Конрад, або Дитина з бляшанки

Кіті замкнула за ними двері.

Конрад сидів на ящику сухого молока для немовлят. Він був блідий і стомлений.

— Ох, як же мені було важко! — мовив він.

— Бідне моє хлоп’ятко, — сказала пані Бартолотті й погладила його по правій щоці.

— Бідне моє хлоп’ятко, — сказав пан Егон і погладив його по лівій щоці.

— Ти був молодець! — вигукнула Кіті, збігла сходами вниз і поцілувала його в губи.

— Я відтепер завжди маю бути такий? — запитав Конрад.

— Боронь боже! — вигукнув пан Егон.

— То я відтепер завжди маю бути такий, як був раніше? — запитав Конрад.

— Боронь боже! — вигукнула пані Бартолотті.

Кіті поклала руки йому на плечі і сказала:

— Ох, Конраде, побачимо, який ти будеш.