Габрієла

— Ця дівчина не схожа на інших, вона з перцем.

Чим вона не схожа на інших і що цим хотів сказати такий освічений Жоан Фулженсіо, коли згадав про її вдачу? І справді, вона прийшла до покійниці, принесла їй квіти в той час, як її батько зайшов до Жезуїньйо, «щоб обняти його». Адже ж він сам говорив про це Насібу на невільничому ринку. Якого ж, справді, дідька його донька, дівчина на виданні, приходить в дім, де стоїть домовина Сіньязіньї? Світ розколовся: батько з одного боку, донька з протилежного. Як це все складно, ні, він не може цього зрозуміти, це понад його сили, він лише господар бару, і йому ні до чого ці роздуми, від яких пухне голова. Йому треба заробляти гроші, щоб купити колись плантацію какао. Дасть бог, він таки досягне своєї бажаної мети. Може, тоді він зможе подивитися в очі Малвіни і розгадати її таємницю. А може, в гіршому випадку, найняти будиночок для коханки на зразок Глорії.

Насіба діймала спрага, і він пішов на кухню напитися води. Там він побачив пакунок, принесений з дядькової крамниці, згадав про сукню і сандалі для Габрієли і зупинився, вагаючись. Мабуть, краще віддати все це їй завтра або покласти пакунок біля порога її кімнатки, щоб вона знайшла його, коли прокинеться, немов на Різдво... Він усміхнувся і взяв пакунок. Жадібно, великими ковтками напився води; він багато хильнув у час обіду, допомагаючи подавати страви на столи.

Місяць підбився високо, освітлююючи гуяви, що росли дворі. Двері до кімнати служниці були відчинені. Мабуть, через спеку. Філомена завжди замикалася на ключ, стара боялася злодіїв і оберігала свій скарб — святі ікони. Місячне світло пробивалося всередину кімнати. Насіб увійшов; треба, очевидно, покласти пакунок в ноги Габрієли, хай вона злякається вранці. А наступної ночі, можливо...

Його очі вдивлялися в темряву. Місячний промінь падав на ліжко, освітлюючи ногу Габрієли. З наростаючим хвилюванням Насіб втупився в неї очима. Він розраховував провести цю ніч в обіймах Різолети, з такою, власне, метою і йшов у кабаре, заздалегідь смакуючи витончені ласки повії великого міста. Але його бажання залишилося незадоволеним. І ось він побачив смагляву шкіру Габрієли, її ногу, що звисала з ліжка. Він угадував її тіло під залатаною ковдрою. І цей запах гвоздики, від якого паморочилася голова...

Габрієла заворушилася уві сні, коли араб переступив через поріг. Він так і закам'янів посеред кімнати з простягненою рукою, не наважуючись доторкнутися до Габрієли. Навіщо поспішати? А раптом вона закричить, зчинить галас, втече від нього. Він залишиться знову без куховарки, а такої йому довіку не знайти. Краще вже покласти пакунок на ріжечок ліжка. Завтра він довше затримається вдома і спробує завоювати її довіру, рано чи пізно вона все одно належатиме йому.

Його рука здригнулася, коли він клав пакунок. Габрієла підхопилась, розплющила очі, хотіла щось сказати, але побачила перед собою Насіба, який уважно дивився на неї. Інстинктивно вона пошукала рукою ковдру, але, чи то через ніяковість, чи завдяки хитрощам,— ковдра спорснула з ліжка на підлогу. Вона сіла на ліжкові, ніяково усміхаючись. Вона не намагалася прикрити груди, які тепер виразно було видно при місячному світлі.

— Я приніс тобі подарунок,— затинаючись, мовив Насіб.— Хотів покласти його на ліжко. Я щойно увійшов...

Вона усміхнулася і, можливо, хотіла показати, що не боїться його, а може, намагалася підбадьорити свого господаря. Все можливо. Габрієла поводилася, як дитина, стегна і груди у неї були голі, немовби вона не знаходила в цьому нічого особливого, немовби нічого не знала про ці речі і була цілком непорочною. Вона взяла пакунок у нього з рук.

— Дякую, молодий господарю, хай помагає вам бог.

Вона розв'язала пакунок, погляд Насіба сковзнув по ній.

Усміхаючись, приклала сукню до грудей і почала її розпрямляти.

— Гарна...

Габрієла поглянула на сандалі. Насіб задихався від хвилювання.

— Молодий господар такий добрий...

Бажання хвилею піднімалося в грудях Насіба, стискувало горло. Очі в нього потемніли, запах гвоздики наморочив голову, вона відсунула від себе сукню, щоб краще роздивитися, і її наївна нагота знову відкрилася очам Насіба.

— Гарна... Я довго не спала, чекала, доки молодий господар дасть розпорядження, що варити завтра. Але вас ще не було, і я лягла...

— У мене було багато роботи.— Він ледве міг говорити від хвилювання.

— Бідолашний... Ви стомилися?

Вона склала сукню і поставила сандалі на підлогу.

— Дай мені, я повішу її на цвях.

Він доторкнувся до руки Габрієли, вона розсміялася.

— Яка холодна рука...

Він не міг більше стримуватись, схопив її за руку, друга його рука торкнулася її грудей, що їх виразно було видно при місяці. Габрієла пригорнула його до себе.

— Красень...

Пахощі гвоздики переповнювали кімнату, тіло Габрієли випромінювало вогонь, і він палив Насіба, місячне світло вмирало на ліжку. Голос Габрієли в паузах між поцілунками ледве чутно шепотів:

— Красень...

ЧАСТИНА ДРУГА. Радощі і печалі дочки народу на вулицях Ільєуса на її шляху від кухні до вівтаря (хоча вівтаря і не було через релігійні ускладнення), про час, коли у всіх стало чимало грошей і життя міста почало невпізнанно змінюватися; про весілля і розлучення, про любовні зітхання і сцени ревнощів, про політичні зради і літературні вечори, про замахи, втечі, багаття з газет, передвиборну боротьбу і про кінець самотності, про шеф-кухаря, про спеку і новорічне святкування, про танок пастушок в мандрівному цирку, про водолазів, про жінок, що прибувають кожним новим пароплавом, про жагунсо, що стріляють востаннє, про великі вантажні кораблі в порту, про порушений закон, про квітку і зірку, АБО ГАБРІЄЛА, ГВОЗДИКА І КОРИЦЯ

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Таємниця Малвіни (що народилася для великого майбутнього, а замкнена в своєму саду)

Мораль похитнулася, звичаї зникають, авантюристи прибувають з чужих земель...

(3 промови адвоката Маурісіо Каїреса)

Колискова пісня Малвіни

Засни, Малвіно, пташко мила, Повір у чари власних снів: Тебе гойдає хвиля біла, Несе до світлих берегів... В саду моєму, як в темниці, І квіти — наче вартові. А може, це мені лиш сниться? Та стигне жах в моїй крові. Рятуйте! Над усі кайдани Мене домашній «рай» гнітить. Із чоловіком жить тираном, То краще віку вкоротить! ...Тебе гойдає хвиля біла, Несе до світлих берегів... Скрізь чоловікові закони, І годі сліз, і годі слів: Він сукні визначить фасони І запах вибере духів. Із невблаганністю тирана Мені він може наказать, Коли сідать за фортеп'яно, Коли до церкви вирушать. Призначить, що мені бажати, Про що ж — лиш марить уві сні... Він хоче в мене все забрати, А сльози залишить мені. ...Тебе гойдає хвиля біла, Несе до світлих берегів... Тож порятуйте, добрі люди, Покинуть деспота пора. Ходить в рабинях я не буду,— Кохання прагну і добра! Нащо тих грошей чорна сила, Вельможний рід і лоск посад? Аби лиш серцю був він милий, А там — нехай хоч і мулат. ...Тебе гойдає хвиля біла, Несе до світлих берегів... Чи, може, з милим, чи сама я В морську полину далину; У мене виходу немає — В морську полину далину. Щоб не страждать мені довіку,— В морську полину далину; Нехай лишусь без чоловіка,— В морську полину далину. На білих хвилях од біди Я попливу, і назавжди! ...Ти спи, Малвіно, пташко мила, Повір у чари власних снів...

Габрієла з квіткою

На майданах Ільєуса, на клумбах, розквітали квіти: троянди, хризантеми, жоржини, стокротки, нагідки. На зелених галявинах, немов червоні бризки, палали пелюстки онзе-орас. В лісових нетрях, в зоні Мальядо, у вологих гаях Уньану і Конкісти цвіли казкові орхідеї. Але не пахощі квітів, не свіжі пахощі зелених лісів і садів панували в місті. В Ільєусі пахло сухими зернятами какао. Цей аромат, що йшов від складів, де пакувалось какао, від порту і приміщень експортних фірм, був таким міцним, що в приїжджих паморочилася голова, проте жителі міста до нього звикли і зовсім його не помічали. Пахощі какао пливли над містом, над річкою, над морем.

На плантаціях достигали плоди какао, і в пейзажі почав брати гору жовтий колір всіх відтінків, навіть повітря стало золотистим. Наближалося збирання врожаю, неймовірно щедрого і рясного.

Габрієла приготувала величезну тацю із солодощами і другу — ще більшу — з акараже, абара, пиріжками з рибою, запіканками. Негреня Туїска, посмоктуючи недокурок, повідомило їй, про що гомонять в барі, і про ті дрібні події, які його особливо зацікавили: так Габрієла довідалась, що у Мундіньйо Фалкана десять пар черевиків, про футбольні матчі на пляжі, про крадіжку в мануфактурній крамниці і про Великий балканський цирк з жирафами, левами, тиграми, слоном і верблюдом, котрий має незабаром прибути до їхнього міста. Габрієла слухала його з усмішкою, цирк також зацікавив її: