Кримськи спогади
Шрифт:
Вродливi бранки вроду марнували.
Колись тут сила i неволя ланували,
Та сила зникла, все лежить в руїнi, -
Неволя й досi править в сiй країні!
11
Палкого сонця променi ворожi
На кладовище сиплються, мов стрiли,
На те камiння, що вкрива могили,
Де правовiрнi сллять, пiдданi божi.
Нi квiтiв, нi дерев, нi огорожi…
I серед пустки, наче на сторожi,
Стоїть гробниця. Тi, що в ній спочили,
Навiки в нiй своє iмення скрили.
З чужого краю тут слiвцi бували
I тiнi бранки любої шукали, -
Витає ж тута iнша тiнь, кривава:
Нi, тута не лежить краса гарема,
Марiя смутна чи палка Зарема, -
Тут слочива бахчисарайська слава!
12
Смутна оселя!.. В веселiй країнi,
В горах зелених, в розкiшнiй долинi
Мiсця веселого ти не знайшов,
Смутний спiвець! умирать в самотинi
В смутну оселю прийшов.
Звiдси не видно нi моря ясного,
Гомону
з мiста не чутно гучного,З бору соснового шум тут iде,
Гори лунають од вiтру буйного,
Часом де дзвiн загуде…
Стали в саду кипариси стiною
Оберiгати в оселi cпожою,
Лаври - неначе зсушила журба,
Тихо, журливо кива головою,
Вiттям плакуча верба.
Все тут журливе кругом сеї хати,-
Та найсмутнiшi отії кiмнати,
Де безталанний поет умирав:
Все тут забрали, що можна забрати, -
Смутку ж нiхто не забрав.
Вiкна тьмянії, мов очi слабого,
В хатi порожнiй самотньо, убого,
Висить свiчадо на голiй стiнi,
Mлою повите, - дивитись на ньогo
Сумно здавалось менi…
Тута останнi “о г н i д о г ор i л и”,
Тута останнi “к в i т к и о б л е т i л и”,
Тiльки зосталася муза одна,
Що не лишила спiвця до могили,
Тута витає сумна.
Тiло поета в далекiй чужинi, -
Там, у тiй самiй холоднiй країнi,
Серце на смерть отруїли його!
Смутная муза лiта в самотинi,
Кличе поета свого.