"Грант" викликає Москву

Шрагін не поспішав відповідати, та й не знав, як відповісти. Він вважав, що не має права так круто зв’язувати себе з справами адмірала, але відмовитися без переконливого для Бодеккера мотивування теж не можна було. Нарешті, сам адмірал дуже цікавив Шрагіна, — це був, зважаючи на все, провідний спеціаліст-суднобудівник з дуже далекосяжними зв’язками і, до того ж, німець із самостійними і далеко не стандартними поглядами. Чого вартий один його виступ на першій же нараді інженерів, коли він попросив при звертанні до нього не згадувати його адміральського звання. Він сказав, що це тільки подовжує розмову і, крім того, кожного разу змушує від гніву перевертатися в могилі славетного Нельсона, якого він глибоко поважає… Шрагін бачив, як при цьому переглянулися німецькі інженери. Легко сказати, німецький адмірал відкрито заявляє про свою повагу до англійського адмірала…

— Ну, то що ви скажете? — знову, вже нетерпляче спитав Бодеккер.

— Я прошу дати мені можливість подумати, — відповів Шрагін.

— Ви, очевидно, розгадали мою слабість… — добродушно сказав адмірал, його ясно-карі очі сміялись. — Я люблю, коли мої люди думають.

Вони помовчали.

— Подумайте, до речі, ще й про те, — вже серйозно додав він, — що нам все-таки робити з плавучим краном. Ви його не оглядали?

— Такого наказу не було, пане адмірал.

— Якщо росіяни сприймуть німецьку звичку все робити тільки за наказом, у нас діла не буде, — поморщився Бодеккер. — Прошу вас, огляньте кран. А відповідь на мою пропозицію я хочу почути сьогодні, о вісімнадцятій нуль-нуль…

Шрагін ішов до причалу, де стояв кран. Все, що він бачив по дорозі, не могло його не радувати. Обіцяна Берліном німецька ремонтна і всяка інша техніка й досі не прибула. На стапелях чорніло обгоріле громаддя недобудованого військового корабля. Під час відступу наші сапери намагалися висадити його в повітря, але тільки покалічили трохи. Щоб зруйнувати таке громаддя, напевно, потрібно було вагон вибухівки. Тепер біля корабля не видно було жодного робітника. А Бодеккер похвалявся весною спустити його на воду. Плавучий док, потреба в якому була дуже великою, стояв напівзатоплений біля того берега затоки, і румунські солдати, купаючись, стрибали з нього в воду. На тому березі була територія, віддана румунам. Як і раніше, не вистачало робітників. Словом, хвалена німецька організованість тут явно давала осічку.

Шрагін зупинився біля плавучого крана. На його зовнішньому борту, спустивши в море ноги, рядочком сиділи чоловік десять робітників. Притулившись грудьми до поруччя, безтурботно дивився вдалину знайомий Шрагіну Павло Ілліч Сніжко. Він тепер очолював ремонтну бригаду.

— Павло Ілліч! — покликав його Шрагін.

Сніжко виструнчився і закричав на все горло:

— Ледарі, годі кимарити!

Робітники неквапно підвелись і, незичливо поглядаючи на свого бригадира і на Шрагіна, пішли до ручного насоса, встановленого на палубі крана.

По настелених з причалу пружних дошках Шрагін перебрався на кран.

— Ну, що ви тут робите? — голосно запитав він Сніжка.

Насос перестав скрипіти. Почувся чийсь насмішкуватий голос:

— Качаємо воду з моря в море.

— Припинити розмови! — гаркнув Сніжко.

Помпа знову заскрипіла, і з викинутого за борт брезентового рукава полилася в море іржава вода.

— Ось відкачуємо за наказом німецького інженера, — з гіркотою сказав Сніжко. — Та тільки теча дає більше, ніж ми викачуємо. Треба б дістати мотопомпу.

— Давайте підемо в трюм, — запропонував Шрагін.

Спершу в темряві нічого не можна було розглядіти, тільки тьмяно блищала вода, що заповняла весь трюм.

— Отам дірка майже на аршин в діаметрі, добре ще, що з боку причалу, — пояснив Сніжко.

— Що ж тут доброго? — спитав Шрагін. — Кран небезпечно нахилений на той бік і може перевернутися.

— А що можна зробити?

— Треба подумати, зважити, — вголос розмірковував Шрагін. — Звичайно, розрахункова плавучість у нього величезна. І все-таки крен небезпечний. Адже все розраховано на точно горизонтальне положення крана, тоді він бере на себе велику вагу. Але крен все це перекреслює. Переборки всередині відсіків цілі?

— Наче цілі, — невпевнено відповів Сніжко. — Бачите, майже вся вода з одного боку.

Шрагін у цей час роздивлявся зсунуті вузли кріплення переборок і розмірковував про те, що потопити цю махину зовсім не важко…

Сніжко задумався:

— Якщо ви кажете, що в рівному положенні плавучість у нього більша, може, відкрити кінгстон з лівого боку і пуском води вирівняти крен?

От! Саме це! Навіть якщо трохи відкрити кінгстон, його вже ніхто не втримає, вага крана забезпечить такий натиск води, що вона зірве кінгстон, і тоді кран за годину піде на дно.

Над їхньою головою по залізній палубі загриміли чиїсь кроки. Шрагін і Сніжко вилізли з трюму і побачили німецького інженера Штуцера — молодого і, як завжди франтуватого парубійка, який, на відміну від Бодеккера, завжди вимагав, щоб його величали інженер-капітаном. Шрагін уже мав можливість переконатися, що за душею в цього інженер-капітана, крім звання і нахабної самовпевненості, нема нічого, і передусім немає досвіду.

— Здрастуйте, пане інженер-капітан, — шанобливо привітав його Шрагін.

— Що ви там з’ясували? — начальницьки спитав Штуцер.

— Становище складне, — засмучено сказав Шрагін. — Необхідне якесь сміливе рішення, інакше кран може перевернутись. Річ у тім, що вода заповняє тільки одну порожнину трюма. У бригадира є пропозиція трохи відкрити кінгстон з лівого боку і впуском води вирівняти крен, але я на це не можу зважитись, та й не маю права.

— Але ж зараз крен — головна небезпека! — сказав Штуцер, сам ідучи в пастку.

— Безумовно… — підтвердив Шрагін. — І якщо він перевернеться, тоді біда. А якби, вирівнявши крен, ви, маючи, авторитет, домоглися на добу хоча б однієї мотопомпи, все було б гаразд.

— Так і зробимо, — швидко сказав Штуцер. — Наказую вирівняти крен, а завтра буде помпа. — Він подивився на годинника і пішов з крана легкою балетною ходою.

Шрагін розмовляв із Штуцером по-німецькому, і весь цей час Сніжко, нічого не розуміючи, виструнчившись, стояв поряд. Коли Штуцер пішов, Шрагін сказав бригадирові:

— Інженер-капітан Штуцер схвалив вашу пропозицію щодо кінгстона, наказав діяти, а завтра вранці буде помпа.

— Може, почекати, поки одержимо помпу?

— Є наказ інженер-капітана, — сухо сказав Шрагін. — І на вашому місці я не брав би на себе відповідальності змінювати його розпорядження…

Пройшовши півдороги до заводоуправління, Шрагін оглянувся — Сніжко все ще стояв на тому ж місці, біля сходів у трюм крана.

Адмірал Бодеккер не прийняв Шрагіна, він поспішав на якусь нараду. Тільки спитав на ходу: