля розкішного оп’яніння облила її свідомість. Опісля кинулася до Лиса Микити й почала класти на його мудрі уста поцілунок за поцілунком. А Лис Микита звернувся до звірів і заявив:
«Найясніший царю! Найвищий Трибунале! Славна Звірина Громадо! Оцим маю честь заявити, що Високодостойна Пані Лисичка, бувша вдовичка, єсть моєю жінкою»
Звірі були вдоволені подружжям Лиса Микити з Лисичкою вдовичкою, тільки деякі звірині жінки дивилися з заздрощами на Лисичку, котрій судилося щастя здобути собі такого визначного чоловіка. Лиш один звір, зизоокий естет тхір, який любувався цитатами з людських книг, показав своє невдоволення питанням:
«А де метрика вінчання?»
Лис Микита глянув на нього з легковаженням і відповів:
«Лишім подружні метрики, розписки тощо людям. Звірина грамота вінчання — це кохання, яке наша душа записує у велику книгу, що їй на ім’я природа».
Голий танок життя чубатої Курочки
Тепер
показалася на сцені чубата Курочка, її поява збудила різнорідні й дуже мішані почування тому, що вся вона була гола, так, що її гарний, чубатий чіпець на голові відбивав тим дивніше від її загальної наготи. Вона була похожа на гарну жінку, яка скинула з себе все убрання, а тільки на голові лишила великий і розкішний капелюх. Її ніжно-біле тіло, поцятковане безчисленними точками на тих місцях, із котрих щезли пера, придавали йому рожевої барви, так, що можна було сказати про зовнішню подобу Курочки: вона виглядала, неначе кров з молоком.Про причину своєї наготи розказала Курочка ось що:
У її господині був гучний празник. Веселі гості викотили на подвір’я бочівку й лишили її там. Курочка і її товариші побачили, що з бочівки випливає якась теч, похожа на воду. А що їх усіх мучила спрага, то вони скоштували тієї води й не хотіли далі пити, бо вона запекла огнем у їхніх горлах. Разом із тим вона з товаришками почула, що їм усім голова, ноги, а навіть яєчка у їх нутрі починають ходором ходити. По короткій хвилині їх вибило з пам’яті й вони полягали на землю, як мертві. Коли Курочка прокинулася, побачила, що вона і всі її товаришки лежали на купі в коморі, всі голі, а до неї підходила кухарка з гострим ножем.
Курочка вирвалася з крайньою напругою життєвої сили з рук жінки, яка хотіла її зарізати й пурхнула крізь одчинене вікно та втікала як божевільна, сама не знаючи, куди. Ласкава доля занесла її перед обличчя Найяснішого Царя Лева і вона уважає своїм обов’язком звеличати могутню силу життя таким чином, що виконає перед обличчям усього звіриного світу та перед сонцем у пралісі танок життя.
Коли Курочка розказала звірям про свою долю і про свої наміри для звеличання життя, звірині жінки здебільшого зрозуміли її. Але було між ними багато таких жіночих вдач, яким найочевидніші основи думання й найтяжчого болю не змогли промовити до серця. Були це передовсім ситі і щасливі подруги, які жили по закону звичаєвої моралі, мали багато діточок, яких виховували дуже правильно, як Бог приказав і мали моральний світогляд сотворінь, які керуються засадою «ситий голодного не чує».
Тільки майже всі мужчини дуже зацікавилися танком Курочки, а деякі з них, особливо близькі земляки, когути, почали протискатися крізь густу товпу звірів, щоби станути якнайближче коло неї. Але не так то й легко було зблизитися до Курочки, головно тому, що їхні жінки здержували їх силоміць. Одна стара квочка, що знесла вже кілька тисяч яєць і мала шістсот курчат, попала в розпучливі заздрощі, коли помітила, що її чоловік, занадто цікавиться молодою голою Курочкою. Вона дзьобнула його з допади в його червоний гребінь і кудкудакнула до нього розореним голосом:
«Так викручувати шию й завертати свої жадібні очі за тією голою твариною!.. Стидайся, ти старий розпуснику!»
А старий Когут оправдувався перед своєю многоплідною жінкою ось як:
«Але ж моя старенька! Не будь же така смішна! Чей же не заборониш мені глянути на цікавий танок, на який дивиться свобідно сам цар Лев і всі звірі».
Але стара Курка була невблаганна й заспівала до свого чоловіка:
«Як од мене рушишся одним кроком, то я тобі перед усією звіриною громадою очі видзьобаю».