Година бика
Шрифт:
Якщо замість скручування спіралі суспільства йтиме розкидання і розкручування, то з’явиться безліч анархічних одиниць (особливо в полегшених умовах життя), відповідно почнеться розкидання і творчості: роздрібнені образи, слова, форми. За широтою й тривалістю розповсюдження такої творчості можна встановити періоди занепаду суспільства — епохи розпущених, недисциплінованих людей. В науці Ян-Ях особливо проявився її розпущений характер і як наслідок — невміння знайти правильний шлях. Окремі ефекти, без гармонійного музичного ладу, оркестрованого з найпершими потребами людства… Незрілим відкриттям, не вивченим глибоко і всебічно, ви надаєте надуманої важливості, кидаєте майже всі сили і кошти на те, що згодом виявляється осторонь від головного шляху, похваляючись переліком розумних
Вчені Торманса зустріли закінчення промови Вір Норіна похмурим мовчанням. Вони сиділи, ні словом, ні жестом не виказуючи своїх почуттів, поки він, трохи здивований реакцією аудитори, спускався з кафедри. А втім, він відчув зростаюче невдоволення вже на початку своїх соціологічних формулювань. Вір Норін вклонився і вийшов із зали, всім своїх єством відчуваючи вибухову ворожість привілейованих слухачів. Причинивши за собою двері, він почув незграйний гомін, який невдовзі посилився до крику. Ясна річ, проводжати його ніхто не вийшов, і Вір Норін, який не терпів церемоній прощання, навіть зрадів, що зекономив час і раніше побачить Сю-Те. Через півгодини він підходив до свого дому. В душі зародилась неясна тривога: погане назрівало в його грядущій долі, і це погане пов’язане з виступом у фізико-технічному інституті. Так, він справив враження на вчених, але яке? Він поводився не так, як треба, не зумівши залишитись у рамках “чистої” науки Ян-Ях. Одначе Таель підкреслював необхідність саме такого виступу… Треба поговорити з Родіс, вона зуміє зазирнути в майбутнє далі ного…
Лихі передчуття Вір Норіна одразу зникли, коли він побачив Сю-Те. Ніколи він не уявляв, скільки істинного щастя можна відчути на краю небезпеки ось у такій маленькій кімнаті. Обличчя Сю-Те було осяяне самовідданою любов’ю, і Вір Норін відчував, які дорогі йому кожен її жест, сміхотливі зморшки, манера ходити, її дивний ніжний голос, ні високий, ні низький, ні дзвінкий, ні глухий. Сю-Те завжди вміла внести нове, несподіване в їхню розмову, раптово переходила від сяючої радості до тривожних дум про майбутнє, від самозабутньої, майже шаленої пристрасті до сумного зосередження в собі. Іноді, ніби пробуджуючись, Сю-Те дивилась на Вір Норіна, як у безодню життя, готова і душу й тіло кинути туди, віддати все до останнього подиху. Часом привидом біди поставало перед нею темне майбутнє, виникало пронизливе відчуття примарності її щастя з дивним прибульцем з міжзоряних просторів, незбагненних для її розуму, і тоді Сю-Те кидалась до астронавігатора й завмирала, пригорнувшись до нього із заплющеними очима, ледве дихаючи.
Вона часто співала й починала звичайно із зворушливо-сумного, а потім із запалом кидалась у складну в’язь ритмічного танцю. Вона звіряла йому дитячі мрії, оповідала свої юні переживання з делікатністю почуттів і спостережень, доступних не кожній жінці Землі. І знову співала, заглядаючи в майбутнє, яй. у темну річку, що повільно тече в невідому далечінь. І йому хотілося тоді забути про все, щоб якомога довше залишатися з Сю-Те, у щедрості її кохання, і самому віддавати себе так само безоглядно. Неможлива мрія: надто складною була ситуація на чужій планеті, де він зробився каталізатором народжуваних сил опору і боротьби за людське існування, Зі, вихід з інферно! Належало ще пережити тяжкий момент, коли зореліт з усіма його друзями відлетить на рідну планету. Очікування завдавало мук Вір Норіну, хоча попереду було ще немало днів спільної роботи з Родіс і частих зустрічей по СДФ з екіпажем зорельота.
Так думав Вір Норін, але він помилився.
Після того як він залишив інститут, з гурту сперечальників вийшов присадкуватий чоловічок із шкірою настільки жовтою, що скидався на хворого. Він був цілком здоровий, просто налє-жав до етнічної групи жителів високих широт головної півкулі. Нар-Янг уже заробив собі подвійне ім’я, бувши відомим астрофізиком. Він поквапився до кабінету на четвертому поверсі інституту, зачинився там і, підбадьоруючи
себе курильним димом, узявся за обрахунки. Обличчя його то кривилось у саркастичній посмішці, то розпливалось у зловтішній радості. Нарешті він схопив нотатки і поїхав до приймальні вищої Ради, де містився переговорний пункт для виклику відповідальних сановників з нагальних справ державного значення.На відеоекрані з’явився бундючний “Змієносець”.
Окрилений відкриттям, Нар-Янг зажадав з’єднати його з володарем. Таємницю, яку він розкрив, настільки важлива й велика, що він може довірити її тільки самому Чойо Чагасу.
“Змієносець” з глибини екрана довго вдивлявся в астрофізика, обдумуючи щось, і нарешті його зле й хитре обличчя розпливлося в подобі посмішки.
— Гаразд! Доведеться почекати, сам розумієш.
— Звичайно, розумію…
— То чекай!
Екран згас, і Нар-Янг, вмостившись у зручному кріслі, поринув у честолюбні мрії. За таке донесення його нагородять орденом “Змії і Планети”, званням Змієзнавця, дадуть красивий дім на березі Екваторіального моря. І Гае Од-Тімфіфт, славетна танцівниця, якої він давно домагається, стане поступливішою…
Двері з гуркотом розчинилися. Вдерлися двоє здоровенних “лілових”. За їхніми спинами маячив блідий черговий по приймальні. Перш ніж астрофізик опам’ятався, його витягли з крісла і, заломивши руки назад, потягли до виходу. Зляканий, і обурений Нар-Янг заволав пробі, погрожуючи поскаржитися самому Чойо Чагасу. Удар по голові, що на мить затуманив зір, припинив його лемент. Опам’ятавшись уже в машині, яка шалено стрибала нерівною дорогою вгору, вчений спробував запитати людей, котрі його схопили, куди й навіщо його везуть. Сильний ляпас припинив розпитування.
Його виштовхали з машини перед глухими ворітьми темно-сірого будинку, обгородженого чавунною стіною. Серце Нар-Янга затремтіло від змішаного почуття страху й полегкості. Мешканці столиці боялися резиденції Ген Ші, першого й найгрізнішого помічника Чойо Чагаса. Астрофізика бігцем погнали вниз, у напівпідвальне приміщення. В яскраво освітленій кімнаті при-голомшений Нар-Янг замружив очі. Одна мить знадобилась охоронникам, щоб зрізати з його одягу застібки, зняти пояс, розпороти знизу догори сорочку. Акуратний, сухуватий вчений перетворився на жалюгідного обірванця, що вчепився за свої ганебно спущені штани. Жорстокий стусай у спину — і, тремтячи від страху й люті, він опинився біля великого стола, за яким сидів Ген Ші. Другий на планеті можновладець усміхався привітно, і Нар-Янг відчув упевненість.
— Мої люди перестаралися, — сказав Ген Ші. — Я бачу, вам неточно передали наказ, — звернувся він до “лілових”, — привезти не злочинця, а важливого свідка.
Ген Ші помовчав, роздивляючись жовтошкірого астрофізика, потім тихо сказав:
— Ну, що там за повідомлення? Сподіваюсь, ти зважився потривожити володаря із справді важливої причини, інакше, сам розумієш, — від посмішки Ген Ші підбадьорений було Нар-Янг мерзлякувато зіщулився.
— Повідомлення важливе настільки, що я доповім тільки найвеличнішому, — твердо сказав він.
— Він зайнятий і звелів два дні його не турбувати. Говори, та швидше!
— Я хотів би бачити володаря. Він гніватиметься, якщо я скажу комусь іншому, — вчений опустив очі.
— Я тобі не хтось інший, — похмуро сказав Ген Ші, — і не раджу морочити голову.
Нар-Янг мовчав, намагаючись подолати, страх. Вони не посміють щось йому зробити, поки він володіє таємницею, інакше вона загине разом з ним.
Астрофізик мовчки помотав головою, боячись виказати словами свій переляк. Ген Ші так само мовчки запалив довгу люльку і показав нею у куток кімнати.
Миттю до Нар-Янга підскочили “лілові”, здерли з нього штани, інші вартові зняли чохол з предмета, що стояв у кутку кімнати. Ген Ші ліниво підвівся і наблизився до грубої дерев’яної статуї умаага. Колись цих тварин, які нині майже вимерли, розводили на планеті Ян-Ях для їзди верхи і в упряжці. Морда умаага щирилась у звірячій усмішці, а спина була стесана у вигляді клина. “Ліловий” запитав:
— Просте сидіння, володарю, чи?..
— Чи! — відповів Ген Ші. — Він упертий, а сидіння вимагає часу. Я поспішаю.