Енн із Зелених Дахів

— Я й не знала, що ти так любиш пана Філіпса: аж двома носовичками мусиш утирати сльози тільки через те, що він іде зі школи, — мовила Марілла.

— Ні, я, мабуть, не тому плакала, що так страшенно його люблю, — замислилася Енн. — Я плакала тому, що всі інші плакали. Рубі Джилліс перша почала. Вона завжди казала, що ненавидить пана Філіпса, та коли він підвівся, щоб сказати свої прощальні слова, Рубі розплакалася. І тоді, одна по одній, усі дівчата теж заплакали. Я щосили трималася, Марілло. Згадувала, як пан Філіпс велів мені сісти з Гіл… із хлопцем, і як написав на дошці «наша Енні Ширлі», і як сказав, що я нічогісінько не тямлю в геометрії, і сміявся з моїх помилок у диктантах, і всі-всі рази, коли він був такий гидкий і ущипливий, але чомусь я не втрималася й теж мусила заплакати. Джейн Ендрюс цілий місяць торочила, яка вона рада, що пан Філіпс нарешті йде геть, і присягалася, що ні сльозинки не зронить, а ридала гірше за всіх, аж мусила позичити носовика в брата — хлопці, звісно, не плакали — бо свого не взяла, навіть не думала, що їй теж може знадобитися. Ох, Марілло, то було невимовно тяжко. Пан Філіпс нам сказав таку гарну промову, що починалася зі слів: «От і надійшла для нас мить прощання». Це так зворушувало. І в його очах теж бриніли сльози, Марілло! Мені стало дуже-дуже соромно за всі свої розмови на уроках, за карикатури на грифельній дошці й за те, що я сміялася з нього й Пріссі. О, якби ж то я була взірцевою ученицею, як Мінні Ендрюс! Бо в неї сумління чисте. Дівчата плакали всю дорогу зі школи додому. Керрі Слоун щокілька хвилин повторювала: «От і надійшла для нас мить прощання», — і тоді ми знову плакали, щойно з’являлася нагода заспокоїтися. Мені й досі так сумно, Марілло. Та хіба можна бути в безодні відчаю, коли попереду цілі два місяці канікул, правда, Марілло? А ще ми зустріли нового пастора із дружиною, вони саме їхали зі станції. І попри те, що я так страшенно журилася за паном Філіпсом, як тут було стриматись і бодай трішки не поцікавитися новим пастором, правда ж? У нього дуже гарненька дружина. Не вродлива, як королева, ні, пасторові не личить мати дружину вродливу, як королева, бо так він подаватиме негарний приклад. Пані Лінд каже, що дружина пастора в Ньюбриджі подає дуже негарний приклад, бо занадто модно вдягається. А в нашого нового пастора дружина була в мусліновій блакитній сукні з такими гарними пишними рукавами і в капелюшку, оздобленому трояндами. Джейн Ендрюс каже, що пишні рукави — це надто світська річ для дружини пастора, але я вирішила не судити її так безжально, Марілло, бо знаю, як то тяжко — розпачливо прагнути пишних рукавів. Та ще ж вона зовсім недавно стала дружиною пастора, і на це треба зважати, правда? Вони поживуть у пані Лінд, поки в їхньому домі не доведуть усе до ладу.

Якщо Марілла, йдучи того вечора до пані Лінд, керувалася й іншими бажаннями, окрім висловленого вголос наміру віддати зразки візерунків для ковдри, що їх вона була позичила минулої зими, то пробачимо цю слабкість і їй, і більшості ейвонлійців. Багацько з речей пані Лінд, часом і таких, що вона вже й не сподівалася отримати назад, повернулися до неї того вечора. Новий пастор, а надто пастор із дружиною, був безперечним об’єктом зацікавлення в маленькому тихому селищі, де сенсації траплялися надзвичайно рідко.

Старий пан Бентлі, якому Енн закидала відсутність уяви, був пастором в Ейвонлі упродовж вісімнадцятьох років. Приїхав він удівцем, ним і залишився, хоч у балачках його щороку женили то з тією, то з іншою. У лютому він склав повноваження й виїхав, на превеликий жаль усіх парафіям, котрі за довгі роки спілкування щиро полюбили свого доброго старенького пастора, попри його скупі ораторські здібності. Відтоді ейвонлійська церква щонеділі мала розвагу — слухати численних кандидатів на вакантну посаду й тимчасових заступників, котрі один за одним приїздили на випробну проповідь. Їх схвалювали чи ні, залежно від думки отців і матерів громади; втім, одне руденьке дівча, що тихо сиділо в кутку на старій лаві Катбертів, робило щодо них свої висновки, які потім детально обговорювало з Метью, бо ж Марілла принципово ухилялася від будь-якої критики на адресу пасторів.

— Я думаю, Метью, що пан Сміт би не впорався, — підбивала підсумки Енн. — Пані Лінд каже, що він дуже невиразно говорить, а як на мене, у нього інша вада, та сама, що й у пана Бентлі — він геть не має уяви. А в пана Террі її аж забагато: він її розперізує, точнісінько як я тоді, з тим Лісом Привидів. А пані Лінд каже, що в нього недостатньо міцна теологічна позиція. Пан Грешем — дуже добрий чоловік і ревний християнин, та він забагато жартував, і вся церква сміялася; це негідна поведінка, а пастор же має бути гідною людиною, правда, Метью? Мені дуже сподобався пан Маршал, але пані Лінд каже, що він неодружений і навіть не заручений, бо вона це спеціально з’ясовувала. І вона каже, що молодого нежонатого пастора в Ейвонлі не треба, що він може знайти собі дружину серед пастви, а з цього вийдуть неприємності. Пані Лінд — дуже далекоглядна жінка, правда, Метью? Я рада, що обрали пана Аллана. Мені він теж сподобався, бо виголосив цікаву проповідь і молився щиро, а не так, наче це в нього просто давня звичка. Пані Лінд каже, що й він небездоганний, бо не можна сподіватися бездоганного пастора за сімсот п’ятдесят доларів на рік, зате в нього міцна теологічна підготовка, бо вона сумлінно його розпитала за всіма пунктами релігійної доктрини. А ще вона знає сім’ю його дружини й каже, що вони всі дуже порядні люди, а жінки — вправні господині. Пані Лінд стверджує, що міцна теологічна позиція в чоловіка й уміння бути вправною господинею в жінки — це ідеальне поєднання для родини пастора.

Новий пастор і його дружина були славною молодою парою, у якої ще тривав медовий місяць. Вони радісно і з піднесенням дивилися вперед, на обрану справу свого подальшого життя. Ейвонлійці від самого початку сердечно їх прийняли. І старим, і молодим полюбився жвавий щирий чоловік із шляхетними ідеалами та його лагідна й мила молода дружина, що тепер була господинею в пасторському домі. Енн також усім серцем зараз прихилилася до пані Аллан, у якій побачила ще одну рідну душу.

— Пані Аллан просто дивовижно гарна, — заявила вона якось по обіді в неділю. — Тепер вона веде уроки в недільній школі, і вона чудова вчителька. Вона одразу сказала, що це несправедливо, коли тільки вчитель може ставити запитання, і знаєте, Марілло, я завжди саме так і думала. Вона сказала, що ми теж можемо запитати в неї про що схочемо, і я стільки всього назапитувала! О, я добре вмію ставити запитання, Марілло.

— Не сумніваюся, — із притиском прокоментувала Марілла.

— А більше ніхто нічого не запитав, окрім Рубі Джилліс, яка поцікавилась, чи буде цього літа недільна школа влаштовувати пікнік. Я вважаю, що це було не зовсім доречне запитання, бо воно ніяк не стосувалося уроку — ми сьогодні читали про Даниїла поміж левів, — та пані Аллан усміхнулася й відповіла, що напевне, буде. Пані Аллан дуже гарно всміхається і має такі вишукані ямочки на щоках. Я теж хотіла би мати ямочки на щоках, Марілло. Я вже майже вдвічі потовщала, відколи тут живу, але ямочок досі не маю. А якби мала, то могла б, напевно, добре впливати на інших. Пані Аллан каже, що ми завжди повинні старатися добре впливати на інших. Вона так доладно про все говорить. Я ніколи раніше й не думала, що релігія буває така радісна. Мені здавалося, що в ній більше меланхолії, та релігія в пані Аллан геть інакша, я дуже хочу стати християнкою, такою, як вона. Я нізащо не хотіла би стати такою, як пан Белл.

— Недобре так казати про директора, — суворо відповіла Марілла. — Бо він дуже хороший.

— О, та певно, що він хороший, — погодилася Енн, — але його це мовби зовсім не тішить. Якби я була хорошою, то цілісінький день танцювала би й співала, бо дуже-дуже тішилась цим. Пані Аллан, мабуть, уже задоросла й не може повсякчас танцювати й співати, і звісно, така поведінка негідна дружини пастора. Але я відчуваю, що їй приємно бути християнкою, і вона була б нею навіть тоді, якби могла й так потрапити на небеса.

— Гадаю, нам треба днями запросити пана й пані Алланів на чай, — замислилася Марілла. — Вони вже в усіх були, крім нас. Ану, поміркуймо. У середу їх, напевно, можна буде прийняти. Тільки нічого не кажи Метью, бо він, коли знатиме, що будуть гості, вигадає собі якусь відмовку й утече з дому геть. До пана Бентлі він звик, то нічого й не мав проти, але йому буде складно знайомитися з новим пастором; а вже його дружина настрашить його ледь не до смерті.

— Буду німа, як могила, — запевнила Енн. — О, Марілло, а ви дозволите мені з такої нагоди спекти пирога? Я дуже хочу зробити щось для пані Аллан, а ви знаєте, я вже добре вмію пекти пироги.

— Ну, то спечи листкового, — погодилася Марілла.

Увесь понеділок і вівторок у Зелених Дахах тривало велике приготування. Просити на чай пастора та його дружину було серйозною відповідальною справою, і Марілла не бажала поступатися в гостинності жодній з ейвонлійських господинь. Енн аж нетямилася від радісного хвилювання. Майбутнє урочисте чаювання вона обговорила з Діаною у вівторок увечері, доки дівчатка, сидячи у вечірніх сутінках на великих рудих каменях побіля Джерела Дріад, робили у воді райдужні кола галузками, вимащеними в сосновій живиці.

— Діано, усе вже готово, крім мого пирога — його я завтра вранці пектиму, та ще Марілла перед самим чаюванням зробить пісочне печиво. О, Діано, будь певна, ми з Маріллою вчора й сьогодні добряче попрацювали. Це така страшенна відповідальність — просити на чай родину пастора. Мені ще не доводилося цього спізнати. Бачила б ти нашу комору! Там справді є на що глянути. Буде язик і курячий холодець, а ще два види желе — червоне й жовте — збиті вершки, і лимонний пиріг, і вишневий пиріг, і три види печива, і ще фруктовий пиріг, і оте варення із жовтих слив, що Марілла тримає спеціально для пасторів, фунтовий пиріг і листковий пиріг, і пісочне печиво, як я вже сказала, а ще свіжий хліб і черствий, бо якщо в нового пастора виявиться погане травлення, то свіжого він не їстиме. Пані Лінд каже, що зазвичай у священиків погане травлення, та я думаю, що пан Аллан тільки недавно обійняв посаду і ще не встиг його собі зіпсувати. Мене аж у холодний піт кидає, щойно подумаю про свій листковий пиріг. О, Діано, а раптом він не вдасться? Сьогодні мені цілу ніч снилося, як за мною ганяє страхітливий домовик з великим листковим пирогом замість голови.

— Він удасться просто чудово, — запевнила Діана, позаяк була доброю й щирою подругою. — Ти ж пекла пирога два тижні тому, і ми його їли в Господі Бездіяльності — він був такий смачнючий.

— Так, але в пирогів є одна прикра вада: вони не вдаються саме тоді, коли дуже треба, щоби вдалися, — зітхнула Енн, пускаючи за течією особливо щедро просочену живицею галузку. — Я, мабуть, просто покладуся на волю Провидіння й спробую не забути покласти борошно. О, Діано, яка гарна райдужка! Може, коли ми підемо, з’явиться якась дріада й забере її собі на шаль?