Коли впаде темрява

— О Господи, хай не буде це міражем.

Бак мав фути чотири глибини, можливо трохи більше. Більший за автомобільний бак, проте не дуже, на жаль, він був розміром десь як кузов пікапу. Напевне важко було визначити, але здавалося, що його повисле волосся торкається поверхні дезінфікованої води, а сама голова усього за кілька дюймів від того гною, що лежить на дні. Його ліва рука все ще залишалася притиснутою до тулуба. Зап’ястя зачепилося об край діри. Застряг. Він застряг головою вниз, у чорноту.

Наростала паніка. Він потягнувся вільною рукою, не думаючи ні про що, просто смикнувся. На мить його пальці попали в дужку світла, що сочилося крізь дно баку, котре тепер дивилося не в землю, а на схід сонця. Ось же світло, світло в нього перед очима. Він хапав його рукою. Перші три пальці виявились затовстими, щоб просунутись крізь вузесеньку щілину, але він спромігся встромити до тріщини мізинчика. Потягнув рваний край — металу чи пластику, неможливо було поки що зрозуміти, — той глибоко врізався йому в шкіру, потім він відчув, що порізав палець. Кертіс не зважав. Він потягнув сильніше.

Його стегна вискочили з отвору, мов корок із пляшки. Зап’ястя звільнилося, та запізно, щоб він встиг виставити перед собою ліву руку і пом’якшити падіння. Він шубовснув головою в лайно.

Задихаючись, молотячи руками, Кертіс виринув на поверхню, в ніс йому попала смердюча рідина. Він кашляв і відпльовувався, розуміючи, що отутечки він уже опинився у вкрай тісному куті. Він вважав тісною туалетну кабінку? Та будка — це прерія на Дикому Заході, австралійська пустеля, галактична туманність Кінська Голова. А його звідти навіщось понесло до тісної утроби, наполовину заповненої гниючим лайном.

Він витер обличчя, потім махнув руками, якісь темні тасьми зірвалися з кінчиків його пальців. Йому різало, пекло очі. Він витер їх спершу однією рукою, потім іншою. Ніс залишався забитим. Він стиснув його мізинцями — відчуваючи, як кровоточить правий, — і висякався, як зміг. Нарешті він зміг дихати, але відразу ж відчув, як сморід лізе йому до горла й аж у шлунок своєю пазурястою лапою. Врятувала відрижка з самісінької глибини нутра.

Зберись із силами. Просто сконцентруйся, або ти пропав.

Він сперся спиною на тверду стінку баку, хапаючи повітря ротом, хоча від того було не легше. Впрост над його головою манячив великий овал перламутрового світла. Діра туалету, крізь яку він здуру щойно сюди заліз. Він знову відригнув. На слух йому цей звук нагадав собаку в спекотний день, котра намагається гавкнути, але їй заважає достойно це зробити надто тугий нашийник.

Що, як я не перестану? Якщо не перестане ця гикавка? У мене почнуться корчі.

Він був такий переляканий і розгублений, що не міг думати, натомість його тіло думало за нього. Стоячи навколішки, він крутнувся, це виявилося нелегкою справою — бокова стінка баку, котра тепер стала долівкою, була слизькою, — але можливою. Притулився ротом до щілини і почав вдихати. Тут йому спливла згадка про якусь історію, що її він читав, а може чув, ще коли навчався у початкових класах: індіанці ховаються від ворогів, лежачи на дні мілких водоймищ. Лежать і дихають крізь очеретини. Ти зможеш. Ти зможеш усе зробити, треба тільки лиш заспокоїтись.

Він заплющив очі. Він дихав, а повітря, яке він всмоктував крізь щілину, було благословенно солодким. Мало-помалу шалене серцебиття почало стишуватися.

Ти можеш вилізти назад. Якщо ти проліз сюди, ти можеш вилізти й звідси. І вилазити назад буде легше, тому що ти…

— Тому що я засмальцьований, — промовив він, здригнувшись від сміху… і знову злякався свого власного глухого голосу.

Відчувши, що більш-менш опанував себе, він розплющив очі. Зір уже призвичаївся до темряви баку. Він побачив свої зашмаровані лайном руки і відірвав від правої прилиплу до неї тасьму туалетного паперу. Кинув її долі. Схоже, він уже почав звикати до таких речей. Схоже, людина здатна звикнути до будь-чого, якщо змушена. Ця думка не надто його втішила.

Він подивився на тріщину. Дивився якийсь час, намагаючись зрозуміти, що він бачить. Ця шпара була схожа на шов на штанях, що був погано прострочений і розійшовся. Бо це ж і є шов. Цей бак, кінець кінцем, — просто коробка з пластику, але ж він не суцільний, він складається з двох половин. Вони з’єднані рядом гвинтів, котрі, ось вони, блищать у напівтемряві. Вони блищать, бо білі. Кертіс намагався пригадати, чи бачив він коли де білі гвинти. Не зміг. Кілька гвинтів, по низу баку, виламано, там-то і йде ця тріщина. Лайно і вода з баку просочувались якийсь час у землю під туалетом.

А якби про це взнали у департаменті охорони довкілля? Вони б зараз з тебе також не злазили, Мазефакере, — подумав Кертіс. Він торкнувся одного з гвинтів у стінці, трохи лівіше від щілини. Певності не було, але він гадав, що гвинт, скоріш за все, зроблено з твердого пластика, а не з металу. Можливо, з того самого, що й кільце туалетного сідала.

Отже. Конструкція з двох частин. Баки збирають на якомусь туалетному конвеєрі десь у Дефаянсі, Міссурі, Меджик Сіті, Айдахо або… хтозна? Наприклад, у Чирі, в Айові. Скручують жорсткими пластиковими гвинтами шов, що перетинає дно і йде по боках, мов широка посмішка. Гвинти закручують за допомогою якоїсь спеціальної викрутки з довгим стержнем, можливо пневматичної, схожої на той пристрій, яким тобі в гаражі розкручували гвинти на колесах. А навіщо скручують так, щоб їхні головки були всередині? Та це ж ясно. Щоб не здумалось якомусь жартівникові прийти зі своєю викруткою і опорожнити бак з лайном.

Гвинти розташовувалися вздовж шва приблизно через кожні два дюйми, тріщина мала довжину дюймів з шість, отже, подумав Кертіс, три гвинти випали. Негодящий матеріал чи погана конструкція? Та яка різниця?

— Чеканна фраза, — проголосив він і знову засміявся.

Гвинти вліво і вправо від шпарини трішки видавалися, але він не міг ні розкрутити їх, ні виламати, як це йому вдалося зробити з туалетним сидінням. Не було за що вхопитися. Правий тримався трохи слабше, і він гадав, що аби його порозхитувати, то, може, шов лусне ще далі. На це підуть години, і пальці в нього будуть збиті на кров, коли він зробить цю справу, а він, скоріш за все, міг би її зробити. Але що це йому дасть? Ще два дюйми щілини, щоб краще дихалось? Не більше.

Решта гвинтів трималися міцно, незворушно.

Кертіс уже не міг стояти навколішках, м’язи стегон у нього буквально горіли. Він присів під заокруглену стінку баку, поклавши передпліччя на коліна, звісивши вниз брудні долоні. Кинув погляд на ясніючий овал туалетного отвору. Там, подумалось йому, залишився верхній світ, але що йому там робити. Хоча там і пахло краще, і, коли ноги трохи відпочинуть, можна буде пролізти назад крізь діру. Він не збирався довіку сидіти тут, у лайні, якщо з цього ніякої користі. А її, схоже, нема. Кертіс сидів нерухомо, і товстезний тарган, що втратив страх, ворухнувся вгору по закаляній холоші його штанів. Він махнув на нього долонею, і той зник.

— І правильно, тікай, — сказав Кертіс. — Чому б тобі не протиснутись крізь шпарку? Ти якраз зможеш. — Він змахнув волосся з очей, розуміючи, що вимазує в бруд собі лоба, але не переймаючись цим. — Атож, тобі подобається тут. Ти, либонь, гадаєш, що вже помер і потрапив до тарганячого раю.

Ось він відпочине, трохи перестануть гудіти ноги, аж тоді він вилізе геть з цієї Країни Див, назад, до кабінки розміром як телефонна будка, у верхній світ. Трішечки ще відпочине. Довше, ніж треба, він тут ані хвилини не залишатиметься. Кертіс заплющив очі, намагаючись зосередитись.