Кобзар
Шрифт:
Неси ти їх з України:
Почуємо славу, козацькую славу,
Почуємо та й загинем”.
Отак у Скутарі козаки співали;
Співали, сердеги, а сльози лились;
Лилися козацькі, тугу домовляли.
Босфор аж затрясся, бо зроду не чув
Козацького плачу; застогнав широкий,
І шкурою, сірий бугай, стрепенув,
І хвилю, ревучи, далеко-далеко
У синєє море на
І море ревнуло Босфорову мову,
У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові
Тую журбу-мову на хвилі подав.
Зареготався дід наш дужий,
Аж піна з уса потекла.
“Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?
Хортице! сестро?”
Загула
Хортиця з Лугом: “Чую! чую!”
І Дніпр укрили байдаки,
І заспівали козаки:
“У туркені, по тім боці,
Хата на помості.
Гай, гай! море, грай,
Реви, скелі ламай!
Поїдемо в гості.
До вашої мості
У туркені у кишені
Таляри-дукати.
Не кишені трусить,
Не дукати личить -
Будемо гуляти
Братів визволяти.
У туркені яничари
І баша на лаві.
Гой-ги, вороги!
Ми не маєм ваги!
Наша воля й слава!”
Пливуть собі співаючи,
Море вітер чує;
Попереду Гамалія
Байдаком керує.
Гамалію, серце мліє:
Сказилося море.
“Нехай казиться”, - й сховались
За хвилі - за гори.
Дрімає в гаремі - в садах Візантія,
І Скутар дрімає; Босфор клекотить,
Неначе скажений, то стогне, то виє:
Йому Візантію хочеться збудить.
“Не буди, Босфоре: буде тобі горе,
Твої білі ребра піском занесу,
У мул поховаю!
– реве синє море.
– Хіба ти не бачиш, яких я несу
Гостей до султана?”
Так море спиняло
(Любило завзятих усатих слав'ян).
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,
Дрімав у гаремі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своєму бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
“О, милий боже
України!Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там
Вставать з чужої домовини,
На суд твій праведний прийти,
В залізах руки принести
І перед всіми у кайданах
Стать козакові…” - “Ріж і бий!
Мордуй невіру-бусурмана!” -
Кричать за муром. Хто такий?
Гамалію, серце мліє:
Скутар скаженіє!
“Нехай сказиться” - з твердині
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги;
Козацтво преться без ваги -
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі -
По пеклу гуляє,
Сам кайдани розбиває,
Братів визволяє.
“Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!”
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови.
І ніч стрепенулась:
Не бачила стара мати
Козацької плати.
Не лякайся, подивися
На бенкет козачий.
Темно всюди, мов у будень,
А свято чимале.
Не злодії з Гамалієм
Їдять нишком сало
Без шашлика. “Засвітимо!”
До самої хмари
З щоглистими кораблями
Палає Скутара.
Візантія пробуркалась,
Витріщила очі,
Переплива на помогу,
Зубами скрегоче.
Реве, лютує Візантія,
Руками берег достає;
Достала, зикнула, встає…
І на списах в крові німіє.
Скутар, мов пекло те, палає;
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече;
Огонь запеклих не пече.
Руйнують мури, срібло, злото
Несуть шапками козаки
І насипають байдаки.
Горить Скутар, стиха робота,
І хлопці сходяться; зійшлись,
Люльки з пожару закурили,