Дзвін сонця

Сірано здивовано оглядав приміщення — із склепистою стелею і без вікон. На підлозі лежав вигаптуваний килим, на якому стояв вівтар зі свічками і розкритою книгою.

На килимі, обрамленому загадковими символами, було позначено сторони світу, куди мають податися доброносці, виконуючи місію Добра. В строкатості зображених фігур не одразу вгадувалися заклики до взаємодопомоги, добросердності і співчуття. Зірка в центрі знаменувала символ знання, що служить Добру. Про все це Сірано дізнався значно пізніше, а зараз чисто зовнішньо сприймав урочисту обстановку підземелля.

— Там, на сході, звідки встає Сонце, яке дає життя на землі, місце Вершителя Добра. Місце ж доброносців на заході. Вони повинні коритися йому в справах, що не знають кордонів між державами, які паплюжать мораль нескінченними війнами і ненависними релігійними чварами. Ми об’єднані спільною метою створення Добра, — ритор голосно повчав новачка. — Чи ти готовий з нами згуртуватися?

— Так, готовий! — впевнено відповів Сірано. — І сподіваюся: Добром буде й захист права на життя кожної людини.

— Риторе! Твій новоявлений сказав чудові слова, — озвався Вершитель Добра. І аж тепер Сірано пізнав старечий голос свого колишнього вчителя, сільського кюре з Мов’єра, перед яким шанобливо стояли доброносці у відлогах. Серед них — “місцевий наглядач”, герцог д’Ашперон, та син крамаря Кола Льобре.

— Новоявлений Савіньєн Сірано де Бержерак, — промовив Вершитель Добра кюре і подав густосписаний аркуш паперу, — прочитай і кров’ю підпиши цю клятву, яку даєш перед майбутніми соратниками по товариству — вимушено таємному в сучасному світі Зла і Несправедливості.

І Сірано урочисто-піднесено присягнув:

— “Я, Савіньєн Сірано де Бержерак, шукаючи блага людям, клянуся перед світлим розумом людства і перед братами-доброносцями, що з непорушною вірністю докладу всіх сил, а якщо треба, віддам життя для досягнення миру і згоди між людьми всіх країн. І нехай допоможуть мені в цьому мій розум і совість, які я об’єдную з мудрістю і совістю іародів, що живуть на Землі, не зважаючи на звання, раси й переконання”.

Ритор витягнув уперед шпагу, Сірано вколов об неї вказівний палець правиці і, коли виступила червона крапля, кров’ю підписав письмову клятву.

— Поздоровляю тебе, сину мій! Тепер ти доброносець! — проголосив Вершитель Добра. — Твої наміри віднині стануть нашою спільною справою, якої потребує нещасне людство, що його майже три десятиліття терзає кровопролитна війна святенників і владолюбців. Що скажеш, новий доброносцю, своїм братам?

Сірано на мить замислився. А потім прочитав свій сонет, присвячений Томмазо Кампанеллі, якого пізніше відішле в своєму трактаті до країни мудрих на іншій планеті, названій Сонцем.

ФІЛОСОФУ СОНЦЯ

Потік убивств країну запрудив

Во ім’я короля чи бога.

Великий той, хто совість забруднив

І золота найбільше в кого.

Добра шукач мандрує в диваках.

Мислителів ведуть на страту.

Повзи, лижи — не буде просто так,

Знайдеш підтримку у багатих.

Та в темінь ночі ступимо ми крок,

Відкриєм розум й серце людям:

І міріадами живих свічок

Єдиним полум’ям ми будем!

Світ стане спільним, кожен — побратим:

“Мені — нічого, все, що є, — усім!”

Під склепінням підземелля запала тиша, чути було, як потріскував один із світильників над вівтарем та скрипіли ботфорти — хтось із присутніх сторожко переступав з ноги на ногу. Нарешті Вершитель Добра мовив: — Слушно сказано серцем твоїм, гідний доброносцю. Тож хай вірші, поете, служитимуть дороговказом для тебе зі словами, підказаними Кампанеллою: “Все, що є, — усім!”. Отже — людям. Йди за ритором, він наставить тебе на шлях Добра.

Одягнувши на голову Сірано білу запону, англієць знов узяв його за руку і повів із підвальної зали в іншу кімнату, де мала відбутися таємна розмова.

Вони проминали коридори з низенькою склепистою стелею, аж поки опинилися в тісній келії. Ритор щільно причинив двері, брязнув засувом і запалив світильник у скляному балоні, а свічку, з якою вони сюди дісталися, погасив.

— Скидай, брате, відлогу, щоб легше дихалося. Бо розмова буде тривалою. Уелл? Добре?

Сірано залюбки стяг відлогу, уважно стежачи, як те саме робить його ритор. Скинувши білий капюшон, англієць, однак, залишився в чорній напівмасці, що звисала над чолом і очима.

— Ми майже в однаковому становищі. Я маю на увазі твою чорну пов’язку на рані, — сказав ритор. — Та це між іншим. А зараз на підтвердження нашої дружби я скину свою маску, чого досі ніколи не робив. Отепер відомий в Англії своїм дивацтвом або бажанням приховати дефект лиця письменник Тристан Лоремітт до твоїх послуг! — закінчив він.

Від подиву Сірано закам’янів: перед ним було його власне обличчя ще до поранення — ніс, що завдав йому в житті стільки прикрощів, став причиною слави скандаліста-дуелянта, починався вище брів.

— Як бачиш, ми схожі. Перше, що хочу сказати по секрету: ми з тобою брати по крові.

— По крові-і? — Сірано аж присів від подиву.

— Так. У нас спільна батьківщина і предки, які давно-давно відвідали Землю з “Місією Розуму і Серця”, — остаточно приголомшив його Тристан.

2. ДЕМОНІЙ СОКРАТА

Ви, люди, думаєте, що те, чого ви не розумієте, має духовну природу або взагалі не існує.

Демоній Сократа - Сірано де Бержераку

Як привітний господар і місцевий наглядач, герцог д’Ашперон попрощався з доброносцями і провів їх за ворота замку. Потім з турботливим виглядом перевірив, чи закладено стіну, чи заперто ворота, покликав слуг, роздав їм зброю і розставив по місцях, навіть вислав оглядових на сусідні вулиці. Очевидно, відвідини його превелебності з проломлюванням стіни і розмова з ним без свідків добряче насторожили герцога.

У замку зосталися ритор і щойно прийнятий у товариство доброносців Бержерак.

Сірано досі ще не міг отямитися після зізнання Тристана в тому, що обидва вони — неземного походження. А той, ніби нічого й не сталося, наставляв новачка: