Катастрофа в раю.

Попри недавній переляк з рота покотилася слинка. Правду кажучи, таки добре зголоднів, зранку ж і рісочки не тримав у роті. Але цікавість не полишала мене.

– Скажіть, а що воно таке було у келиху?

Вождь на мить одірвався від добрячого кусня індичатини, зиркнув на мене посоловілими очима і буркнув сердито:

– Не патякай. Працюй.

“Якщо у вас така праця, то яким же мусить бути відпочинок?” - хотілося запитати, але вже встиг втямити: розмови і зайві запитання тут не в пошані. До того ж напій потроїв апетит. Ніяких ознак отруєння ще не відчував. Хоч наїмся перед смертю, вирішив, і присунувся ближче до чудодійного конвейєра. Ні виделок, ні ложок не побачив. Але ця дрібна незручність повністю компенсувалася відсутністю офіціанток.

Настрій з кожною хвилиною поліпшувався - чим більше перехиляв келихів.. Тепер сам вибирав їх. Напої вражали різноманітністю, вишуканістю, а головне - якістю. Вражали дуже переконливо, бо вже за якихось півгодини у голові загули джмелі. Але ж ніхто не відстає від мене. Навіть випереджають. Дивно тільки, що й досі ще не затягнули “Ой хмелю, мій хмелю...” чи “Розпрягайте, хлопці, коні”. Жлуктять, і їдять, і дудлять. Сам люблю попоїсти, але таких мастаків зустрів уперше. І не видно, щоб кого уже розібрало. Це підбадьорювало, закликало не відставати. Але переляк і втома таки далися взнаки. І незабаром поміст піді мною поволеньки захитався, зал пішов обертом... “Слабак! Нероба нещасний!” - тільки й зафіксувала моя затуманена свідомість чиюсь характеристику. Поринув у морок.

Пробудження після перепою неприємне на будь-якій планеті. Таке у мене було переконання. Помилкове, виявляється. Розплющивши очі, відчув приємну легкість у всьому тілі. Голова ясна, ніби вчора і в рот нічого не брав.

Простора кімната. Лежу на м’якій низенькій тахті. Стеля випромінює заспокійливе голубе світло. Потужні вентиляційні установки безперервно нагнітають збагачене киснем і якимись специфічними пахощами повітря. Воно лоскотало ніздрі, приємно холодило груди. Зашторені вікна ледь рожевіли. Бралося на світання.

Двері безшумно відчинилися, і два роботи ввійшли з черговим пацієнтом. Поставили носилки біля тахти, обережно вклали підопічного. Намагались вкрити пухнастим простирадлом, аби не застудився, але кібертонець пручався, дриґав ногами і варнякав таке, що в подібних випадках варнякають усі. Роботи докладали зусиль, аби прикрити тіло, поки одному з них пацієнт не загилив ногою прямо в голову - аж Іскри проскочили у того між антенами. Роботи, думав, зараз дадуть тобі гарненького прочухана! До нових віників пам’ятатимеш. Та ба - вони знову й знову дбайливо складали докупи руки й ноги нахаби. Нарешті знайшли вихід із становища - спеленали п’янюгу у його ж бороду.

Я сів на тахті, мізкуючи, як звідси вибратися. Хоч і гарно тут, але все ж краще не потрапляти. Та куди подівся одяг? І ключик, чарівний контрольний ключик... Скільки не нишпорив під матрацом, під подушкою - марно. Тим часом добра половина місць була зайнята, а двері раз у раз відчинялися. У кімнаті гамір дедалі наростав. Очевидно, недавно скінчилась їхня робота, і на світанку тут години пік. Треба швидше змотувати вудочки. Закутався у простирадло, вийшов.

У передпокої натрапив на робота, який, певно, виконував обов’язки чергового адміністратора. Він підвівся з стільця і чемно вклонився.

– Що вас турбує? Чи не бажаєте, мій володарю, похмелитися?

Мене турбувало інше - куди зник одяг?

– Вас привезли сюди в нормальному вигляді, без одягу, мій володарю.

Ага, виходить, ще в дорозі обчистили.

– Скільки з мене?
– запитав за звичкою, але тут же схаменувся.

Питання прозвучало явно недоречно, бо й робот здивовано глипнув на мене і ще раз перепитав:

– Може, вам, мій володарю, таки слід перехилити чарчину?

Подякував за увагу і рушив до виходу, але адміністратор зупинив:

– Мій володарю, ви забули взяти телевізор. А транзистор, певно, загубили.

Він узяв з купи телевізорів перший-ліпший і почепив мені на шию. Потім витяг з шухляди в столі транзистор-сережку, але ні в правому, ні в лівому вусі ніяк не міг відшукати дірку. А згоріли б ви зі своїми транзисторами! Плутаючись в простирадлі, я вибіг на вулицю. Біля під’їзду витверезника юрмилися вільні атомокари, і ледве ступив на східці, як один з них під’їхав. Уже не здивувався, коли робот одчинив дверцята.

– Куди накажете, мій володарю?

Справді, куди? Взагалі, треба систематизувати перші враження. Аби виграти час, попросив просто покатати.

Атомокар поплив вулицею до центру. Назустріч неслися лімузини з бухариками. Зручніше вмостився на сидінні, замислився. Робот-водій аніскілечки не заважав, та хотілося побути наодинці, зібратися з думками, скласти якийсь план дій чи принаймні поведінки.

– У місті є готелі?

– Не розумію, мій володарю!

– Де я можу зупинитися на перепочинок?

– Де завгодно, мій володарю.

– І ось в цьому будинку?
– Десятиповерхова крупнопанельна коробка височіла на розі двох вулиць.

– Будь ласка, мій володарю, - обізвався водій і загальмував біля під’їзду. Я вийшов.
– Вас чекати, мій володарю?

Нерішуче стояв, поки не почув крик. Неподалік, біля механізму, що скидався на колишні наші автомати “Газвода”, репетував дідусь. Він гамселив обіруч автомат і вигукував:

– Халтурники!

Водій побіг до нього, а слідом за ним подався і я.

– Що сталося, мій володарю?

Дідок набурмосився і заволав, ніби його різали:

– А-а-а, скотина! Зовсім відбилися від рук! Партачите!
– і ногою тиць робота в живіт.

– Та заспокойтеся, скажіть, що сталося?
– спробував я вгамувати дідуся.

– А ти не лізь! Бачиш - зовсім розсобачилися.

– Та що все-таки сталося?

– Що сталося, що сталося?
– невгавав дід.
– Прошу кефіру, а він мені - коньяк!
– Дід показав на тацю з низкою пластмасових чарок, наповнених коньяком.

Ухопив її і кинув роботу в обличчя. Той мовчки втерся і кинувся до механізму. За мить виструнчився перед дідом:

– Автомат справний, мій володарю. Дозволю собі припустити - ви натискували не ту кнопку.

– Ах ти ж бовдур! Видно, всі свої елементи розгубив!
– знову напосів на нього дідок і, поправивши окуляри на носі, додав: - Та чи мені повилазило?!
– Підійшов до табло, на якому світилися намальовані телячі язички з хріном, карась у сметані, холодець, салат із помідорів, салат з огірків, курка, сало, молоко, кефір, ряжанка, сметана, ковбаса...