Гордість і упередженість

— Твоє перше припущення хибне. Крім його щастя, вони можуть іще багато чого бажати. Вони можуть бажати йому примноження багатства і знатності, тому можуть воліти, щоб він одружився з дівчиною, котра мала б усю ту вагу, яку дають гроші, родовитість та гордівливість.

— Вони, без сумніву, хочуть, аби він обрав саме міс Дарсі, — відповіла Джейн, — але до цього їх можуть спонукати кращі, ніж ви вважаєте, почуття. Вони знають її набагато довше, ніж мене, тож не дивно, що вона їм подобається більше. Але якими б не були їхні бажання, навряд чи вони суперечили бажанням їхнього брата. Яка сестра вважала б, що має право чинити щось украй суперечливе? Якби вони вірили, що він мене кохає, то не намагалися б роз'єднати нас, якби він дійсно мене кохав, то їм би не вдалося цього зробити. Ти припускаєш наявність у нього саме такого почуття, тому тобі здається, що всі поводяться неправильно та неприродно, а я від цього страждаю. Не муч мене цією думкою. Мені не соромно за свою помилку; принаймні, вона — дріб'язок, ніщо в порівнянні з тими почуттями, котрі в мене виникли б, якби я думала зле про нього чи про його сестер. Дозволь мені сприймати це в найсприятливішому та найзрозумілішому для мене світлі. Елізабет не могла суперечити такому побажанню; і відтоді вони у своїх розмовах майже не згадували ім'я містера Бінглі.

Місіс Беннет усе продовжувала побиватись і ремствувати з приводу того, що він не збирався приїздити, і хоча майже щодня Елізабет чітко все їй роз'яснювала, здавалося, що спантеличення, котре відчувала її мати, так ніколи і не зменшиться. Вона спробувала переконати матір у тому, в що вона сама не вірила: що його залицяння до Джейн були всього лише наслідком звичайнісінької скороминущої симпатії, котра зійшла нанівець, коли вони перестали бачитися. Але хоча на той час у вірогідність такого припущення повірили, їй усе одно доводилося повторювати одну й ту саму історію кожного дня. Найбільшою втіхою місіс Беннет слугувало те, що влітку містер Бінглі неодмінно повернеться.

Містер Беннет ставився до цієї справи по-іншому.

— Та-а-а-к, Ліззі, — якось сказав він, — значить, твоїй сестрі не пощастило у коханні. Що ж, поздоровляю її. Для дівчат це майже так само важливо, як одружитися. Їм подобається час від часу зазнавати нещасного кохання. Це дає поживу для роздумів і якось вирізняє серед подруг. А коли твоя черга? Джейн випередила тебе, тож ти не будеш із цим довго миритися. Твій час настав. У Меритоні офіцерів достатньо для того, щоб розбити серця всіх дівчат в окрузі. А твоєсерце нехай розіб'є Вікхем. Вікхем — приємний парубок, тож можеш не сумніватися: він неодмінно тебе обдурить, ось побачиш.

— Спасибі, тату, на доброму слові, але думаю, що мені підійде і менш приязний молодик. Не всім же бути такими удачливими, як Джейн.

– І то правда, — відказав містер Беннет, — але приємно думати, що коли на твою долю випаде щось подібне, то твоя лагідна та любляча матінка завжди тебе втішить.

Товариство містера Вікхема суттєво допомагало розвіяти смуток, навіяний на майже всю лонгбернську родину останніми неждано-неприємними подіями. Вони часто з ним бачились, і тепер до інших його чеснот додалася ще й репутація людини відкритої та відвертої. Все, що Елізабет уже чула — його скарги на містера Дарсі, неприємності, котрих він од нього зазнав, — усе це тепер стало надбанням широкої публіки та обговорювалося на кожному розі. Всім приємно було думати, що вони завжди недолюблювали містера Дарсі навіть іще до того, як щось стало відомо про їхні стосунки.

Міс Беннет-старша була єдиним створінням, здатним припустити існування в цій справі якихось пом'якшуючих обставин, невідомих гертфордширському товариству. Її лагідність і незмінна доброта завжди прагнули віднайти хоч якісь виправдання та настійливо припускали можливість помилки, але всі інші засудили містера Дарсі як найгіршого з людей.

Розділ XXV

Минув тиждень, проведений у палких зізнаннях і плануванні майбутнього щасливого життя, прийшла субота, і містер Коллінз змушений був покинути свою люб'язну Шарлотту. Однак, мабуть, біль розлуки полегшувався з його боку приготуваннями до приїзду молодої, бо він мав підстави сподіватися, що невдовзі після його наступного повернення до Гертфордшира буде названо день, коли йому судилося стати найщасливішим зі смертних. Зі своїми родичами у Лонгберні він попрощався так само врочисто-серйозно, як і минулого разу; знову побажав своїм кузинам здоров'я та щастя і пообіцяв їхньому батькові прислати вдячного листа.

Наступного понеділка місіс Беннет мала приємність зустрічати свого брата з жінкою, котрі приїхали до Лонгберна на Різдво. Містер Гардінер був розумним чоловіком шляхетного вигляду, що набагато переважав свою сестру як своїми природними здібностями, так і освіченістю. Дамам із Недерфілда, мабуть, було б важко повірити, що чоловік, котрий жив із торгівлі, причому недалеко від своїх оптових крамниць, здатен бути настільки добре вихованим та приємним. Місіс Гардінер, на кілька років молодша за місіс Беннет і місіс Філіпс, була люб'язною, розумною та елегантною жінкою, улюбленицею всіх своїх лонгбернських племінниць. Особливо велика симпатія пов'язувала її з двома старшими дівчатами. Вони часто гостювали у неї в Лондоні.

Відразу ж по прибутті місіс Гардінер заходилася роздавати подарунки та розповідати про останні моди. Після завершення цієї важливої справи їй залишилося заняття менш обтяжливе. Тепер настала її черга слухати. Місіс Беннет мала багато підстав поскаржитися, багато підстав поремствувати. Відтоді, як вона востаннє бачилася з сестрою, вони стали жертвами негідної поведінки недобрих людей. Двоє її дівчат ледь не вийшли заміж, але потім усе скінчилося нічим.

— Я не картаю Джейн, — продовжувала місіс Беннет, — бо вона вийшла б заміж за містера Бінглі, якби могла. Але Ліззі! О, сестро моя! Як тяжко тепер думати, що на цей час вона вже б могла бути дружиною містера Коллінза, якби не її примхливість та глупство. Він зробив їй пропозицію в цій самій кімнаті, а вона йому відмовила. А тепер виходить, що леді Лукас видасть одну зі своїх дочок заміж раніше, ніж я, а маєток Лонгберн усе одно дістанеться чужим людям. Бачиш, сестро, які спритні та підступні люди — оці Лукаси. Ніколи свого не упустять. Жаль, що доводиться про них таке говорити, але так воно і є. Я так нервую, я почуваюся такою нещасною, коли мені так суперечать у моїй же сім'ї, а тут іще оті сусіди, що тільки за себе й думають, а до інших їм байдуже. Тож твій приїзд саме в цей час — це така втіха для мене, мені так приємно з тобою погомоніти; так кажеш, зараз у моді довгі рукави?

Місіс Гардінер, котра вже встигла в загальних рисах дізнатися про цю новину з листів, які отримувала від Джейн та Елізабет, відбулась якимось побіжним зауваженням і — від співчуття до своїх племінниць — повернула розмову в інший бік.

Але пізніше, залишившись наодинці з Елізабет, вона приділила цій темі більше уваги.

— Схоже, що це була підходяща партія для Джейн, — сказала вона. — Шкода, що нічого не вийшло. Але це трапляється так часто! Молодий чоловік — на кшталт вашого містера Бінглі — з легкістю надзвичайною закохується на кілька тижнів у гарненьку дівчину, а потім, коли якась випадковість їх розлучає, з такого ж легкістю забуває про неї. Така легковажність зустрічається щокроку.

— Прекрасне втішання, нічого не скажеш, — мовила Елізабет, — але для нас воно не годиться. Ми постраждали не внаслідок випадковості.Нечасто буває, коли втручання друзів відвертає молодого чоловіка з чималеньким власним статком од дівчини, котру він несамовито кохав іще кілька днів тому.

— Але оця фраза — «несамовито кохав» — вона настільки тривіальна, настільки сумнівна і настільки невизначена, що майже нічого мені не каже. Її часто застосовують для описання скороминущих почуттів після півгодинного знайомства, щоб видати їх за серйозну і сильну прихильність. Скажіть мені, будь ласка, а наскільки несамовитимбуло кохання містера Бінглі?

— Ніколи я не бачила симпатії більш багатообіцяючої, ніж ця. Він приділяв зростаючу увагу до Джейн, а до інших виявляв зростаючу байдужість. Із кожною їхньою зустріччю це ставало все помітнішим і виразнішим. Під час даного ним балу містер Бінглі образив двох чи трьох дівчат, не запросивши їх до танцю; я сама намагалася з ним заговорити, але марно. Чи бувають ознаки більш промовисті? Хіба така готовність знехтувати правилами не є суттю кохання?

— Звичайно ж, є! І саме такого кохання, про яке я щойно говорила. Бідолашна Джейн! Мені так шкода її, бо з її характером вона не зможе все це швидко забути. Краще б це трапилося з тобою, Ліззі, — минуло б небагато часу, і ти згадувала б цю історію лише з посмішкою. А якщо Джейн поїде з нами до Лондона? Переміна обстановки може піти їй на користь; коли вона хоч на деякий час покине домівку, то це буде для неї великим полегшенням.

Елізабет вельми зраділа цій пропозиції та майже не сумнівалася, що її сестра на неї радо пристане.

— Сподіваюся, — додала місіс Гардінер, — що вона поїде з нами без прихованої надії зустрітися з цим молодим чоловіком. Ми мешкаємо в зовсім іншому районі міста, маємо зовсім інших знайомих та родичів і, як тобі добре відомо, вибираємося в люди настільки рідко, що навряд чи вони коли-небудь зустрінуться, якщо він тільки не приїде до неї сам.

— Такий приїзд є абсолютно неможливим, бо зараз він перебуває під опікою свого приятеля, а містер Дарсі ні в якому разі не дозволить йому відвідувати Джейн у такому районі Лондона, як ваш. Тітонько, як ви могли про таке подумати? Може, містер Дарсі й чув про таке місце, як Грейсчерч-стріт, але якщо йому випадково доведеться на ній побувати, то місяця не вистачить, аби відмитися від усіх тамтешніх нечистот, містер Бінглі ж і кроку не ступить без нього.