Комедії
Шрифт:
Дорімена. Але ж вернімося до нашої розмови. Витрати, що ви на мене робите, турбують мене з двох причин: по-перше, вони зобов’язують мене більше, ніж я того хотіла б, а по-друге, — даруйте мені мою відвертість, — я певна, що вони не можуть вас не обтяжувати, а я зовсім того не бажаю.
Дорант. Ах, пані! То такі дрібниці, і те не повинно вас…
Дорімена. Я знаю, що кажу… Між іншим, діамантовий перстень, якого ви примусили мене прийняти, коштує великих грошей…
Дорант. О пані, благаю вас! Не переоцінюйте речі, що її кохання моє вважає недостойною вас прикрашати, і дозвольте… А ось і сам господар!
Пан Журден(зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи далі, пані.
Дорімена. Що?
Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.
Дорімена. Що таке?
Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще третє вам уклонитися.
Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.
Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим… Я такий радий, що маю щастя… Ви були такі добрі… що обдарували мене такою ласкою… що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша… коли б само небо… з заздрості до мого щастя… послало мені… дало мені перевагу… щоб я міг заслужити… так би мовити…
Дорант. Досить, досить, пане Журдене! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум… (Стиха до Дорімени). В цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні. манери.
Дорімена(стиха до Доранта). Так, це відразу впадає в очі.
Дорант. Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга…
Пан Журден. Це надто багато честі для мене…
Дорант…. Людину дуже шляхетну.
Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку повагу.
Пан Журден. Я ще нічого не зробив, пані, щоб заслужити такої ласки.
Дорант(стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували…
Пан Журден(стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?
Дорант(стиха до пана Журдена). Та що ви! Боронь боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.
Дорімена. Це для мене велика честь.
Пан Журден(стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!
Дорант(до пана Журдена). Я ледве умовив її поїхати до вас.
Пан Журден(стиха до Доранта). Не знаю, чим вам віддячити.
Дорант. Він каже, пані, що ви — красуня над красунями.
Дорімена. Він дуже ласкавий до мене.
Пан Журден. Пані, то ви дуже ласкаві до мене, що ви…
Дорант. А чи не час уже й про обід подумати?
Лакей(стиха до пана Журдена). Все готове, пане.
Дорант. Ходімо ж до столу, та нехай покличуть музикантів.
Третя інтермедія: шість кухарів, що готували пишний бенкет, танцюють разом; потім вони вносять накритого стола, заставленого різноманітними стравами.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Дорімена. О Доранте! Та це ж розкішний бенкет!
Пан Журден. Ви глузуєте з мене… Я волів би запропонувати вам щось достойніше вас, пані!
Дорімена, пан Журден, Дорант і троє співаків сідають до столу.
Дорант. Пан Журден має рацію, маркізо, і я йому дуже вдячний за те, що він так гостинно вітає вас у себе. Я цілком погоджуюся з ним, що обід цей не гідний вас, маркізо. Я сам його замовляв, дроте, мушу признатися, я далеко не такий досвідчений у цих справах, як наші друзі, а через те й обід цей не досить, вишуканий. Людина, що має витончений смак, знайде в ньому багато недоліків… О, коли б за цю справу взявся Даміс, то все було б як слід: на всьому відбилася б його елегантність і глибоке знання справи, він сам вихваляв би кожну страву, і зрештою ви були б змушені визнати за ним високий талант до науки смачно попоїсти. Він розповів би вам багато й вельми красномовно про цей підрум’янений хліб із золотистою скоринкою, що так м’яко хрумтить під зубами; про тонке, ніжне, немов оксамит, вино з чудовим ароматом; про баранячу лопатку, нашпиговану петрушкою; про нормандську телятину — білу, соковиту, що так і тане в роті; про куріпок, що так чудово пахнуть; і як про вінець усього — про бульйон з блискітками жиру та про молоду ситеньку індичку, обкладену голубами й прикрашену білими цибулинками та цикорієм. Що ж до мене, то, на жаль, мушу вам признатися, — я великий профан у цій справі, і, як дуже влучно висловився пан Журден, я волів би запропонувати вам щось багато достойніше вас, маркізо.
Дорімена. Я їм з великою насолодою, — оце вам відповідь на ваші компліменти.
Пан Журден. Ах, які чудові ручки!
Дорімена. Руки найзвичайнісінькі, пане Журдене; ви, мабуть, хочете сказати — цей діамант? О, він і справді чудовий!
Пан Журден. Я, маркізо? Боронь боже, щоб я що говорив про нього! Це було б негідно шляхетної людини; до того ж цей діамант — така дрібничка…
Дорімена. Ви дуже вибагливі.
Пан Журден. Ви надто ласкаві…
Дорант(зробивши знак пану Журденові). Ей! Налийте-но вина панові Журдену та цим добродіям, що ласкаво потішать нас застольними співами.
Дорімена. До гарного обіду музика — найкраща приправа. О, мене вітають тут чудово!
Пан Журден. Пані, це не…
Дорант. Пане Журдене, послухаймо цих співаків: те, що вони нам скажуть, варте далеко більше, ніж усе те, що зможемо сказати ми.