Голова професора Доуеля
Шрифт:
ПОМІЖ ЖИТТЯМ І СМЕРТЮ
Артур послабив вузли, які зв’язували його. Зробити це йому пощастило тому, що коли його зв’язували гамівною сорочкою, він навмисне напружив м’язи. Повільно почав він визволятися зі своїх «пелюшок». Але за ним стежили. І щойно він спробував витягти руку, замок клацнув, двері відчинились, зайшли два санітари і перев’язали його наново, цього разу наклавши поверх гамівної сорочки ще кілька ременів. Санітари поводилися з ним брутально і загрожували побити, коли він ще раз спробує звільнитись. Доуель не відповідав. Туго перев’язавши його, санітари вийшли.
Оскільки в камері вікон
«Невже ж він хоче заморити мене голодом?» — подумав Доуель. Голод дошкуляв йому дедалі більше, але він не просив їсти.
Коли Равіно вирішив знищити його голодом, то немає чого принижувати себе проханням. Доуель не знав, що Равіно випробовує силу його характеру. І, на превелике незадоволення Равіно, Доуель витримав цей іспит.
Незважаючи на голод і спрагу, Доуель, який вже давно не спав, непомітно для себе заснув. Він спав спокійно і міцно, не підозрюючи, що тим завдає Равіно нової прикрості. Ні яскраве світло лампи, ні музичні експерименти Равіно не справляли на Доуеля жодного враження. Тоді Равіно вдався до сильніших засобів впливу, які він застосовував до міцних натур. У сусідній кімнаті санітари почали бити дерев’яними молотами по залізних листах і тріскотіли особливими тріскачками. Від цього пекельного гуркоту прокидалися навіть найміцніші люди і з жахом озиралися навколо. Та Доуель, певне, був міцнішим від найміцніших. Він спав, як дитина. Ця надзвичайна витривалість вразила навіть Равіно.
«Неймовірно, — дивувався Равіно, — адже ця людина знає, що життя її висить на волосинці, її не розбудять і труби архангелів».
— Досить! — гукнув він санітарам, і пекельна музика стихла.
Равіно не знав, що страшний гуркіт розбудив Доуеля. Але як людина сильної волі він опанував себе з першим проблиском свідомості й жодним зітханням, жодним порухом не виказав, що він уже не спить.
«Доуеля можна знищити тільки фізично», — такий був вирок Равіно.
А Доуель, коли гуркіт припинився, знову заснув по-справжньому і проспав до вечора. Прокинувся він міцний і бадьорий. Голод уже менше дошкуляв йому. Він лежав із розплющеними очима і, посміхаючись, дивився на вічко дверей. Там виднілось чиєсь кругле око, яке уважно стежило за ним.
Артур, щоб подратувати свого ворога, почав співати веселої пісні. То вже було занадто навіть для Равіно. Вперше в житті він відчув, що не може оволодіти чужою волею. Зв’язана, безпомічна людина знущається з нього. За дверима почулося якесь шипіння. Око зникло.
Доуель продовжував співати дедалі голосніше, але раптом захлинувся. Щось подразнювало йому горло. Доуель потягнув носом і відчув незвичний запах. У горлі та носі лоскотало, а скоро до цього приєднався ще й гострий біль в очах. Запах посилювався.
Доуель похолов. Він зрозумів, що настав його смертний час. Равіно труїв його хлором. Доуель знав, що йому не вирватися з тугого реміння і гамівної сорочки. Але цього разу інстинкт самозбереження був сильніший за аргументи розуму. Доуель почав робити неймовірні зусилля, щоб вивільнитися. Він звивався всім тілом, як черв’як, вигинався, скручувався, качався від стіни до стіни. Але він не кричав, не благав про допомогу, він мовчав, міцно зціпивши зуби. Затьмарена свідомість уже не керувала тілом,
і він захищався інстинктивно.Потім світло згасло, і Доуель ніби кудись провалився…
Він прийшов до тями від свіжого вітру, який куйовдив йому волосся. На превелику силу він розплющив очі: на мить перед ним майнуло чиєсь знайоме обличчя, ніби Ларе, але в поліцейській формі. Слух уловив шум автомобільного мотора. Голова тріщала від болю. «Маячня, але, виходить, я ще живий», — подумав Доуель. Повіки його знову зімкнулися, але відразу ж розплющилися. В очі боляче вдарило денне світло. Артур примружився і раптом почув жіночий голос:
— Як ви почуваєтесь?
По запалених повіках Доуеля провели вологим шматком вати. Остаточно розплющивши очі, Артур побачив схилену над ним Лоран. Він посміхнувся їй і, озирнувшись, побачив, що лежить у тій самій спальні, в якій колись лежала Бріке.
— Виходить, я не помер? — тихо запитав Доуель.
— На щастя, не померли, але ви були за крок від смерті, — сказала Лоран.
У сусідній кімнаті почулися швидкі кроки, й Артур побачив Ларе. Він розмахував руками і кричав:
— Чую, говорять! Виходить, ожив! Здрастуйте, мій друже! Як почуваєтесь?
— Дякую, — відповів Доуель і, відчувши біль у грудях, сказав: — Голова болить… і груди…
— Багато не говоріть, — попередив його Ларе, — вам зашкодить. Той катюга Равіно ледве не задушив вас газом, як пацюка в трюмі пароплава. Але, Доуелю, як ми чудово ошукали його!
І Ларе почав сміятися так, що Лоран подивилася на нього з докором, побоюючись, коли б його занадто бурхлива радість не розтривожила хворого.
— Не буду, не буду, — відповів він, піймавши її погляд. — Я зараз розповім вам усе до ладу. Викравши мадемуазель Лоран і трохи почекавши, ми зрозуміли, що вам не пощастило втекти за нею…
— Ви… чули мій крик? — запитав Артур.
— Чули. Мовчіть! І поквапилися змитися раніше, ніж Равіно вишле погоню. Борюкання з вами дуже затримало його поплічників, і цим ви допомогли нам зникнути непоміченими. Ми дуже добре знали, що вам там непереливки. Відкрита гра. Ми, тобто я і Шауб, хотіли якнайшвидше прийти вам на допомогу. Однак потрібно було спочатку влаштувати мадемуазель Лоран, а потім уже вигадати і здійснити план вашого порятунку. Адже ваш полон був непередбаченим… Тепер і нам потрібно було, що б там не трапилось, пройти за кам’яний мур, а це, ви самі знаєте, справа непроста. Тоді ми вирішили вчинити так: я та Шауб дістали собі поліцейську форму, під’їхали на автомобілі й заявили, що ми прибули для санітарного огляду. Шауб виготовив навіть мандат з усіма печатками. На наше щастя, біля воріт стояв не постійний воротар, а звичайний санітар, який, певне, не знав інструкції Равіно, яка вимагала перед тим, як впустити будь-кого, зідзвонитися з ним по телефону. Ми гідно трималися і…
— Значить, то була не маячня… — перебив Артур. — Я пригадую, що бачив вас у формі поліцейського і чув шум автомобіля.
— Так, так, на автомобілі вас обдуло свіжим вітром, і ви очуняли, але потім знову знепритомніли. Отож слухайте далі. Санітар відчинив нам ворота, ми увійшли. Все інше зробити було неважко, хоч і не так легко, як ми гадали. Я наказав, щоб нас провели до кабінету Равіно. Але інший санітар, до якого ми звернулися, був, певне, досвідченіший. Він підозріло оглянув нас, сказав, що доповість, і зайшов у будинок. За кілька хвилин до нас вийшов якийсь горбоносий чоловік у білому халаті, з черепаховими окулярами на носі…