Голубий Птах, названий син ірокезів

З верхівки дерева відкривався далекий вид на голубі пасма горбів, які аж ген на горизонті переходили в гори. На безмежних хвилях лісів ніде очам зупинитись, лише в одному місці вилася струминка диму.

Хлопець примружив очі, щоб краще роздивитись, але струминка незмінно маячила у блакитній далечині. Що ж воно таке? Сигнал білих мисливців чи багаття купців, які зупинилися на відпочинок? А чи не в цьому напрямку Соляний Струмок, до якого збирається мати наступної осені, щоб наварити солі? У Голубого Птаха знову майнули якісь неясні думки про втечу. Може б, йому втекти від Соляного Струмка? Чи отой дим, бува, не сигнал для нього? Але що значить утікати? Рублена хатина у Рейстауні постала в уяві хлопця, і йому здалося, що він залишив її багато-багато років тому. Невже він покине хату Черепахи, матір, батька, Малію і Козулю? Навіть Косоокого Лиса стало раптом шкода. Хлопець вагався. Він навіть не усвідомлював, яки сильна любов прив'язує його до сім'ї нових батьків. Сповнений нерішучості, він зліз з дерева. Козуля вже з нетерпінням чекав на нього.

— Нікому, будь ласка, ні слова, чуєш?

— Гаразд, не скажу.

Козуля глянув на супутника: голос Голубого Птаха здавався таким чужим, ніби той відповідав десь здалеку. Він попросив благально ще раз:

— Якщо довідаються інші, то, безсумнівно, назвуть мене «той, що застряв у дятловому дуплі», а в мене й без того досить прізвиськ.

— Ні, ні, я нічого не скажу, — заспокоював Голубий Птах схвильованого, але сам дивився на брата відсутнім поглядом, ніби мав на увазі щось зовсім інше.

Вперше Козуля не розумів друга; що на нього найшло? Обличчя Голубого Птаха виглядало наче хмара, що саме пропливала над весняним лісом.

Закінчилася пора цукроваріння, сонце припікало дужче. Ніжною зеленню вкрилися берези. Пусті і голі поля виринали з-під слизького снігу, що швидко танув. Ніде не видно жодної зеленої стеблинки, лише торішні маїсові пеньки всюди повиставляли свої гострі кінчики. Але Совиний Струмок вже мчав з такою швидкістю до Бобрової Річки, ніби сподівався знайти в ній щось нове і боявся, що не вженеться за нею.

Всі з нетерпінням чекали весни; жінкам хотілося засівати поля, а чоловікам — вирушати на торгову станцію обмінювати мисливську здобич. Однак треба почекати, поки зійде сніг і трохи просохне земля. Справжнім початком весни вважався той час, коли болотяні луки вкривалися золотими чашечками нагідок.

Для старших хлопців весна починалася значно раніше: коли в струмку з'являлися коропи.

Лід ще тримався ветхими, крихкими краями за береги, а Козуля вже день у день бігав до Совиного Струмка поглянути, чи не прийшла риба. Як тільки починають текти талі води, вона косяками йде проти течії в струмки метати ікру; але в цьому році чомусь забарилась. Проте Козуля все ж таки готувався. З тітчиного горища він дістав два довгі лозові кошики.

— Будемо ловити коропів, — пояснив він Голубому Птахові й доручив полагодити кошики.

Вранці наступного дня він узяв двоюрідного брата з собою до Совиного Струмка. В найвужчому місці Голубий Птах побачив цілий ряд палиць, крізь які вирувала вода.

— Це наша загата, ми повинні полагодити її, — сказав Козуля. Потім показав, як треба вставляти нові палиці поміж старих і як заплітати лозою, щоб вийшла густа стіна поперек течії. Лише посередині одна дірка залишається незаплетеною.

Голубий Птах ніяк не міг сам додуматися, навіщо ця споруда, і нарешті запитав:

— Хіба у вас немає вудок? Знаєш, це такий шнур з гачком на кінці, на який ловиться риба.

— Ну, звичайно, у нас теж є гачки, здебільшого виточені з кісток. Та й торговці продають гачки з двома залізними вістрями. Вудити ми теж могли б. В цю пору коропи надзвичайно добре клюють. Але в загаті ми спіймаємо вдесятеро більше.

— Я поки що жодного не бачу. Хіба, може, ще прийдуть?

— Будь певен, одного прекрасного дня вони підуть густими косяками, і все село смажитиме рибу з нашого улову.

Голубий Птах недовірливо глянув на брата: Козуля завжди охоче перебільшував.

Тимчасом загату закінчили, перегороджений потік ще дужче шумів і вирував, стікаючи через залишену посередині дірку. Козуля вистрибнув на берег і скріпив два кошики. Один із них, без дна, вужчим кінцем вставив у отвір на покришці другого, а потім обидва кошики занурив у воду і прив'язав до забитих у дно паль. Отвір у першому кошику збігався з діркою в загаті.

— Ось бачиш, якщо тепер коропи підніматимуться сюди з Бобрової Річки, то, крім цієї дірки, в загаті йти їм нікуди, бо весь струмок перегороджений. І як тільки вони потраплять у перший кошик, то попливуть далі в отвір у дні до другого. А з цього кошика вони не зможуть ні вперед, ні назад, бо вихід надто вузький. Крім того, на них напиратиме нова риба, аж поки весь кошик не наб'ється до відказу.

— Ну, будемо сподіватися, що якась рибина та піймається.

— Хай це тебе не турбує. Завтра, можливо, буде вже перший улов.

Хлопці повискакували з струмка, обтрусили краплини холодної води, наділи легінги і помчали додому.

Голубий Птах від хвилювання не міг заснути. Дурниці, які Малія розповідала про відьом біля Совиного Струмка, були зовсім забуті. Здавалось, на цій Родючій Землі немає прекраснішого місця, ніж Совиний Струмок.

Одразу ж після сніданку вони знову помчали до своєї загати. Козуля ніс великого кошика.

— Для коропів, — сказав він.

Але яке розчарування! Кошики плавали зовсім порожні, наче їх щойно вкинули.

— Сьогодні після обіду прийдемо ще раз, — трохи збентежено зауважив Козуля.

В обід з'явився, як це часто траплялось, Косоокий Лис. Почувши про загату, одразу ж попросився:

— Дозвольте й мені з вами?

Ніхто не заперечував. Неприязнь Голубого Птаха до ленапського хлопця з часу хвороби розвіялась.

— Я швиденько збігаю додому й одразу ж повернуся, — сказав він і вибіг з дверей. Через якусь хвилину він був тут як тут і, хитро посміхаючись, показав кресало, кремінець і трут.

— Добре, — похвалив Козуля. — Я про це й не подумав.

Усі разом подалися до струмка. Напружено вдивлялись у воду. Кошики потонули. Крізь лозинки мерехтіла темнувата з рожевими цяточками риба.

Мокасини і легінги блискавично полетіли в сторону. Голі ноги хлопців навіть не відчували холодної води. Козуля схвильовано давав вказівки:

— Спочатку переріжте лико, яким прив'язаний кошик, ну, трохи назад, а тепер — разом!

Мокрий кошик був важкий, як камінь. Голубий Птах хотів краще взятись, але промахнувсь, і кошик шубовснув знов у воду.

— Ти, єнот, гляди! — розізлився Козуля і швиденько затулив руками дірку. Але п'ять чи шість рибин уже вислизнули. Хлопці знову взялися дружно і цього разу благополучно витягли здобич на берег.

Наче остовпілий, витріщився Голубий Птах на рибу, що метушилася в кошику. Він весь тремтів у мисливському запалі. Козуля трохи підважив кошика за денце і коропи посунулися з отвору на землю поміж суху торішню траву. Риби бились хвостами, пружинились і відскакували в усі боки. Косоокий Лис почував себе як у рідній стихії. Він видрав із корзини ломачку, став на коліна, схопив коропа між плавці і різко стукнув по голові.