"Лахтак"

На думку Кривцова пристали начальник порту і більшість капітанів.

Лише дідугани щось невдоволено бубоніли, але й вони не заперечували.

Розділ IV

«Начальникові порту Архангельськ.

Рейсовий звіт капітана шхуни «Білуха» Кривцова Д. П.

12 жовтня ц. р. шхуна «Білуха» під моїм командуванням, узявши на борт літак № 6 з пілотом Барилем, вийшла з Архангельська, маючи своїм призначенням західну частину Карського моря. Наше завдання було: пройти до острова Уєдінєнія, коли це дозволить крига й погода, обстежити цей маловідомий острів з метою розшукати пароплав «Лахтак» або його уламки, а також екіпаж цього пароплава. Коли б нам не вдалося там нічого знайти або несприятливі обставини не дозволяли підійти до острова Уєдінєнія, то ми мусили взяти курс на мис Желанія і звідти пройти на південь понад східним берегом Нової Землі, розшукуючи той самий пароплав та його екіпаж.

У трюми «Білухи» взято було тримісячний запас пального, півторамісячний запас води і десятимісячний запас харчів для екіпажу, на випадок, коли б нас затерла крига.

16 жовтня, перемагаючи шторм у Баренцовому морі, ми підійшли до Нової Землі проти протоки Маточкін Шар. Пройшовши бухту Самойловича, ми трохи не наскочили на каміння біля мису Баранячого. З великими труднощами вдалося крізь туман розглядіти знак Пахтусова і ввійти в протоку, де ми знайшли захист від штормового вітру.

У протоці, в бухті Білушій, шхуна одстоювалась два дні. Коли вітер упав до п'яти балів, я підняв якір і вийшов у Карське море. Мусили поспішати скористатися з останніх коротких днів. Перед виходом у Карське море я віддав якір проти радіостанції Маточкін Шар. На шхуну прибув начальник геофізичної обсерваторії і повідомив, що жодних відомостей про «Лахтак» вони не мають. З бухти Примітка, де «Лахтак» висаджував звіробоїв, недавно приїздив мисливець. Від нього довідались, що «Лахтак» залишив Примітку ще 7 вересня і вже не повертався.

Вийшовши в Карське море, я взяв курс на ост до острова Уєдінєнія. 19 жовтня ранком зустріли першу кригу. Погода стояла хороша. Абсолютна відсутність хмар і вітру. О першій годині дня пілот Бариль з бортмеханіком Зеленцем вилетіли на розвідку криги. Через те що на літаку не було радіо, я запропонував їм не віддалятись більше, як за коло видимості зі шхуни. Але, очевидно, вони не зважили на моє застереження і зникли з очей. Тим часом з норд-остової сторони знявся туман і за десять-п'ятнадцять хвилин оповив усе навколо.

Не більше як за дві години зовсім смеркло. Протягом довгої осінньої ночі кожні десять хвилин ми пускали із шхуни ракети. Ранок другого дня був такий же туманний. Туман зависав такий густий, що не дозволяв розглядіти з капітанського містка, що робилось на носі або на кормі. Під кінець того ж дня подув зюйдовий вітер і почав зганяти туман. Заледенілість моря доходила до 6–7 балів. Я вирішив простояти на місці цілу ніч, щоб 21-го йти шукати літака № 6. Але вночі почався шторм силою коло 9 балів, який подрейфував шхуну з кригою на північ. Боячись попасти в затиски криги, я взяв курс на вест до берега Нової Землі. 23 жовтня шторм почав спадати, але ненадовго. Наступного дня він знову розбушувався, досягаючи до десяти балів. До шторму прилучився мороз, і шхуна від хвиль та бризок почала обмерзати. Протягом шести днів увесь екіпаж був на ногах. Як тільки могли оббивали і обрубували кригу на бортах, фальшбортах, палубах та щоглах. Палубна й машинна команди працювали з великою відвагою, незважаючи на те, що кожної хвилини при тридцятип'ятиградусному розмахові хитавиці можна було посковзнутись і впасти в море. Прив'язували себе до щогл, бортових поручнів, кнехтів [6] парової лебідки. Особливо відзначились матроси Сосновий і Клаб, що по кілька разів вилазили на щогли під час великого розмаху хитавиці і оббивали кригу на реях і самих щоглах. Машиніст Рачок шість діб не відходив від машини і на сьому — зомлів. Його довелось покласти в судновий лазарет. Антена радіо обривалась кілька разів, і часто ми не мали змоги нічого про себе повідомити. ЗО жовтня шторм ущух. Кригою нас притиснуло до Нової Землі. Скориставшись з відносно тихої погоди, я прогалинами між кригою пройшов до бухти Примітка, де й віддав якір 1 листопада. Там знайшов загін мисливців і метеорологічну станцію. Від них дізнався, що на «Лахтаку» було двоє пасажирів: науковий працівник гідролог Запара і мисливець Юрій Вершомет. За моєю порадою 2 листопада мисливці бухти Примітка вирядили дві санні партії на розшуки уламків «Лахтака» або його екіпажу, а також літака № 6. Одна партія пішла берегом на північ, друга — на південь. Такі самі партії, як я довідався по радіо, вийшли їм назустріч з Маточкіного Шару та мису Желанія. З листопада, незважаючи на полярну темряву, я знову спробував пройти на схід у Карське море. Приблизно за вісімнадцять миль від берега потрапив у торосисту кригу, пошкодив гвинт, обламавши лопасть. Маючи від Вас розпорядження вертатись, з великими труднощами вибрався з криги і пройшов до протоки Маточкін Шар. Там простояв до 23 листопада, коли повернулась розвідувальна партія, що ходила звідти назустріч партії з бухти Примітка. Жодна з цих партій нічого не знайшла

28 листопада знявся з якоря і 5 грудня прийшов в Архангельськ. Вважаю, що шхуну негайно треба послати в Мурманськ на ремонт, щоб встигнути взяти участь у весняній звіробійній кампанії.

Вважаю за потрібне порушити клопотання про нагороду за самовіддану роботу матросів Соснового та Клаба і машиніста Рачка і про призначення пенсії родинам загиблих льотчика Бариля і борт-механіка Зеленця.

Хочу ще звернути Вашу увагу на повідомлення з Північної Землі, що його перехопив по радіо мій радист. У вересні під час шторму з островів далеко в морі спостерігалось якесь судно. Можливо, то був «Лахтак», але скоріше якийсь норвежець, що забрався так далеко на полювання

5 грудня. Капітан Кривцов.»

6

Кнехти — невеликі залізні стовпчики на палубі пароплава або на пристані, за які кріплять залізні троси.

Розділ V

Різким рухом викинувши рятувальні кола, штурман Кар перестав дивитись на шлюпку, яка підстрибнула на хвилях догори дном. Він мусив зберегти своє судно або врятувати хоча б тих, хто залишився на пароплаві. В його розпорядженні було п'ять, шість, максимум — десять хвилин.

— Боцмане! — прогримів штурман, перемагаючи бурю. Його голос змінився і став громохким, як брязкіт заліза, а звичайно лагідні сіро-блакитні очі палали сталевими блискавками. — Всіх наверх! Одягти пробкові пояси і — до шлюпки!

Лейте двадцять років боцманував, і жодного разу не трапилось, коли б він не плюнув перед тим, як виконати будь-який наказ. Але на цей раз навіть язик в роті боцмана не встиг заворушитись, як боцман з'їхав по трапу на нижню палубу.

Кар нахилився до телефону, свиснув у машину, а потім загукав:

— Повний вперед! І всі наверх!

Котовай вихопив з невеликої скрині пробковий пояс, підійшов до штурмана і обв'язав його. Кар того не помічав. Залишивши незакритою трубку телефону-свистка, він, зіпершись руками на фальшборт і примруживши око, наче вираховував момент, коли ніс пароплава вдарить у берег. Котовай, взявши другий пояс, підійшов до Соломіна. Матрос залишався нерухомим. Лише час від часу швиденько перекидав з руки на руку колесо штурвала, дотримуючи курсу на зюйд-остовий кінцевий мисок острова. Тільки б проскочити повз той мисок, і пароплав буде врятовано. Але шторм збивав пароплав з курсу і швидко відносив до берега.

— Два градуси до себе! — крикнув Кар Соломіну, нахиляючи до нього голову.

— Єсть! — Соломін швиденько крутнув штурвальним колесом.

На палубі зібрався екіпаж, що залишився на пароплаві. Лейте нарахував одинадцять. Не вистачало лише механіка Торби та кочегара Павлюка.

— Де механік? — налетів Лейте на машинну команду.

— В машині лишився.

— Чорти б його там лишали, — кинув боцман прокляття і плигнув до машинного люка.

За півхвилини він стояв у машинному відділі. Парова машина так гуркотіла й дрижала, що, здавалось, ось-ось вилетить із свого кріплення. Механік дав повну пару. Але, очевидно, він ще не був зовсім задоволений. Лейте побачив, як Торба й Павлюк, почервонівши від напруги, натискали на якийсь важіль. Вони закривали буквально всі виходи пари, щоб усю її силу пустити на дейдвудний вал [7] , який крутить гвинт пароплава. За гуркотом машини Лейте не чув, як механік говорив кочегарові:

7

Дейдвудний вал — вал від парової машини, на кінці якого насаджено гвинт, що рухає пароплав.

— Замість сімдесяти максимальних, ми дамо сто двадцять оборотів гвинта…

Може б, запальний механік ще щось сказав, та Лейте не дав йому закінчити, бо знав, що жити їм залишилось навряд чи п'ять хвилин.

— К чорту геть! — загаласував боцман, хапаючи їх за плечі. — Наверх!

Механік, очевидно, з обличчя боцмана зрозумів усю небезпеку і, підскочивши, крикнув:

— Павлюк, наверх!

— А ти? — І боцман схопив механіка за руку.

— Я останній залишу машину, — вирвав той руку.

Розлючений боцман моргнув Павлюкові. Враз четверо сильних рук піднесли низенького механіка і, незважаючи на його обурливі вигуки, потягли по трапу наверх.

Машинний відділ спорожнів, лише машина гулко стугоніла, надаючи шаленої швидкості дейдвудному валові «Лахтака».

Надходила остання хвилина. Пароплав наближався до зюйдового миска острова.

Пов'язавшись пробковими поясами, люди готувалися спустити шлюпку в той момент, як «Лахтак» своїм кілем удариться об берег. Лише Котовай, що роздавав усім пояси, забув сам обв'язати себе. Сумними очима дивився він на корму, що її заливали хвилі, та на піняве розбурхане море. Поруч нього став юнга Стьопа. Погляд юнги, проминувши борт пароплава, зупинився на канаті лага [8] , що тягся по воді за пароплавом. Враз він схвильовано обернувся, штовхнув Котовая і показав рукою, куди дивився сам. Матрос випростався й нахмурився.

8

Лаг — прилад для вимірювання відстані, пройденої пароплавом.

— Ого! — Він махнув кулаком над своєю головою, а тоді, підбігши до гурту людей, що чекали на спардеку останньої хвилини, загукав: — Боцмане, людина за бортом!

Весь гурт глянув, стежачи за напрямом руки Котовая, що показував на корму.

Там, у хвилях, боролась за життя людина. Вона вхопилась за лаг, і пароплав буксував її за собою. Хвилі заливали голову потопаючого, і не можна було пізнати, хто це саме. Та ніхто й не намагався в той момент це зробити. Лейте забув, що за хвилину доведеться самому рятуватись від розбурханих хвиль берегового прибою, і сміливо кинувся на корму. Хвилі гуляли по кормі, заливаючи людей по коліна. Котовай і боцман потягли за лаг-лінь [9] . Корма підстрибувала на хвилях, наче м'яч. Моряки ледве стояли на ногах. Людина, що її підкидало хвилями на кінці лаг-ліня, нагадувала велику рибу на гаку. Матроси боялися, щоб не обірвався лінь, бо тоді людина, безперечно, загине. Та ось вона вже біля самої корми. Найстрашніше, найнебезпечніше місце. Тут хвиля так може вдарити людиною об борт, що й дух виб'є. Крім того, гвинт пароплава утворює тут вир, який, затягнувши людину під себе, може порубати її гострими лопастями.

9

Лінь — мотузок; лаг-лінь — мотузок від лага, який викидають за корму у воду.

Але ж навіжений велетень — кочегар Павлюк! Він вихопив довгий флагшток [10] , що стирчав з корми, обв'язав себе і лаг-лінь корковим поясом і плигнув за корму, тримаючи один кінець флагштока. Решта моряків тримала за другий. Саме в цей момент вирішувалась доля «Лахтака». Але тепер це бачили лише Кар і Соломін та ще хіба кок [11] , що із страху заліз під димар пароплава.

Пароплав піднесло під самий мисок і промчало за сто метрів від берега. Карові здавалося, що він чув, як кіль черкнув по дну. Штурман махнув рукою, і Соломін круто повернув стерно. Зюйдовий мисок острова лишився позаду. Тут берег ішов у північно-східному напрямі. Тепер острів послаблював вітер, хвилі відносили пароплав геть від острова. Штурман з полегкістю зітхнув і повернувся до стернового. Очі Соломіна світилися радістю, а руки на штурвалі зовсім послабли.

10

Флагшток — вертикальна жердина, що прикріплена на носі чи кормі судна і служить для підняття флага.

11

Куховар на пароплаві.

— Стерновий, не спати! — гукнув Кар. Очі й губи його сміялися.

В цей момент вони зовсім забули про нещастя — про загибель шлюпки.

Кар проклав курс у відкрите море.

В той час на кормі Павлюк витягав з моря мимовільного плавця.

Тут теж відчули послаблення вітру, хоч хвилі все ще плигали на палубу. Людина з моря зомліла, але не випускала з рук лаг-ліня. Руки в неї наче задерев'яніли. Боцман ножем розрубав лінь і підхопив на руки людину. Всі бачили її обличчя і пізнали мисливця Вершомета, що виїздив шлюпкою на берег. Значить він був у шлюпці, коли вона перекинулась.

Боцман подумав, що Вершомет, певно, немало наковтався води, і одразу разом із Котоваєм потяг мисливця на спардек витрушувати з нього воду. За ними поспішала решта рятівників.

В цей час серед них з'явився Кар.

— Ей, там! На місця!

Цей вигук примусив усіх озирнутись, і тоді побачили, що пароплав швидко віддалявся від острова. Його відносило на схід.

Розділ VI

Всі повернулись на свої місця. Ішов час другої вахти, але відпочинку ніхто не мав. Вся підзмінна вахта з'їхала з капітаном на берег. Дехто там залишився, а більшість загинула під час аварії шлюпки. Перед Каром і Торбою стояло завдання розподілити людей так, щоб хоч частина пішла зараз же відпочити. Штурман відіслав у кочегарку кока і юнгу, щоб підсилити машинну команду.

Тим часом боцман і Павлюк так потрусили мисливця, що вся вода з нього вийшла і він опритомнів. Мисливець тихо стогнав. Штурман звелів перенести бідолаху до кают-компанії, покласти на софу і дати з аптечного запасу трохи вина. Славетний мисливець після вина облизався і попросив ще. Котовай, що сидів біля хворого, усміхнувся і хитро підморгнув.

— Ну, не пропадеш, жити будеш!

Вершомет у відповідь посміхнувся і хотів був підвестись, але слабість у руках, ногах і всьому тілі не дозволила цього. Він знову поклав голову на шкіряну подушку і заплющив очі, прислухаючись до глухих ударів хвиль об борти пароплава. Часом він здригався, бо йому здавалось, що хвилі накочуються і давлять.