Квентін Дорвард

До каплиці була прибудована маленька келія — житло пустинника чи священика, який регулярно правив службу. В маленькій ніші стояв кам'яний образ святого Губерта з мисливським рогом на шиї і хортами біля ніг. Ця каплиця, розташована в заповідному лісі або в місці, призначеному для полювання і багатому на дичину, була присвячена святому Губертові [22] .

До цієї маленької будівлі і попрямував старий у супроводі юного Дорварда. Коли вони наблизились, пустинник в облаченні священнослужителя саме йшов до каплиці, мабуть, правити обідню. Дорвард побожно схилив голову, на знак поваги до його сану, а його супутник, виявляючи ще глибшу побожність, упав на одне коліно, щоб прийняти благословення святої людини, а згодом пройшов за ним до церкви, виражаючи всім своїм виглядом щиру побожність та покірливість.

22

Кожна професія за середньовіччя мала свого покровителя святого. Мисливство з його примхами долі, що для більшості було роботою, а для решти — розвагою, перебувало під покровительством святого Губерта. Цей святий був сином Бертрана — герцога Аквітанського і придворним короля Пепіна (Пепін Герістальський помер близько 714 року).

Губерт любив полювання й задля цієї розваги часто нехтував церковними відправами. Коли одного разу він так розважався, перед ним з'явився олень із хрестом на рогах і пролунав голос, що загрожував йому вічними карами, якщо він не спокутує свої гріхи. Він віддалився від світу і став ченцем. Його дружина також пішла до монастиря. Згодом Губерт став епіскопом Маастріхта і Льєжа і за своє ревне винищення залишків ідолопоклонства був названий апостолом Арденн та Брабанту. Вважалося, що його нащадки вміли лікувати від сказу. (Прим. автора).

Усередині каплиця була оздоблена відповідно до улюбленого заняття святого Губерта, покровителя мисливців. Найбагатші хутра звірів, на яких полюють по різних країнах, були порозвішувані всюди, як шпалери, а на них — щити з характерними гербами, де фігурували мисливські роги, луки та інші емблеми полювання. Там, на стінах, можна було побачити голови вовків і оленів поряд з головами інших звірів, що вважалися цікавими для мисливців. Усі ці прикраси мали щось спільне з лісом та полюванням, і навіть сама меса, значно скорочена, мала характер так званої мисливської меси, яку служили звичайно перед благородними і сановними особами, що палали нетерпінням якнайшвидше розпочати свою улюблену розвагу.

Отже, протягом цієї короткої церемонії супутник Дорварда, здавалося, зосередив усю свою увагу на слуханні відправи, тим часом як сам Дорвард, зовсім не так уже заглиблений у релігійні думки, не міг не докоряти собі за те, що погано поставився до такої доброї і благочестивої людини. Вже далекий від того, щоб думати про незнайомця як про спільника бандитів, Дорвард вважав його тепер мало не за святого.

Коли меса закінчилась, вони обидва вийшли з каплиці, і старший звернувся до свого молодого товариша:

— Ну, хлопче, тепер уже недалеко до того села, де ти, нарешті, зможеш розговітися з спокійною совістю. Отже, іди за мною.

Звернувши праворуч на стежку, яка йшла вгору, він порадив супутникові не збочувати з неї, а якнайточніш триматися середини. Дорвард не міг не зацікавитись цим і спитав про причину такої обережності.

— Зараз ти перебуваєш близько королівського двору, юначе, — відповів йому провідник, — і — стонадцять чортів! — це зовсім не те саме, що гуляти по ваших зарослих вересом шотландських горбах. Кожний туаз [23] цієї місцевості, крім стежки, якою ми йдемо, небезпечний, бо скрізь розставлено пастки й капкани з гострими, наче коси, лезами, що відрубають ноги всякому необачному. Тут є підкидні гострячки [24] , які простромлять наскрізь твої ступні, є вовчі ями, такі глибокі, що поховають тебе назавжди. Ми, словом, тепер перебуваємо в межах королівських володінь і зараз побачимо замок.

23

Туаз, або туаза — старовинна французька міра довжини, що дорівнювала 1 м 949 мм.

24

Підкидні гострячки (французькою мовою «шострап») — чотири залізні шпеники, так закріплені, що коли їх кинути, то один з них стоятиме сторч. їх розкидали в якійсь місцевості, щоб перешкоджати пересуванню кавалерії, бо вони встромлялися в копита коней і робили їх небоєздатними. Дрібніші шпеники мали так само заважати рухові піхоти.

— Коли б я був королем Франції, — сказав юнак, — я не завдавав би собі стільки клопоту з цими капканами, а намагався б керувати державою так добре, щоб жодна людина не наважилася підійти до мого житла з лихими намірами, а щодо тих, які прийшли б із добрими намірами, — ну, що ж, чим більше таких, тим нам веселіше.

Його супутник подивився на всі чотири боки, удаючи, що він збентежений, і тихо проказав:

— Цить, цить, пане паже з бархатною торбинкою! Я забув сказати, що тут навіть дерева мають стільки вух, скільки листя на них, і негайно переказують усе, що почують, до власного кабінету короля.

— Та я не дуже турбуюся за це, — відповів Квентін Дорвард. — У мене вистачить сміливості і на те, щоб висловити свою думку перед лицем самого короля Людовіка, борони його боже. Але щодо вух, про які ви кажете, то, побачивши їх на людській голові, я б відтяв їх своїм мисливським ножем.

Розділ III ЗАМОК

В густій імлі громадина встає,

За гратами ворота в замку є;

Щоб ворогам закрити в замок путь,

Глибокий рів і мур навколо йдуть;

Внизу ручай тихесенько дзюрчить,

Вверху дозір і вогник мерехтить.

Невідомий автор

Так розмовляючи, Дорвард і його новий знайомий дійшли до того місця, звідки видно було весь фасад замку Плессі-ле-Тур, який навіть за тих неспокійних часів, коли великі феодали мусили жити в могутніх фортецях, відзначався міццю і неприступністю.

Від узлісся, де юний Дорвард зупинився із своїм супутником, щоб подивитися на королівську резиденцію, простягалася, або, правдивіше, підіймалася вгору відкрита галявина, на якій не було нічого, ні дерев, ні кущів, крім одного велетенського напівсухого старого дуба. Цей простір залишили відкритим згідно з правилами оборони всіх часів, щоб ворог не міг наблизитись до мурів під захистом дерев, невидимий з бійниць замку.

Замок було оточено трьома мурами з визубнями і з бастіонами на кожному розі, причому другий, внутрішній мур, вищий за перший, зовнішній, був побудований так, щоб можна було нищити ворога, коли б він захопив верхній майданчик першого муру. В свою чергу понад другим муром здіймався третій і найвищий, побудований з такою самою метою. Навколо зовнішнього муру, як француз пояснив своєму молодому товаришеві, оскільки вони стояли нижче за підвалини мурів і не могли його бачити, був прокопаний рів у двадцять п'є [25] завглибшки, який наповнювався водою через спеціально влаштовану загату на річці Шер, або, точніше, на одній з її приток.

25

П'є — старовинна французька міра довжини, дорівнювала 33 см (6 п'є дорівнювали туазі).

Перед другим муром був ще другий рів. Третій проведено поміж другим і третім, останнім, муром. Край муру на всьому протязі був оточений залізним частоколом, який мав те саме призначення, що й так звані шво-де-фриз [26] у сучасній фортифікації. Верхівка кожного кола була розщеплена на окремі зубці, що робило всяку спробу перелізти через частокіл просто самогубством.

З-за останнього, внутрішнього, муру видно було самий замок-фортецю, що являв собою групу будівель різних періодів, тісно розташованих й пов'язаних в єдине ціле стародавньою баштою. Башта була старіша за всі будівлі і, мов чорний ефіопський велетень, здіймалася високо в небо. Вузенькі отвори бійниць, де-не-де пробиті замість вікон, справляли таке неприємне враження, яке ми відчуваємо, дивлячись на сліпу людину. Інші будівлі навряд чи краще були пристосовані до вимог культурного життя: їхні вікна виходили на внутрішній замкнений двір, отож зовні замок більш скидався на тюрму, ніж на палац. Король, який був тоді при владі, навіть посилив такий ефект, бо, добудовуючи палац, звелів брати цеглу найтемнішого кольору, темний пісковик і сажу, змішану з глиною, щоб надати всьому замкові одноманітного відтінку далекої старовини: як і всі підозріливі люди, він приховував свою підозріливість.

26

Шво-де-фриз (однина — шваль-де-фриз) — довгий брусок, який підтримує залізні частоколи, що перехрещуються на зразок літери X, причому верхівка кожного кола загострена.

Ця потворна фортеця мала лише один вхід, принаймні Дорвард помітив тільки одні ворота, які були в центрі першого зовнішнього муру, де стояли дві велетенські башти. Він міг побачити також неодмінні для цих башт речі: опускні грати і звідний міст; грати були опущені, а міст піднятий. Подібні вхідні башти можна було помітити на другому й третьому обвідному мурі, але не на одній лінії з першим входом, бо прохід не прорізував усіх трьох мурів навпростець. Навпаки, хто заходив до замку, той мусив іти ще приблизно п'ятнадцять туаз поміж першим і другим муром під загрозою бути обстріляним з обох мурів, коли намір його був ворожий. І знову, пройшовши другий мур, він мусив ще настільки ж відхилитися від прямої лінії, щоб досягти воріт третього внутрішнього муру. Отже, щоб дістатися до замкового двору, треба було перейти два вузькі і небезпечні дефіле [27] під фланговим обстрілом артилерії і зламати одні за одними аж троє воріт.

27

Дефіле — вузький прохід.

Прибувши з країни, так само спустошеної війною з чужоземцями і внутрішніми феодальними чварами, — з країни, де були гори, прірви, гірські потоки й багато створених самою природою укріплених позицій, юний Дорвард чимало знав про мистецтво оборони. Але він щиро визнав перед своїм супутником, що ніколи не гадав, щоб військове мистецтво могло зробити стільки для захисту там, де природа так мало сприяла цьому; бо замок, як ми вже згадували, стояв на великому горбі.

Ще більше було його здивування, коли товариш розповів йому, що в околицях замку, до якого вела єдина безпечна стежка, були скрізь розташовані різні потайні ями, пастки й капкани. Вони загрожували кожному, хто насмілився б пройти сюди без провідника. А на мурах, казав він, побудовано особливі залізні камери, звані «ластів'ячими гніздами», з яких вартові можуть спокійно й непомітно навести свої арбалети [28] на того, хто намагався б увійти без відповідного сигналу, даного на той день. Лучники королівської гвардії, розповідав він далі, виконують цю службу вдень і вночі, за що й мають високу плату, багате вбрання й велику честь та користь від короля Людовіка.

28

Арбалет — кидальна зброя, вживана в Західній Європі до середини XVI ст.; складалася з дерев'яного бруска, до якого прикріплювався сталевий лук, і з спускового механізму. З арбалетів стріляли залізними шворнями або свинцевими кулями. Пострілом з арбалета можна було пробити рицарський панцир на віддалі 150–250 кроків.