Енциклопедія російської душі

Сірий не любив письменників, але він їх чомусь трошки поважав.

— Ти напиши, що жінки — це гівно. їх треба провчити. Ось у мене, наприклад, була наречена. Ну, одна перукарка. Зрозумів?

Чому росіяни бояться євреїв?

Ми посварились із Сірим, тому що він негідник. Я писав для нього. Мені здавалося: працюю на Росію. Але він мені зненацька запропонував написати, що всі євреї — гади. І навіть полукровки — гади. Можливо, вони ще небезпечніші за жидів.

— Ти чого? — сказав я.

— Ти пиши, — буркнув він.

— Чому ти боїшся євреїв? — запитав я.

— Вони розумні. Вони п’ють кров християнських дітей.

Росіяни сидять, як бобики, вуха притисли — бояться сіонських мудреців. Своїх мудреців немає — допоможи кулаком. Погром — це ціла програма занепокоєння. У росіян мало такого смачного антисемітизму, як в українців і поляків, — у них просто жижки трусяться.

— Прийдуть сіонські мудреці — об’їбуть.

— А ви не обйобуйтесь.

— Як же нам не обйобуватися, якщо ми дурники?

— А ви не будьте дурниками.

— Чого захотів! Ми — нарізно, а вони кучкуються.

— А ви теж своїх тягніть.

— Ми так не вміємо.

Немає поза цим іншого такого питання, де б так ясно було видно російське безсилля. Воно схоже на статеве. Хоче мужик показати себе, а в нього не стоїть. Ось тоді все розтрощиш від злості. Але, крім безсилля, сидить у підкірці фізіологічна відраза. Жінки бояться мишей, а росіяни — євреїв. Сюди б психоаналіз: звідки цей гидливий острах? Росіянинові єврей фізіологічно неприємний, він його відштовхує. І носом, і волоссям, та й взагалі. Але про це в книжках не пишуть. Антисемітизм — біг у чоботях по рідкій глині. Росіянина «заклинює» на євреях. Вони, як осколки давнього Бога, впали йому на голову й відібрали розум. Бажання реваншу. Розпускання брудних чуток. Тактика скунса. Нелюбов до євреїв, як пароль, єднає росіян. Забери пароль — незрозуміло, де хто. Суть не в доказах, а в позивних.

— Богородиця — теж єврейка, — нагадав я.

— Ну, тоді ми зовсім пропали, — перелякався Сірий.

ЗУСТРІЧ У ВЕРХАХ

— Розповідайте, — сказав реформатор.

— Сірий — ворог російського прогресу. Настав час покінчити з російською казкою.

— Чому ви од мене тікаєте? — образився Сашко. — Ми повинні разом ухвалювати відповідальні рішення. Врешті-решт, влада повинна брати участь.

У газети я не пішов. Безбуттєвість Росії привела до влади російську бюрократію.

— Якщо йти у владу, перше знання: народ — мотлох, — сказав я. — Російський консерватизм знає це краще за всіх. Щоб відгородитися від народу, потрібно створити армію бюрократів.

Додзвонитися не було можливості. Єдині живі люди у владі — служба безпеки. Але в них погана спадковість. Я запропонував їм ліквідувати Сірого.

— Сірий — суцільна заморока, — сказав я.

Павло Павлович вислухав уважно, незважаючи на містичні труднощі.

— Виходить, він є? — нарешті запитав.

— Як я розумію, ліквідація Сірого відкриє Росії шлях до процвітання, — уточнив Сашко.

Реформатор, якого не любить народ, ніяк не міг зважитися.

— А якщо він нам знадобиться?

— Як?

Я розчарувався в кремлівських мрійниках.

ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Мені жаль світових зусиль. Я купив кинджал. У Сірого сьогодні багато справ. Він пробудився до життя. Він багатий і бідний одночасно. У Сірого — блакитні очі. Ми з ним виробляємо концепцію майбутнього Росії. Вирішено: ми будемо танцювати, як грек Зорба, сиртакі в льодах, на безславних руїнах.

— Заплуталася, бабо? Вижила з розуму? Розпадайся, стерво! — заволав Сірий.

Я дав Сірому грошей. Він став працювати сторожем у мене в гаражі. Він почав розбазарювати. Я подумав: потрібно його кинути. Я здав Сірого бійцям. Раптом усі активізувалися. Сірий став виконробом. Телефонує. З телефоном практично не розлучається. Пішло життя.

— Не хочу повного пиздеця! — стрепенувся Сірий. — Хочу супердержаву. Переженемо знов Америку!

Найкраще в російському житті — гульня. Ми загуляли. Я дивлюся: а очі в нього блакитні-блакитні.

УБИЙ НАРЕЧЕНУ

— О, о, радість моя, — сказав Сірий нашій спільній нареченій із зубами. — Чи бачиш, матінко, братик твій хворий, прийшов час йому помирати. Умерти треба йому, матінко, а він мені потрібний як важливий спонсор. Для обителі нашої, для сиріт. Отож і послух тобі: умри за братика.

Наречена закліпала очима від несподіванки, але швидко отямилася.

— Благословіть, панотче, — відповіла вона смиренно і ніби навіть спокійно.

Сірий після цього довго розмовляв з нею. Наречена мовчки все слухала. Раптом зніяковіла та й каже:

— Панотче! Я боюся смерті!

— Що нам з тобою боятися смерті? — посміхнувся Сірий. — Для нас із тобою буде лише вічна радість.

Попрощалася наречена, та тільки ступила за поріг, упала від дурості життя. Сірий послав бійців, наказав покласти її на труну, що стояла в сінях, окропив, напоїв святою водою. Наречена занедужала й сказала:

— Тепер я більше не встану.

Її останні дні супроводжувалися видіннями.

ВИДІННЯ РОСІЙСЬКОЇ НАРЕЧЕНОЇ ІЗ ЗУБАМИ

Якщо говорити про російський загробний фантазм, то це палац із прозорого кришталю й золота. Зала заповнена лише молодими дівчатками. Сукні надзвичайної світлості. Блискучі віночки на головах. Входить наречена:

— У храмі я побачила величну Царицю невимовної краси, яка, прикликаючи мене рученькою, сказала: «Іди за мною й дивися, що я тобі покажу». Раптом бачу, що одна із дівоньок страшенно схожа на мене. Потім, за вказівкою Цариці, я стала розглядати інший бік зали й побачила на одній із дівчаток такої краси вінець, що я навіть позаздрила! І це все були наречені, які раніше за мене жили, колишні, і тепер ще живі, і майбутні.

— А ти викинула з холодильника гнилі овочі? — запитала мене Цариця.

— Викинула, — потупилась я.

— Навіщо брешеш? — підняла брови Цариця.

— Я не брешу.

— Брешеш, нечупара!

— Я викинула морквину й гнилий бурячок, а цибульку забула.

— Цибулька-дулька, — загомоніли дівоньки у віночках.

— Покажи мені свою фотографію, ту, де ти знялася за секунду до кончини, — мовила Цариця.

Я подивилася їй в очі.

— Мене ніхто не знімав на смертному одрі, — твердо сказала я.