Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми

— Знаєте, друзі, — сказав сер Генрі, коли ми сіли, — я відчуваю страшенну відразу.

— Якщо у мене досі й були якісь сумніви щодо того, чи допомагати Амбопі учинити заколот проти цього диявольського негідника, — зауважив Гуд, — то тепер вони розвіялися. Я ледве міг усидіти на місці, поки тривала ця огидна різанина. Я намагався заплющувати очі, але вони, як на те, відкривалися у найневідповідніший момент. Цікаво, де зараз Інфадус. Амбопо, мій друже, ти маєш бути вдячний нам — твою шкуру ледь не продірявили наскрізь.

— Я вдячний вам, Бугване, — відповів Амбопа, коли я переклав йому слова Гуда, — і ніколи не забуду цього. А Інфадус хутко буде тут.

Ми запалили свої люльки і стали чекати на нього.

Розділ XI МИ ЗДІЙСНИЛИ ЧУДО

Протягом тривалого часу — мабуть, не менше двох годин — ми сиділи мовчки, чекаючи приходу Інфадуса. Нікому не хотілося розмовляти: ми були пригнічені картиною недавньої розправи під час полювання на чаклунів.

Нарешті, перед самим досвітком, коли ми вже збиралися лягати спати, вчулися кроки і погук вартового біля воріт нашого краалю. Кроки наблизилися; мабуть, на поклик відповіли, але так тихо, що слів не можна було розчути. Відчинилися двері, і ввійшов Інфадус. За ним ішли шестеро поважних і величних вождів.

— Мої повелителі і ти, Ігнозі, законний король кукуанів, — звернувся він до нас, — я прийшов, як обіцяв, і привів цих людей. — Інфадус указав на воєначальників, що вишикувалися в ряд. — Це видатні люди нашої країни. Кожен з них командує трьома тисячами воїнів, які неухильно виконують їхні накази за вказівкою короля. Я розповів їм, що бачили мої очі і що чули мої вуха. Хай ці люди теж поглянуть на священну змію на твоєму тілі, Ігнозі, і вислухають твою розповідь, щоб вони могли вирішити, чи перейти їм на твій бік і чи виступити їм проти Твали, нашого короля.

Замість відповіді Ігнозі зірвав із себе пов’язку на стегнах, і всі побачили на його тілі знак королівської гідності — змію, витатуйовану навкруги його стегон. Кожен з присутніх по черзі підходив до Ігнозі, розглядав священний знак при тьмяному світлі лампи і, не кажучи ні слова, відходив убік.

Потім Ігнозі знову розповів присутнім історію свого життя.

— Що ви скажете, вожді, після того як самі все почули? — запитав їх Інфадус, щойно Ігнозі закінчив свою розповідь. — Чи будете ви стояти за нього і чи допоможете йому зайняти трон його батька? Країна стогне під ярмом Твали, і кров нашого народу заливає її, як весняна повінь з річок, що виступили з берегів. Ви бачили це сьогодні увечері. Були ще два вожді, з якими я хотів говорити про це, але де вони? Гієни виють над їхніми трупами. Якщо ви не виступите проти Твали, то і вас скоро спіткає та сама доля. Вибирайте ж, брати мої!

Найстарший з шістьох, кремезний, середній на зріст, сивочолий, виступив наперед і промовив:

— Ти правду сказав, Інфадусе: країна стогне і люди ремствують під ярмом Твали. Мій рідний брат був серед тих, хто загинув сьогодні увечері. Ти задумав велику справу, але нам важко повірити в те, що ми зараз почули. А раптом ми піднімемо списи за того, хто обманює? Справа ця украй небезпечна, і ніхто не може сказати, чим вона скінчиться. Проллються річки крові, перш ніж вона скоїться. Багато хто залишиться на боці Твали, бо люди схиляються перед сонцем, яке світить у небі, а не перед тим, яке ще не зійшло. Чаклунство білих жителів зірок велике, і Ігнозі знаходиться під захистом їхніх крил. Якщо він справді законний король нашої країни, то нехай білі люди вчинять яке-небудь чудо, щоб усі наші люди могли його побачити. Тоді народ піде за нами, переконавшись, що чаклунство білих людей — на нашім боці.

— Але ви ж бачили знак змії! — сказав я.

— Повелителю, цього недостатньо. Може, зображення священної змії було накреслено на його тілі набагато пізніше його народження. Здійсни чудо, кажу я, інакше ми не рушимо з місця.

Те ж саме повторила решта вождів. Неабияк розгублений, я витлумачив серу Генрі й Гудові зміст нашої розмови.

— Я знаю, як нам діяти! — вигукнув Гуд, і його обличчя радісно проясніло. — Тільки попрохайте дати нам кілька хвилин на роздуми.

Я сказав про це вождям, і вони вийшли. Гуд негайно ж кинувся до маленької скриньки, де він тримав ліки, відчинив її і вийняв записника, на перших сторінках якого був календар.

— Послухайте, друзі, — запитав він нас, — завтра ж четверте червня?

Ми ретельно рахували дні й, поглянувши на наші записи, підтвердили, що це справді так.

— Чудово! Тоді слухайте:

“ Четвертого червня о восьмій годині п’ятнадцять хвилин вечора за Гринвіцьким часом почнеться повне затемнення Місяця. Його можна буде спостерігати на Тенеріфе, в Південній Африці…” ну, і в інших місцях… Ось вам і чудо! Квотермейне, скажіть вождям, що завтра увечері ми загасимо місяць.

Ідея була чудова, але нас трохи бентежило, що календар Гуда міг виявитися не зовсім точним. Якби ми помилилися в прогнозі, наш престиж був би назавжди підірваний, і тоді всі шанси посадити Ігнозі на престол розсипалися на порох.

— А що коли ваш календар неточний? — запитав сер Генрі Гуда, який в цей час зосереджено робив якісь обчислення на відривному аркушику свого записника.

— Немає ніяких підстав так думати, — заперечив Гуд. — Затемнення завжди відбуваються в точно визначений час: в цьому переконав мене особистий досвід. А в повідомленні, яке я щойно вам прочитав, підкреслюється, що це затемнення можна буде спостерігати в Південній Африці. Зараз я зробив тільки приблизні обчислення, оскільки не знаю нашого точного місцезнаходження. Я вирахував, що воно має початися завтра близько десятої вечора і триватиме до пів на першу, так що упродовж приблизно півтори години тут буде повна темрява.

— Ну що ж, — сказав сер Генрі, — гадаю, ми повинні ризикнути. Я погодився з ним, хоча в глибині душі вагався, чи вдасться наша затія, бо, з моєї точки зору, затемнення — штука непередбачувана і на нього покладатися досить ризиковано. “А раптом, — подумав я, — небо буде затягнуте хмарами, і місяця взагалі не буде видно?” Стурбований цими роздумами, я послав Амбопу за воєначальниками, які негайно ж з’явилися, і я звернувся до них з такою промовою:

— Великі люди Країни Кукуанів і ти, Інфадусе, слухайте! Ми не любимо хвалитися нашою могутністю, бо це значить — втручатися в природний хід речей і занурювати світ у страх і сум’яття. Але оскільки наша справа великої ваги і ми дуже розгнівані на короля за криваву різанину, яку тут бачили, і на ізанузі Гагулу, яка хотіла смерті нашого друга Ігнозі, ми вирішили здійснити чудо і подати вам знамення, яке побачать всі ваші люди. Підійдіть сюди, — сказав я, відчиняючи двері хатини і показуючи вождям на червону кулю місяця, що заходив. — Що ви бачите?

— Ми бачимо вмираючий місяць, — відповів один з них, який був, мабуть, обраний для того, щоб вести з нами переговори.

— Ти маєш рацію. Тепер скажи мені, чи може смертна людина загасити місяць до призначеної години його заходу і накинути покрив чорної ночі на всю Землю?

Вождь тихо засміявся:

— Ні, повелителю, жодна людина не може цього зробити. Місяць сильніший за людину. Людина може тільки дивитися на нього, і ніхто не може порушити його небесний шлях.

— Ти так думаєш? А я кажу тобі, що завтра увечері, за дві години до півночі, ми зробимо так, що місяць зникне з неба і землю окутає глибокий морок, який продовжуватиметься годину і ще півгодини на знак того, що Ігнозі справді є законним королем кукуанів. Якщо ми це зробимо, повірите ви в це?

— Так, мої повелителі, — відповів з посмішкою старий вождь, і вся решта вождів теж посміхнулася. — Якщо ви це вчините, ми повіримо.

— У такому разі, це буде здійснено. Ми троє — Інкубу, Бугван і Макумазан — заявляємо вам, що завтра увечері ми загасимо місяць. Ти чуєш, Інфадусе?