Літа зрілості короля Генріха IV

— Я йому вірю, — відказала Габрієль. — Довіртеся й ви королю, і він зробить усе в належний час.

Тюренн:

— Належний час уже настав. Бо він хоче відбити нагад Ам'єн і позбутись одного з найлютіших своїх ворогів. Я сам суверенний державець і маю по той бік кордону союзників-одновірців. Я можу надати королю загін війська, а можу й не дати. Вирішуватиме тут мій обов'язок перед самим собою і перед моєю вірою.

Габрієль:

— Більше перед самим собою, здається мені.

Тюренн:

— Пані, ви справді так погано розумієте свою вигоду чи тільки вдаєте? Щоб мати змогу допомогти нашій вірі, подбайте спершу про себе!

Габрієль:

— Чого ви від мене жадаєте?

Тюренн:

— Щоб ви намовляли короля й не відступались, поки він не видасть едикту, що зрівняє протестантів у правах з католиками по всьому королівству. Щоб вони могли правити свою службу божу всюди, а меса в їхніх укріплених містах щоб була, як і досі, заборонена.

Габрієль:

— Цього він не обіцяв ніколи.

Тюренн:

— Але тепер він учинить так, як велить йому необхідність.

Габрієль:

— Ні, не вчинить, бо необхідність має ваше обличчя і ваше ім'я, герцогу де Буйон.

Тюренн:

— Тепер я доможуся, що король визнав мою суверенність і незалежність мого герцогства від його влади. Тепер або ніколи. Лови мить.

«Коли в тебе, зраднику, є тільки ця мить, то в мене їх багато», — подумала Габрієль, одначе вирішила більш не розкривати своїх думок, а обходитись загальними фразами: нехай розкривається співрозмовник.

— Чудово, — сказала вона. — А я? Де тут моя вигода?

Тюренн милостиво кивнув головою.

— Ми починаємо розуміти одне одного. Ласкава пані, ви хочете зійти на французький трон. Є багато таких, що радше вб'ють вас, ніж допустять туди.

Габрієль відповіла твердо:

— Ніхто з моїх ворогів не сильніший, ніж талан короля. Тут, під Ам'єном, мою долю вирішить воєнний талан.

— А цей талан залежить від нас.

Тюренн дивився на вродливу жінку так, ніби справді замислився про її долю.

— Ви попали в зачароване коло, пані.— Він нахилив голову в один бік, тоді в другий, щоб краще розгледіти її.— Жаль за вас бере. Зрозумійте нарешті, хто стоїть за нас. Це протестанти. Ви маєте друзів, ладних підставити руку під вашу ніжку, щоб ви могли злетіти в сідло.

Пан де ла Тремоїль зразу й продемонстрував сказане. Він став навколішки, обережно взяв ногу Габрієлі й поставив на свою простягнену долоню. Вона не опиралась, бо на хвильку забула про свій намір поводитися стримано.

— Це правда? — спитала вона зацікавлено.

Бородатий фігляр пересунув її ногу з долоні на кінчики пальців, а тоді пустив, і вона впала підошвою на його схилену голову — на велику лисину.

Гордий Тюренн, показуючи на це, тільки й мовив:

— Як бачите, пані.

Тоді вона вдала підлещену й переконану, хоча зрозуміла, що це небезпечні друзі. Пана де Тремоїля вона попросила змінити свою незручну позу, бо він уже досить недвозначно показав, що має на думці.

— Протестанти допоможуть піднестись мені, а я — їм. Та коли я впаду, це окошиться й на них, і не одна голова може злетіти. — І показала на лису голову.

Гості спантеличено мовчали; так далеко їхні передбачення ще не заходили. Але над цим зауваженням варт було замислитись.

— Наша спілка таїть небезпеку для кожного з нас, — сказала вона. — Відверто кажучи, ми зраджуємо короля.

— Те саме робить і він — зраджує і нас, і вас, — відказав Тюренн і підвівся. Уклін його був недбалий: він тільки вдав, ніби хоче йти. Відразу повернувся, підступив до Габрієлі ближче, ніж перше, і заговорив, прикриваючи рота рукою, як швець Цамет:

— Пані, свій ризик ми беремо на себе. В скільки ви оцінюєте ваш? Десять тисяч ліврів на рік, скажімо. Таке утримання ви одержуватимете від протестантів, і один багатий можновладець ручиться перед вами за пунктуальну виплату.

Габрієль у першу мить не знала, як викрутитись. Допоміг їй фігляр. Він вигукнув, ніби ярмарковий закликач, і достеменно таким голосом:

— Вісім з половиною су — раз! Хто дасть більше?

— Треба дати більше, — підтвердила Габрієль. І попрощалася з гостями недвозначним рухом: відвернулась і покликала служниць.

Спустившись із пагорба, Тюренн зібрав свій загін і повів геть.

— Ви слушно робите, що не лишаєте тут нічого, — прогугнявив крізь свій дивовижний ніс пан де ла Тремоїль. — Ця особа не скаже своєму рогоносцеві й слова. Мені здається, що вона його кохає, як Пенелопа Одіссея [65] .

— А мені здається, що вона любить гроші не менше, ніж пан де Роні,— відказав пан де Тюренн.

Обидва озирнулись угору, до намету з королівським прапорцем.

65

Що вона його кохала, як Пенелопа Одіссея… — В давньогрецькому епосі розповідається про велику вірність Пенелопи — дружини героя й мандрівника Одіссея, що двадцять років чекала на свого чоловіка, хоча її кохання домагалося багато женихів.

Вони пишуть

Коли почули, що їде король, його люба владарка верхи подалася зустрічати його. Вони обнялись, не сходячи з коней. Але, їдучи поряд до табору, говорили зовсім не як коханці.

— Величносте! — почала Габрієль. — Слід вам знати, що герцог де Буйон та інші протестантські вельможі або ж будуть битись за вас, або ж ні,— залежно від вашої поведінки.

— Вони хочуть більше влади — під звичайним приводом, ніби їхня віра потребує більше свободи. Не турбуйтеся, золото моє найдорожче! Я маю намір дати свободу вірі, але тих її захисників, котрі хочуть захопити більше влади, я кину за грати.

— Величносте, мій коханий владарю, стережіться своїх колишніх одновірців, та й мене. Бо вони мої прихильники й хочуть присилувати вас, щоб ви зробили мене своєю королевою.

Він втупив у неї очі, широко розплющені з подиву й захвату. Отже, вона відкидає своїх прихильників і довіряється тільки йому. Її чарівне личко не таїло від нього сорому й хвилювання.

— А ще що, золото моє?

Вона мовчала, аж поки доїхала до табору. А в своєму наметі призналась:

— Величносте, коханий мій владарю, мені накидали гроші, щоб я пристала до змови проти вас.