По цю сторону річки, де стояли царські палаци, яких три: два літні і один зимовий, пишалися один перед одним найкращі будинки, з садами та металевими огорожами; на них з протилежної сторони Неви дивилися широкими
вікнами такі самі кам'яниці, найкраща з них була князя Меншикова. Ті будівлі не веселили пітерський люд, навіть вельмож, надто дорогим коштом вони будувалися, декотрі пани вщент порозорювалися на тому будівництві, на тих дорогих, біломармурових колонах та статуях перед будинками і в садах. І ще чимало інших великих будівель стоїть у Пітері – є місце, де роблять кораблі, порох, полотно, крохмаль, і є фортеці, найбільша з них – на протилежному березі річки, там церква з баштою, на якій грають французькі куранти, і на інших будинках такі ж дзиґарі, вони б'ють години, а то й грають псалми. У місті кілька мощених вулиць, і камінні мости, але є й дерев'яні, нещодавно на одному такому мосту провалився царський виїзд, і цар дубасив посеред вулиці палицею генерал-поліцмейстера Девієра. Одначе доокіл, по слободах, та й по місту – хатини, халупи, хижі і навіть курені з гілля – в твані та болоті, в смороді, бруді; лихоманки, гарячки, цинга та інші напасті
косять людей, як траву. Я сам бачив немало бідолах, яких було нікому поховати, їх кладуть на видне місце й ставлять у головах свічку, аби зібрати милостиню на поховання. Іноді по дорозі на кладовище тіло опускають на землю кілька разів, і знову запалюють свічку, аж поки зберуть кілька копійок, куплять рогожу, зав'яжуть її, неначе мішок, мотузком, і так волочать тіло до ями. Цар видав указ, щоб у місті найпильніше дотримувалися чистоти і «щоб ніякого скаредства та мертвечини не валялося». Серед тієї «мертвечини» здибували ми не раз і своїх земляків, козаків з України, пригнаних на будівельні роботи. Вперше, коли я побавив на вулиці Французькій за сотню кроків від пишного, визолоченого палацу Меншикова такого козака – синього, роззутого, в штанях козацьких і чорній, яка колись була білою, сорочці з маленькою, дрібною вишивкою біля коміра, молодого, чубатого, все в мені затремтіло, облилося кип'ячкою, а далі та кип'ячка враз перетворилася в лід. Мені той козак видався знайомим, я опустився на коліна й творив молитву напівмертвими губами. Але мене грубо, чоботом штовхнув у спину Рубець: