Кобзар

А іноді то ще й заплачу,

Таки аж надто. Не на мир

І на діла його дивившись,

А так, мов іноді, упившись,

Дідусь сивесенький рида -

Того, бачте, що сирота.

[Перша полонина 1850, Оренбург]

* * *

І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком:

«Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

[Перша половина 1850, Оренбург]

* * *

Мій боже милий, знову лихо!..

Було так любо, було тихо;

Ми заходились розкувать

Своїм невольникам кайдани.

Аж гульк!.. Ізнову потекла

Мужицька кров! Кати вінчанні,

Мов пси голодні за маслак,

Гризуться знову.

[1853 - 1859, Новопетровське укріплення - С.-Петербург]

НЕОФІТИ

Поема

Сия глаголет господь:сохраните суд й сотворите правду, приближибося спасение моє прийти, й милость моя открыется.

Исаия, Глава 5 (6), с. І

М. С. Щепкину. На память 24 декабря 1857

Возлюбленику муз і грацій,

Ждучи тебе, я тихо плачу

І думу скорбную мою

Твоїй душі передаю.

Привітай же благодушне

Мою сиротину,

Наш великий чудотворче,

Мій друже єдиний!

Привітаєш - убогая,

Сірая, з тобою

Перепливе вона Лету

І огнем-сльозою

Упаде колись на землю

І притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

Давно вже я сиджу в неволі,

Неначе злодій взаперті,

На шлях дивлюся, та на поле,

Та на ворону на хресті

На кладовищі. Більш нічого

З тюрми не видно. Слава богу

Й за те, що бачу. Ще живуть,

І богу моляться, і мруть

Хрещені люде.

Хрест високий

На кладовищі трохи збоку

Златомальований стоїть.

Не вбогий, мабуть, хтось лежить?

І намальовано: розп'ятий

За нас син божий на хресті.

Спасибі сиротам багатим,

Що хрест поставили. А я…

Такая доленька моя!

Сиджу собі та все дивлюся

На хрест високий із тюрми.

Дивлюсь, дивлюся, помолюся:

І горе, горенько моє,

Мов нагодована дитина,

Затихне трохи. І тюрма

Неначе ширшає. Співає

І плаче серце, оживає

І в тебе, боже, і в святих

Та праведних твоїх питає,

Що він зробив їм, той святий,

Той назорей, той син єдиний

Богом ізбранної Марії.

Що він зробив їм? І за що

Його, святого, мордували,

Во узи кували;

І главу його честную

Терном увінчали?

І вивели з злодіями

На Голгофу-гору;

І повісили меж ними -

За що? Не говорить

Ні сам сивий верхотворець,

Ні його святії -

Помощники, поборники,

Кастрати німиє!

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі,

Не дай в неволі пропадати,

Летучі літа марне тратить.

Скорбящих радосте! пошли,

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи, і просвіти!

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,