Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Піраміда Коба знаменна не тільки рекордною висотою – по ній можна ходити. Підніматися вгору. Аж до неба!

І сотні мурашок людських на моїх очах це роблять. Сходами – вперед і вище! І не дивися вниз, як учив мене тато, коли я ліз на черешню.

Але попробуй тут зійти на вершину: сходини ті, рукотворно-пірамідальні – близько метра висоти. Тут не розженешся. На чотирьох треба вилазити на кожну наступну сходинку, кам’янисто-бриласту.

Я додряпався до середини. Важко фізично, мушу признатися. Тим паче, що треба ж вертатися з неба на землю, а це, як казав унизу Ернесто, набагато важче. Можна за милу душу зірватися із цієї карколомної драбини.

А чого дряпатися? Може, й досить. Посередині зупинюся. Між Землею і Небом. Тут добре думається. Що ж то з нами діється? Із моєю отою близькою і дорогою, але неначе трохи схибленою ріднею, що зветься людством.

Людство

Як багацько нас є!

У селі сталася новина: у сім’ї Кумарів народився син. Назвали його Наргіс. Сталося це 31 жовтня 2011 року. Місце події – село Маллі, що в Індії.

І що тут такого? Подумаєш, новина, навіть не загально-сільського, а не більше ніж внутрісімейного масштабу.

Та ні. Новина – глобального масштабу. Раніше такі події траплялися раз у сотні тисяч років, а тепер ситуація різко змінилася, але все-таки…

Річ у тому, що новонароджений – семимільярдний мешканець планети Земля.

Вітали ювілейну дитину зі всіма почестями. От тільки достеменно невідомо, чи зробив це ще один хлопчина, котрий святкував два тижні перед тим свій день народження. Йому виповнилося 12 років. Теж фігура планетарна, хоча треба добряче глобус крутнути, щоб знайти його рідне помешкання. Я колись був там. На околицях, у горах, лежить сніг, а в самому місті можна загоряти.

Місто це відоме з часів принца Австро-Угорської імперії, у якій жили мої дідусі і бабусі. Звідси розпочалася Перша світова війна. Це столиця Боснії і Герцеговини – Сараєво.

А сараєвець Аднан Невіч – 6-мільярдний мешканець Землі.

Хлопці ввійдуть в історію, хоча у цьому заслуга усього людства та його ударників на репродуктивній ниві. Але я звертаю увагу на головне, глобально-феноменальне: між ними – лише 12 років. Від шостого до сьомого мільярда людство йшло трохи більше десяти років.

До першого мільярда людство йшло 250 000 років. 250 тисяч і 12 років. Ростемо ж ми, гей!

До другого мільярда доповзли за сотню років – протягом усього XIX століття. А вже третій здолали протягом віку Ісуса Христа – за 33 роки.

Відтак, якщо вивести середнє арифметичне, кожне поповнення на мільярд здійснюється саме за 33 роки. Але, підкреслюю, в середньому, бо динаміка зростає у геометричній прогресії.

До речі, коли Спаситель відкупляв людство, було того людства якихось дві сотні мільйонів – трохи більше, ніж нинішня вимираюча в імперському похміллі Росія.

Якби довелося жити у той час, коли Нестор-літописець вважав би мене своїм предтечею, а Ярослав Мудрий не мовчав би у бронзовій незворушності навпроти вікон моєї київської квартири, а із притаманною йому мудрістю вів би Україну до Європи крізь Золоті Ворота, тоді нас, землян, було 300 мільйонів. Шість Україн чи одна п’ята Китаю.

Переді мною унікальна турнірна таблиця – у якому році скільки нас було. Мені, ясна річ, нетерпеливиться знайти рядок навпроти року Божого 1955-го, найважливішого для мене за всі 4 мільярди років існування планети Земля, бо це дата мого приземлення тут у черговому житті. 2 781 208 967 землян вітали мою появу на світ. Себто було на віртуальних уродинах майже три мільярди душ мінус майже півтора раза населення Російської Федерації. Не тодішньої, а нинішньої. За півстоліття з гаком моєї тимчасової, але прекрасної мандрівки цією улюбленою голубою планетою, тобто протягом прожитого уже мого життя, на моїх очах стало, як відомо, із не цілих трьох – уже більше семи мільярдів сучасників.

Далі я наведу вам когорту дуже цікавих лідерів із дуже промовистого показника – Саудівська Аравія, США, Росія, Південна Корея, Індія, Велика Британія, Туреччина, Франція, Китай. Це держави, які мають найбільший відсоток у ВВП не на охорону здоров’я, тобто збереження того, почасти хворобливого, людства, а на армію, тобто на те, щоб у випадку чого нищити це двоноге гарматне м’ясо сотнями мільйонів, як це було у минулому, двадцятому столітті, яке станом на аналогічний період, тобто на 12-й рік, спокійно собі дрімало, а потім бабахнуло двома вселенськими бойнями – світовими війнами.

Але то марна справа. Наведу інший громогласний перелік – Токіо, Делі, Мумбай, Сан-Паулу, Дакка, Мехіко, Нью-Йорк, Калькутта, Шанхай, Карачі, Лагос, Кіншаса, Пекін, Маніла, Буенос-Айрес, Лос-Анджелес, Каїр, Ріо-де-Жанейро, Стамбул. Найбільші мегаполіси планети, які переступили давно 10-мільйонну планку. Якщо пролетіти літаком над цими мурашниками у погожу погоду, це я стверджую із власного досвіду, можна зримо, картинно і феноменально відчути, що таке людство! Рій несосвітенний.

Це в Україні кудись зникають мільйони народонаселення, а на планеті, щоб ви знали, – навпаки.

Щосекунди нас стає на троє більше!

«Демографія – це доля», – сказав французький філософ Огюст Конт.

Тотальна конкуренція – економічна, мілітарна, наукова, культурна, спортивна – у цьому, власне, й полягає основний смисл взаємин між державами у всі часи. Але є змагання, у якому людство виступає єдиною командою у ймовірному галактичному суперництві із поки ще невідомими нам позаземними цивілізаціями. Змагання це – розмноження людства на цій планеті.

Немає підстав стверджувати, цей процес – висхідний і прямолінійний. Періодичне проведення тотальних боєнь, що їх вчені культурно поіменовують світовими війнами, а також невблаганне поширення стихійних планетарних епідемій призводили до колосальних втрат. Приміром, у II–III століттях епідемічні хвороби скоротили населення Китаю і Середземноморського басейну на 25 відсотків.

Скажімо, одна лише бубонна чума прорідила європейські народи протягом XIV століття, скоротивши їхню чисельність із 79 до 60 мільйонів. Пошесть цієї ж чуми, а також нашестя монголів призвели до зменшення населення Китаю із 115 до 75 мільйонів у тому ж столітті. Що вже говорити про десятки мільйонів жертв новітніх світових воєн, тоталітарних експериментів та масових голокостів у наш час, де вже фігурує багатостраждальна українська нація.

Шалений темп зростання розпочався із XVIII століття, коли із 1750-го по 1850 рік населення планети зросло на 80 відсотків, уперше перетнувши мільярдний рубіж. Починаючи із 1885 року ми впевнено вийшли на 80-мільйонне планетарне сімейне поповнення – по одній об’єднаній Німеччині щороку.

Для збільшення людства на один мільярд з 1959 року досить було самовіддано потрудитися на репродуктивній ниві невтомним землянам якихось 20 років, але вже далі усі попередні рекорди полетіли шкереберть – для мільярдного поповнення було досить уже 8 років, хоча від першого до другого мільярда йшли 75 років, і це був вражаючий рекорд. Поки новонароджений землянин досяг шкільного віку, чисельність подібних йому поповнилася на цифру із шістьма нулями, – так, як це трапилося, принаймні, протягом 1979–1987 років. А абсолютно рекордною поки що є п’ятирічка 1985–1990 років.