Емма

Чекаючи на карету, вона незчулась, як біля неї опинився містер Найтлі. Він озирнувся довкола, наче бажаючи пересвідчитися, що поруч нікого немає, а потім сказав:

— Еммо, я мушу ще раз поговорити з вами так, як мені вже колись доводилося говорити: можливо, це привілей скоріш проголошений мною,ніж дозволений вами,а все ж таки я вимушений ним скористатися. Я не можу без протесту дивитися на ваші хибні вчинки. Як ви можете бути такою жорстокосердою до міс Бейтс? Як ви взагалі могли дозволити собі таке нахабство — кепкувати над жінкою її віку, вдачі і становища? Я не думав, що ви на таке здатні, Еммо.

Емма пригадала, про що йдеться, почервоніла, пожалкувала, але спробувала відбутися жартом.

— Ну послухайте, як же я могла втриматися і не сказати? Ніхто б не втримався на моєму місці. І нічого тут страшного немає. Мені навіть здалося, що вона не зрозуміла мене.

— Запевняю вас, що зрозуміла. Вона прекрасно збагнула, про що йшлося. І відтоді тільки про те й говорила. Чули б ви, як самевона говорила — з якою добротою і великодушністю! Чули б ви, як вона віддавала належне вашій поблажливості, виявляла вдячність вам і вашому батькові за ту пошану й увагу, яку ви їй весь час виявляли — і це при тому, що спілкування з нею, як виявилося, викликає нудьгу і дратівливість.

— О Господи! — скрикнула Емма, — я знаю, що немає на світі створіння кращого за неї, але ви мусите визнати, що добре і сміховинне переплелося в ній найнесприятливішим чином.

— Дійсно, в ній переплелися ці риси, згоден, — відповів містер Найтлі, — була б вона багатою, я не звертав би особливої уваги на ті випадки, коли гідне осуду тимчасово бере гору над добром. Була б вона жінкою з чималим статком, я дав би можливість виявитися кожній безневинній абсурдності й не сварився б із вами через надмірні вільності в поводженні. Була б вона рівною вам за становищем — але ж ні! Ви тільки збагніть, Еммо, яка величезна між вами різниця! Вона — жінка бідна. Вона втратила той добробут, серед якого народилась; а коли доживе до старості, то, можливо, впаде у ще більші злидні. Її становище мусить викликати у вас незмінне співчуття. Ви вчинили дуже негарно! Ви, кого вона знала ще малою дитиною, за чиїм зростанням вона спостерігала ще з того часу, коли їїзауваження були для вас честю, — ви дійшли тепер до того, що бездумно, у засліпленні від власної пихи насміялися над нею, принизили її — та ще й перед племінницею, а також перед іншими людьми, багато з яких, можливо, а дехто — так обов'язково,візьмуть за зразок якраз вашеставлення до неї. Цей інцидент неприємний для мене, а для вас — так тим паче, Еммо, але ж я мушу, я буду, я обов'язково буду говорити вам правду, доки матиму таку можливість; я вдовольнятиму ся тим, що, даючи вам поради, які заслуговують на довіру, виявлятиму вам тим самим свої дружні почуття з вірою в те, що колись ви віддасте мені належне більшою мірою, ніж ви здатні це зробити зараз.

Розмовляючи, вони наближалися до карети; її вже подали. Не встигла Емма заговорити знову, як він подав їй руку і допоміг сісти. Містер Найтлі неправильно зрозумів почуття, що змушувало її постійно дивитися вбік і мовчати. Воно складалося зі злості на саму себе, приниження і глибокого збентеження. Емма мовчала, тому що не могла говорити; сівши в карету, вона відкинулася на спинку — на якусь мить емоції переповнили її. Потім вона почала докоряти собі за те, що не попрощалася, не виявила вдячності, поїхала в поганому настрої; бажаючи якось виправити ситуацію, вона виглянула з карети, щоб помахати рукою чи щось сказати, але було вже запізно: він одвернувся, а коні вже рушили. Емма продовжувала оглядатись, але надаремно; ось вони вже проїхали половину схилу, бо рухалися вниз — і тому швидше, ніж зазвичай, і все лишилося позаду. Вона була роздосадувана так сильно, що це майже неможливо було приховати. Ще ніколи в житті їй не доводилося почуватися такою збудженою, приниженою і засмученою. Емма зазнала величезного потрясіння. Заперечувати правдивість змальованої ним ситуації було справою марною. Вона відчувала це своїм серцем. Як могла вона так по-варварськи жорстоко вчинити з міс Бейтс! Як могла вона виставити себе у такому непривабливому світлі перед усіма, ким вона дорожила! І як могла вона допустити, що не сказала йому на прощання жодного слова вдячності, згоди чи просто доброго слова!

Час ішов, та вона ніяк не могла заспокоїтися. Чим більше вона згадувала, тим гострішими ставали почуття. Ще ніколи не була вона такою пригніченою. На щастя, розмовляти не було ніякої необхідності. З нею їхала тільки Гаррієт, а вона щось теж була не в дусі, якась наче виморена, і вперто мовчала. Майже всю дорогу додому Емма відчувала, як по щоках у неї котяться сльози, та вона навіть не намагалася їх спинити, хоча плакати їй доводилося вкрай рідко.

Розділ 8

Нещастя, яким обернулася поїздка до Бокс-хілла, увесь вечір не йшло в Емми з голови. Вона не могла знати, як цю подію сприйняли інші учасники вилазки. Може, всі вони, живучи в різних домівках і по-різному дивлячись на речі, згадували пікнік із приємністю; але Еммі здавалося, що ніколи в її житті не було ранку більш невдалого, ніж цей, більш позбавленого — з самого початку — всякого раціонального задоволення й більш вартого жахливих спогадів у майбутньому. У порівнянні з цим ранком цілий вечір, проведений із батьком за грою в триктрак, видавався блаженством. Оцеі була справжня насолода, бо тут вона присвячувала його комфорту найприємніші години доби; а раз так, то її поведінка загалом не заслуговувала на сувору догану, хоча та міра ніжної прихильності й довіри, яку виявляв їй батько, була явно незаслуженою. Емма вважала, що безсердечною дочкою не була. Вона вважала також, що ніхто не міг би їй закинути: «Як ви можете бути такою жорстокою зі своїм батьком? Я мушу, я обов'язково говоритиму вам правду, доки буду в змозі це робити!» Міс Бейтс більше ніколи не зазнає приниження, ніколи! Якщо всіляка увага в майбутньомудопоможе забути минуле,то вона може розраховувати на прощення. Як підказувало їй сумління, вона часто бувала неуважною; неуважною, мабуть, більше в думках, ніж на ділі; а ще вона була зневажливою, неввічливою. Але цього більше не трапиться. У пориві істинного розкаяння вона вирішила зайти до міс Бейтс наступного ж ранку — і це мало стати, з її боку, початком нормальних, рівноправних і добрих стосунків.

Настав ранок, але Емма залишалася так само рішуче налаштованою, тож вона вийшла раненько, щоб ніщо не змогло їй завадити. Вона подумала, що по дорозі, можливо, натрапить на містера Найтлі; чи може, він зайде під час її відвідин. Емма не заперечувала проти цього. Їй нічого буде соромитися свого справедливого і щирого каяття. Йдучи до міс Бейтс, вона поглядала на Донвелл, але містера Найтлі так і не побачила.

«Усі господині вдома». Ніколи раніше не раділа вона цим словам, ніколи раніше не входила вона у двері й не піднімалася сходами з бажанням принести з собою гарний настрій; навпаки — раніш це було відчуття виконуваного обов'язку, а гарний настрій у неї міг з'явитися хіба що від подальшого кепкування.

Коли вона вже підходила, то почула гамір: у кімнаті забігали і заговорили. Почувся голос міс Бейтс — щось треба було зробити дуже швидко; служниця мала переляканий і ніяковий вигляд; попрохала її трохи зачекати, а потім впустила, але надто рано: Емма побачила, як тітка та племінниця хутенько вискочили до сусідньої кімнати; вона також встигла помітити, що Джейн виглядала дуже хворою. Вони ще не встигли зникнути за дверима, і Емма почула, як міс Бейтс сказала: «Добре, серденько, я все-таки скажу, що ти злягла і що, як на мене, то ти дуже хвора».

Схоже було, що бідолашна старенька місіс Бейтс, як завжди ввічлива і сором'язлива, не дуже добре розуміла, що відбувається.

— Боюсь, що Джейн нездужає, — мовила вона, — але хто зна — менісказали, що вона здорова. Міс Вудхаус, я гадаю, що незабаром тут з'явиться моя дочка. Сподіваюсь, що ви знайдете собі стілець. Шкода, що вийшла Хетті. Самій мені уже несила… Ви присіли, пані? Вам зручно? Я певна, що вона незабаром з'явиться.

Еммі й самій хотілося, щоб та прийшла. На якусь мить вона злякалася, що міс Бейтс просто ховається від неї. Але невдовзі міс Бейтс таки з'явилася. «Ввічлива й весела» — але Еммине сумління сказало їй, що колишньої бадьорої говірливості вже не було — і манери, і вигляд були стриманішими. Вона сподівалася, що співчутливе запитання про міс Ферфакс зможе покласти початок поверненню колишніх стосунків. Результат не змусив себе довго чекати.

— Ой, міс Вудхаус, ви такі ласкаві! Сподіваюся, що ви вже чули — і прийшли порадіти разом із нами. Однак для мене це не така вже й радість, — змахуючи сльозу. — Для нас розлука з нею буде просто мукою, бо вона ж була з нами так довго, а зараз у неї дуже болить голова — весь ранок вона писала листи — довжелезні листи, треба ж було написати полковнику Кемпбеллу й місіс Діксон. «Серденько, — сказала я, — ти ж просто осліпнеш», — бо вона весь час плакала. Нічого дивного, нічого дивного: на неї чекає велика переміна. І хоча їй поталанило надзвичайно — гадаю, що таке добре місце далеко не завжди випадає молодій жінці на самому початку її самостійного життя… не думайте, міс Вудхаус, що ми невдячні за таку неймовірну удачу, — знову змахнувши сльозу, — але нам її так шкода, сердешну! Знали б ви, як у неї боліла голова! А коли в когось щось сильно болить, то ви ж знаєте, що неможливо відчувати радість повною мірою. Настрій у неї поганий — далі нікуди. Як поглянеш на неї, то ніколи не подумаєш, що вона надзвичайно щаслива, що їй випало таке гарне місце. Вибачте, що Джейн не вийшла до вас — вона просто не в змозі… пішла до себе в кімнату, а я хотіла, щоб вона полежала. «Моя люба, — сказала я, — я скажу, що ти злягла». Але насправді це не так: вона зараз ходить по кімнаті. Тепер, коли вже написала свої листи, вона каже, що незабаром почуватиметься добре. Джейн дуже жалкуватиме, що не побачилася з вами, міс Вудхаус, але явіть милість — пробачте її. Ми змусили вас чекати біля дверей — такий сором — але вийшло невелике сум'яття, бо так сталося, що ми не почули, як ви постукали, і коли ви вже йшли сходами, ми ще не знали, що до нас хтось іде. «Це всього лише місіс Коул, — сказала я, — даю слово, бо ніхто інший не приходить до нас так рано». «Що ж, — відповіла Джейн, — чому бути — того не минути, тож нехай це буде зараз». Але потім увійшла Петті і сказала, що це ви. «Ой, — сказала я, — та це ж міс Вудхаус: ти, напевне, захочеш із нею побачитися». — «Я ні з ким бачитися не хочу», — відповіла вона; потім піднялася і вийшла; ось чому ми змусили вас чекати — нам за це так соромно! «Раз ти хочеш піти, серденько, то йди, — мовила я, — а я скажу, що ти злягла».

Емма відчула щиру зацікавленість. Уже давно її серце добрішало до Джейн; і оця картина її теперішніх страждань допомогла їй остаточно позбутися всіх колишніх негарних підозр, залишивши в її душі нічого, окрім співчуття; а згадка про те не дуже справедливе і не дуже шляхетне ставлення до неї в минулому змусила Емму визнати, що Джейн скоріше воліла б зустрітися з місіс Коул чи якоюсь іншою доброю приятелькою, аніж бути змушеною терпіти їїтовариство. Вона говорила те, що відчувала, — зі справжньою турботою і співчуттям, щиро бажаючи, щоб ті обставини, про які вона дізналася від міс Бейтс, дійсно склалися так, як слід: максимально вигідно і зручно для міс Ферфакс. Для всіх них це буде суворе випробування. Наскільки їй відомо, раніше все відкладалося до приїзду полковника Кемпбелла.