Гаррі Поттер і таємна кімната

— Мабуть, що я — спадкоємець Слизерина, — відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч-Флечлі.

— Тут повірять у що завгодно, — скривився Рон. Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.

— Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? — запитав Рон Герміону.

— Не знаю, — спохмурніла вона. — Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось… ну… нелюдське.

Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом "Кімната відчинена" стояв стілець.

— Це тут чатує Філч, — пробурмотів Рон. Вони переглянулися. Коридор був порожній.

— Не зашкодить тут трохи понишпорити, — сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач-ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.

— Щось підпалене! — сказав він. — Тут… і ось тут.

— Ходи-но глянь на це! — покликала Герміо-на. — Дивно!

Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.

— Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? — здивувалася Герміона.

— Ні, — відповів Гаррі, — а ти, Роне? Роне! Він озирнувся. Рон стояв ззаду, ледве стримуючись, щоб не дременути.

— Що сталося? — запитав Гаррі.

— Я… не… люблю… павуків, — напружено відповів Рон.

— Я цього не знала, — здивовано глянула на Рона Герміона. — Ти стільки разів робив різні настійки з павуками…

— Я нічого не маю проти мертвих павуків, — пояснив Рон, намагаючись не дивитися на вікно, — але я не люблю, коли вони ворушаться.

Герміона захихотіла.

— Це не смішно! — розсердився Рон. — І якщо вже хочете знати, то мені було три роки, коли Фред перетворив мого… мого іграшкового ведмедика на великого брудного павука, бо я зламав його дитячу мітлу. Ви б теж їх зненавиділи, якби тримали в руках ведмедика, а в нього раптом повиростало багато лап і…

Затремтівши, Рон замовк. Герміона й далі ледве стримувала сміх. Відчуваючи, що варто змінити тему, Гаррі сказав:

— Пам'ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.

— Вона була тут, — сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. — Біля цих дверей.

Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.

— Що там? — стривожився Гаррі.

— Я не можу туди зайти, — прохрипів Рон, — Це дівочий туалет.

— Ой, Роне, таж там нікого немає! — підійшла до нього Герміона. — Хіба що Плаксива Мірта. Ходімо подивимось.

Не звертаючи уваги на великий напис "Туалет не працює", вона відчинила двері.

То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли-небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам'яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев'яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.

Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.

— Привіт, Мірто! Як справи? — сказала вона. Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.

— Це дівочий туалет, — підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. — Вони не дівчата.

— Ні, — погодилася Герміона. — Я просто хотіла їм показати, як… е-е… тут гарно.

Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.

— Запитай, чи вона щось бачила, — ледь чутно попросив Герміону Гаррі.

— Що ти там шепочеш? — глянула на нього Мірта.

— Нічого, — швидко озвався Гаррі. — Ми просто хотіли запитати…

— Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! — проказала Мірта, ковтаючи сльози. — Я все відчуваю, хоч і померла!

— Мірто, тебе ніхто не хоче образити, — пояснила Герміона. — Гаррі тільки…

— Мене ніхто не хоче образити! Отакої! — завила Мірта. — Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!

— Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, — швидко додала Герміона, — бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.

— Чи ти бачила тут когось того вечора? — запитав Гаррі.

— Я не звертала уваги! — драматично проказала Мірта. — Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я… що я…

— Уже мертва, — підказав Рон.

Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.

Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:

— Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.

Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.

— РОНЕ!

На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.

— Це дівочий туалет! — зойкнув він. — Що ви там…

— Просто дивилися, — знизав плечима Рон. — Чи нема яких слідів, розумієш…

Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.

— Забирайтеся звідси! Геть! — замахав він руками, відганяючи їх. — Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!

— А чого б не прийти? — обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. — Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!

— Я так і казав Джіні, — сердито озвався Персі, — але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.