Кайдани для олігарха

— … щоб вона, стерва, більше не верталася! — докінчив Барабаш.

Я посмакував горілку й задоволено кивнув: це була справжня «Смирновська», зроблена з пророщеної пщениці.

— Братан, — сказав Групіровка, — є для тебе одне діло! Зробиш?

Я витріщився на нього.

— Може, й зроблю… коли знатиму, що робить! Далі? Групіровка розігнав дим рукою.

— Один барига подав на нас заяву! Ну, а мєнти передали її мені, звичайно… — він поліз у шухляду й дістав листок паперу. — Послухай, що цей казьол понаписував. Злочинне угруповання, очолюване паханом Групіровкою… систематично збирає суми понад установлену плату за місце… розборки, в яких жертвами стрілянини стали невинні громадяни з числа перехожих… як чесний комерсант, котрий реґулярно сплачує податки, звертаюся до вас із надією, що міліція покладе край цьому беззаконню… правова держава, котра прагне увійти в європейську спільноту… цих покидьків треба конче ізолювати від суспільства… правопорядок… боротьба з рекетом… — Групіровка вдарив долонею по столу. — Ще й спільноту сюди приплів… ну, гад!

— Спільнота! — покрутив головою Барабаш. — Хіба це європейська спільнота? Це — європейська свинота, інакше й не скажеш!

— Одне слово, баригу треба привезти на ринок! А тут ми покажемо йому все — і правопорядок, і спільноту, і злочинне угруповання з паханом разом… — Групіровка заскреготів зубами й вилаявся. — Зробиш?

— Координати?

— Поїдеш із Сєрим, він знає! Там, здається, Дірізюк на шухері?

Серьога Циплаков кивнув.

– Із самого ранку. Барига сидить в хавірі й носа надвір не показує… Ну, нічого, доп'ємо пляшку — та й візьмемо його з усіма тельбухами!..

Горілка знову забулькала в шклянках, вируючи на поверхні прозорим намистом.

— За що п'ємо? — поспитав Групіровка.

— За ішаків! — підняв я шклянку вгору. Братва перезирнулася.

— А чого, — сказав Серьога Циплаков, — теж божа скотинка! Погнали.

Ми перехилили шклянки й стали закусувати.

— А потом оказалось, — озвався зненацька Мамед, плямкаючи набитим ротом, — что эта ишак эрмен прислал! Через сорок день все солдат сифилис болел… понял, да? Эрмен ишак заражал, через фронт посылал, наш боец туда-сюда ему делал! Этот ишак — плохой ишак… на хрен нужно такой ишак, да!

Серьога Циплаков утерся рукавом і підвівся.

— Ну, — сказав він, припалюючи цигарку, — вперед, за орденами!

Обабіч дороги замиготіли грубелецькі осокори з обламаним гіллям.

— У передмісті він мешкає, чи що? — поспитав я нарешті.

— Ну! — Серьога Циплаков дістав комірковий телефон і став набирати номер. — Зараз дзенькнемо Дірізюкові… Гало? Це я. Об'єкт на місці? Який об'єкт?.. Ну цей же ж казьол… барига, коротше! Ну… Ага, це добре. Ми зараз будемо.

— Вдома?

— Сидить, уродіна… де йому, в хріна, подітися! Мєнти ж звеліли йому в хаті сидіти й нікуди не потикатися! А самі заяву взяли — та зразу до нас.

Авто звернуло на розбиту ґрунтову дорогу. О праву руч стало видно занедбаний колгоспний сад. Сніг падав і зразу ж танув, стікаючи по шклу довгими пацьорками.

— Ага, — сказав Серьога Циплаков, — оце його хавіра, казла цього штопаного!

Біля дороги височів ошатний будиночок з білої цегли. Трохи далі бовванів москвич, і в ньому, наче макогін, стирчала стрижена довбешка Дірізюка.

— Цей придурок буде на шухері?

— Ну! — Серьога Циплаков припаркувався під огорожею й вимкнув двигун. — Погнали.

Ми вилізли з авта й зайшли у двір. Я взявся було за клямку, аж зненацька у веранді почулися кроки. Серьога Циплаков подав мені знак, і ми хутко сховалися за рогом. Двері розчахнулися, й на ґанок вийшов розпатланий чолов'яга в спортивному костюмі. Він позіхнув і, застромивши руку в шаровари, почухав живіт.

Вышел заяц на крыльцо

почесать свое яйцо, — продекламував Серьога Циплаков, поволі виходячи з-за веранди, а тоді моргнув мені, й ми хором закінчили:

Сунул лапу — нет яйца…

Так и йобнулся с крыльца! Чолов'яга так і завмер з роззявленим ротом, держачи руку застромленою в шаровари. Серьога Циплаков згріб його за комір і потурив у коридор. Він поточився й, одлетівши до вішалки з одягом, так ударився об неї, що вона одірвалася й з усіма лахами гепнула йому на голову.

— Здравствуй, писатель! — обличчя Серьоги Циплакова розпливлося у веселій чортячій посмішці. — А ми — читатели твои… на творческую встречу приехали!

— Где фуршет? — устряв я й собі. — Виски, сигары… эта… жратва?

Чолов'яга дивився на нас круглими од жаху очима.

— Товарищ не врубается! — Серьога Циплаков згріб його за вухо й одним ривком поставив на ноги. — Ну че, сука, будем базарить?

— О чем? — прохарчав той.

— О писательстве! — Серьога Циплаков перестав посміхатися, й обличчя його жахливо засмикалося. — Ти че, падла, понаписывал, э? Ты что это за телегу в мусарню накатал, сука рваная?

Він щосили пхнув чолов'ягу в груди. Той сторчголов заточився через увесь коридор і, одчинивши двері лобом, гепнув у передпокої.

— Ты кого преступной группировкой обозвал, а? Ты кого подонками назвал, гнида? Ты знаешь, что тебе за это ребята сделают?

— Изнасилуют… а потом — зарежут! — сказав я й дико заіржав.

Серьога Циплаков знову вхопив його за вухо і, поставивши на ноги, почав методично садити в живіт. Удари звучали так, наче хто б'є кулаками в тісто. Чолов'яга впав на коліна, потім уперся лобом у підлогу.

— Серый… прости! Прости меня, суку… прости, падлеца… прости, казла позорного, пидерастического!

— А-а, — заревів Серьога Циплаков, сатаніючи дужче й дужче, — вот как ты запел, пидор гнойный! А когда в мусарню ходил, че тогда пел, а?

Я пройшов на кухню й одчинив холодильника. Там було повнісінько ріжного їдла.

— А-а, — загорлав у передпокої чолов'яга, — больно же!

— Э, — гукнув я, добуваючи з холодильника здоровецький кавалок шинки, — ты же так его замочишь! Ты че, Серый?

— Фигня! — заревів Серьога Циплаков. — Зароем где-нибудь в лесу — и все дела!

Я взяв шклянки, плящину кетчупу й зазирнув у передпокій. Серьога Циплаков гатив чолов'ягу носаками, азартно хекаючи й підстрибуючи після кожного удару. Я згріб його за шкуру й потурив геть.

— Охолонь, кажу тобі! Здурів?

Барига корчився на підлозі, мов черв'як. Серьога Ципла-ков тяжко зіпав і витирав лоба.

— Справді, — сказав він, приходячи до тями, — доста з нього… Ще уб'ємо, а кому він тоді, на хрін, потрібен!

— Давай ось краще поснідаємо… — сказав я, розкладаючи на столі продукти.

— Водяра де? — зиркнув Серьога Циплаков на чолов'ягу. Той сплюнув тягучою кривавою слиною.

— В барі… Все беріть, хлопці, — тільки не бийте!

— Ти глянь, як ця сука живе! — гукнув Серьога Циплаков, очиняючи дверцята бару. — Та він же ж як той кіт у сметані качається! «Абсолют», «Смирновська», «Ремі Мартін»,