Кленовий лист

— Вірно, товаришу Лаверні. Можуть послати літаки і забрати дітей. Тепер постає питання складніше: яка держава може послати літаки?

Льотчик мовчав, замислений. Справді, припускати в цих умовах можна що завгодно. Та він не бачив якоїсь причини боятися того.

— Уявімо собі, що прибули літаки іншої держави. Якої саме? Коли це літаки союзників Росії — то дуже добре! Можливо, звичайно, що полетять і ворожі.

— Оце нас і турбує, щоб не поспішили ворожі літаки,— теж замислено мовив Лужінський.

Лаверні відразу ж і заперечив.

— Ворожі, це треба розуміти,— німецькі, італійські, бо японських тут бути не може.

— Саме німецькі, гітлерівські.

— Можу вас заспокоїти, я ж льотчик. Тільки на власній території вони досить вільні і активні. Поза тим панує авіація союзників. Не знаю, де ті діти, але...

— Діти на острові в океані. Вам я цілком довіряю.

— Там панує авіація союзників, в основному англій ці, запевняю вас.

Лужінський знов узяв за руку льотчика, притяг його ближче до себе, щоб тільки прошепотіти:

— Благаю вас, нікому про це ні слова. Справді, маєте рацію. На тих островах гітлерівцям не видне око літати. То, значить, наважимося?

— Давайте ваш повний текст.

Лужінський ткнув у руку льотчика текст радіограми німецькою мовою. Рука тремтіла, він глибоко переживав, неначе видавав на риск великої ваги державну таємницю. Льотчик присвітив ліхтариком під полою, вголос, але тихо прочитав текст радіограми:

— «SOS! Четверо радянських піонерів і дівчинка Ніна перебувають на острові в океані. Координати... Посадка літака можлива на косі південний захід острова. Коса — пісок, галька, Лужінський».

— Єсть, товаришу! Радіограма буде передана о двадцять першій нуль-нуль московського часу. Будьте певні!

На цьому і попрощалися. В дворі Лужінського наджидав Горн. Побачивши, швидко підійшов. Був радісно схвильований, дух йому займало від захоплення.

— Домовилися, друже! Через півгодини на світанку операція... Лікар буде врятована і доставлена десь сюди, в гори, в безпечне місце! — Горн схопив руку приятеля і міцно потиснув її.— Подяка за добру школу! Я, здається, знайшов ту надійну стежку, якої довго шукав для зближення з батьком!.. А лікар сьогодні ж буде в цілковитій безпеці.— І Ганс побіг доганяти своїх товаришів по майбутній операції.

Традиції Ніцци як курортного міста значно порушилися з приходом гітлерівських військ. Майже цілу добу не вщухав гамір, стрілянина на широкому дворищі і в будинках комендатури. Та поступово гестапівці вдовольнили свою першу жадобу «діяльності»: було розстріляно чимало громадян міста. Зрештою, впливало й те, що справи Гітлера на фронтах катастрофічно гіршали. Після дванадцятої години ночі будинок комендатури завмирав, як саме і в цей день. У дворі стояли тільки нічні вартові.

В ту передранкову пору в комендатурі Ніцци ще було спокійно і тихо. До парадного сходу, де дрімаючи сидів вартовий, підійшли двоє есесівців, тримаючи під руки третього — зовсім слабого капітана-льотчика. Голова його звисала на груди, ноги вклякли.

Один з есесівців звернувся до вартового:

— Старшого!

Вартовий підхопився, відкозиряв. Перед ним був молодий офіцер з численними орденами на грудях і з пістолетом в руці. Другою рукою він підтримував слабого льотчика. Вартовий тільки обернувся, щоб натиснути кнопку. Кнопка, очевидно, була на доброму пильнуванні. Негайно ж загупотіло кілька ніг, ляснув замок, і на дверях стали двоє озброєних есесівців. Вартовий тільки вказав головою на офіцерів з хворим чи пораненим льотчиком.

— Капітанові терміново потрібна лікарська допомога,— відрубав офіцер, підтримуючи Горна.

Ні форма в усіх трьох, ні зброя, ані поведінка чи мова не викликали жодних підозр. — Я зараз подзвоню в роту...

— То буде пізно. Йому потрібна негайна допомога! — сказав офіцер з орденами.

— То, може, допомогла б та арештована лікарка? — нагадав есесівець-вартовий.

— Давайте її сюди! — наказав офіцер.

У клопоті й поспіху жоден з трьох вартових навіть не подумав про якусь-то перевірку документів.

— Лейтенанте, ви лишаєтесь тут, а ми з вартовими й без вас упораємося. Ходімо мерщій.

Вартовий пішов по коридорах попереду, за ним один з прибулих повів «ледве живого» капітана Горна, ще один вартовий замикав цей кортеж. Передній заскочив у якісь двері і швидко вийшов з ключем. Його пропустили знову наперед, і, доки дійшли, він уже встиг відімкнути двері арештантської, увімкнув світло.

Кімната яскраво освітилася великою лампою. Майже в ту ж мить на дивані підвелася літня, посивіла жінка.

— Ви лікар? — запитав той, що ввів хворого капітана.

— Я арештант, а не лікар,— тихо відповіла жінка, зітхнувши. Але встала з дивана, бо на нього вже садовили хворого. Він впав головою на зім'яту подушку.

— Капітане! Капітане Горн! Ось лікар. Зараз вона огляне... Негайно огляньте хворого! — розпоряджався есесівець. І ще раз звернувся до ледве живого капітана: — Капітане, можете сказати лікареві, що там у вас?

Хворий відкрив очі і виразно скліпив повіками. Він може говорити з лікарем. Есесівець відійшов геть. Повернувшись, жестом вирядив обох есесівців і сам вийшов за ними, щільно причинивши двері. Лікар зітхнула, взяла стілець і підсіла до хворого.

— Що з вами, хворий? Я ж арештований і, здається, засуджений вашими... лікар.

— Ми знаємо про це,— прошепотів хворий, підводячи голову.— Пробачте, з вами говорили не зовсім чемно. Це маневр...

Лікар аж відсахнулася з несподіванки. Навіть на двері обернулася — машинальний жест, бо на якусь допомогу чи роз'яснення не сподівалася звідти. До того ж там, за дверима, в коридорі, щось сталося страшніше. Ойкнув і впав на підлогу чоловік, незграбно гекнувши. А хворий уже сидів, навіть посміхався:

— Пробачте, пані лікарко... У ваших же інтересах ні на що не зважати! Ви мусите коритися нам: вас звільняють звідси друзі. Коріться найменшому рухові руки. Ніякий я не хворий. Як тільки відчиняться двері, негайно ж виходьте звідси. Вам покажуть, куди йти. На стрілянину і ні на що не зважайте. За рогом праворуч, у провулку, буде наше авто. Слухайте уважно: ми знаємо, що ви вмієте керувати авто. Сідайте і — повний газ! Виїздіть на набережне шосе. Там теж ні на що не зважайте. Виїздіть на тридцять шостий кілометр, біля шляху праворуч у ліс, і спиніть машину. Негайно ж виходьте на той бічний лісовий шлях. Вам допоможуть ваші хороші друзі. Ви готові?