Харитя

–  Бiдна ж ти, дитино, бiдна!..

Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матерi, дуже заболiв той пальчик, що втяла серпом, заболiли ноги, наколенi стернею, згадався переляк недавнiй,- сльози, мов град, посипалися на землю, i Харитя, голосно хлипаючи, заридала.

Молодицi кинулися до неї.

–  Що з тобою, дитино? Не плач, перепiлочко! Мати твоя, дасть бог, одужає, а жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду. Ну, не плач же, квiточко!

Молодицi взяли на руки бiдну Харитю, цiлували, потiшали.

–  Ходiмо зараз до матерi, хай вона втiшиться, що має таку добру дитину…

Молодицi взяли за руки Харитю i подались стежкою назад у село. Харитя йшла i тихо хлипала.

IV

Незабаром Харитина мати одужала. Молодицi вижали удовине жито, хрещений батько Харитин звiз хлiб у стодолу, i сироти вже не боялися голодної смертi.

Мати цiлувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала:

–  Хiба я не казала вам, матiнко, що добрий бог дасть вам здоров'я i поможе зiбрати хлiб? Хiба не на моє вийшло?..

Липень 1891, с. Лопатинц

This file was created

with BookDesigner program

[e-mail]

02.07.2008