Легенди та міфи стародавньої Греції

Коли наситилися гості, запросив їх усіх Алкіной піти на майдан і взяти там участь у грищах. Усі пішли за царем, поруч нього йшов герой Одіссей. Почали феакійські юнаки змагатися у різних вправах: у швидкому бігу, в боротьбі, стрибках, у кулачному бої і метанні диска. Коли вже кінчилися змагання, прекрасний могутній Евріал підійшов до сипа царя Алкіноя, Лаодама, найвродливішого з-поміж усіх, і запропонував йому запросити взяти участь у змаганні й чужоземця, що має такий могутній вигляд. Спочатку вагався красень Ла-одам, потім підійшов він до Одіссея і люб'язно запросив його взяти участь у грищах. Але відмовився Одіссей, — його гнітила туга за рідним краєм. Почув відмову Одіссея Евріал і сказав з усміхом:

— Мандрівнику! Я бачу, що не можеш ти, звичайно, рівнятися з могутніми юними атлетами! Ти напевне з купців, які, об'їжджаючи моря, займаються лише торгівлею.

Грізно насупив брови Одіссей і відповів Евріалові:

— Образливе ти мовив слово, Евріал! По тобі бачу я, що боги не всім наділяють людину. Так і тебе наділили вони красою, зате не дали мудрості. Ти образив мене своїм словом, але знай, що я досвідчений у змаганнях. У багатьох боях брав участь я, чимало переніс горя, багато зазнав небезпек, багато втратив я сил, але все ж випробую свої сили.

Сказавши це, вхопив Одіссей величезний камінь і кинув його могутньою рукою. Із свистом пронісся камінь над головами феакій-ців. Нагнулися вони, щоб не зачепив їх камінь, але він пролетів через увесь натовп і впав так далеко, як жоден юнак не міг би кинути і диска, хоч диски були багато легші від каменя. З'явившися в образі феакійського старця, богиня Афіна відмітила місце, де впав камінь, і сказала, що камінь кинуто так далеко, як не кине ні один феакієць, хоч який би він був могутній. Тоді зраділий Одіссей вигукнув:

— Юнаки феакійські! Киньте диск так само далеко, як кинув я камінь! Коли ж докинете ви до мого каменя, то кину я й другий ще далі, ніж перший. Усіх вас я викликаю на змагання в кулачному бою, боротьбі й бігу. Тільки з одним Лаодамом не буду я боротись. Не зніму я руки на того, в чиєму домі прийнято мене, як гостя.

Відповів Одіссеєві цар Алкіной:

— Чужоземцю, я бачу, що тільки насмішка зухвалого Евріала змусила тебе викликати на боротьбу всіх учасників грищ, щоб нам усім показати твою велику силу. У всьому ти, може, перевищиш нас, та тільки не в швидкому бігу, бо боги дарували феакійцям непереможність у бігу та ще зробили їх першими в світі мореплавцями. Усі ми, крім того, любимо співи, музику, веселий танець і розкіш бенкетів. Зараз покличуть сюди найвправніших у танцях юнаків, і ти впевнишся, що недаремно пишаємося ми цим мистецтвом.

Звелів Алкіной принести кіфару співцеві Демодокові. Зараз же виконав його веління слуга. Узяв з руки слуги Демодок кіфару, ударив у золоті струни й заспівав веселу пісню. Під спів його в легкому танці закружляли юнаки. З захопленням дивився на них Одіссей і несказанно дивувався красі їх рухів. Коли скінчений був танець юнаків, цар Алкіной звелів усім старійшинам піднести у подарунок Одіссеєві по розкішному вбранню і по таланту золота. А Евріал, крім того, мав ушанувати Одіссея особливим даром за образу, якої він завдав. Зараз же зняв свій дорогоцінний меч Евріал, подав його Одіссеєві і сказав:

— О чужоземцю! Якщо я сказав образливе для тебе слово, то нехай розвіє його вітер. Забудь про нього! Нехай пошлють тобі боги щасливе повернення на батьківщину, щоб швидше міг ти побачити свою дружину і всю свою родину.

— Хай же охороняють і тебе боги, Евріале! — відповів Одіссей, — не кайся ніколи, що подарував мені меча, покутуючи цим дарунком мені кривду.

Та вже сідало сонце, і всі поспішали до палацу царя Алкіноя. Там пройшов Одіссей до покою, відведеного йому Алкіноєм, уклав усі принесені йому дари у розкішну скриньку, надіслану йому Аретою, і, обв'язавши її шнурком, зав'язав його кінці вправно вузлом, чого навчила його Кірка. Убравшись у пишний одяг, пішов Одіссей до бенкетної зали. Там зустрів він Навсікаю. До нього звернулась царівна із словами, сповненими сумом розлуки:

— Прекрасний чужоземцю! Скоро повернешся ти на батьківщи у, згадуй там мене. Адже й мені ти зобов'язаний своїм порятунком.

— О прекрасна Навсікає! — відповів їй Одіссей.— Якщо дасть мені Зевс-громовержець повернутися щасливо на батьківщину, то там щодня, як богині, молитимусь я тобі за те, що врятувала ти мене.

Сказавши це, сів Одіссей поруч Алкіноя, і почався веселий бенкет. Під час бенкету попрохав Одіссей Демодока заспівати пісню про дерев'яного коня, спорудженого греками під Троєю. Заспівав Демодок, а Одіссей знову став лити гіркі сльози. Побачивши сльози чужоземця, перепинив Алкіной спів Демодока і запитав, чому ллє чужоземець сльози кожного разу, як зачує пісню про подвиги героїв під Троєю. Він просив чужоземця сказати, хто він є, хто його батько й мати. Обіцяв Алкіной відвезти його на батьківщину, хто б він не був. Він дав слово виконати свою обіцянку, хоч знав, що загрожував бог морів Посейдон покарати феакійців за те, що вони відвозять на батьківщину мандрівників проти його волі. Загрожував Посейдон феакійцям, що коли-небудь він оберне в скелю корабель, який відвезе мандрівника на батьківщину, а місто закриє назавжди високою горою! Знав це Алкіной, але все-таки вирішив доставити Одіссея на батьківщину. Тепер же хотів знати Алкіной, хто цей чужоземець, який сидить поруч нього; тому й просив він Одіссея сказати, хто він, і розповісти про всі пригоди, яких довелось зазнати йому.

— Царю Алкіной, — відповів йому Одіссей, — ти бажаєш дізнатися про всі біди, яких довелось зазнати мені, ти хочеш знати й те, хто я такий, звідки родом, хто мій батько. Знай же, я — Одіссей, син Лаерта, цар острова Ітаки. Ти вже знаєш, чого зазнав я, покинувши острів німфи Каліпсо. А тепер я розповім тобі і про всі інші мої пригоди, які випали мені, коли відплив я з-під Трої. Слухай же!

Так сказав Одіссей і почав розповідати про свої пригоди.

Одіcсей розповідає про свої пригоди. Кікони і Лотофари

Відпливши з-під Трої з попутним вітром, — так почав оповідати Одіссей, — ми спокійно попливли безкраїм морем і, нарешті, досяг-ли землі кіконів1. Ми оволоділи їх містом Ісмаром, винищили всіх жителів, захопили в полон жінок, а місто зруйнували. Довго я умовляв своїх супутників відплисти швидше на батьківщину, але не слухались вони мене. Тим часом жителі міста Ісмара, які врятувалися, зібрали навколишніх кіконів на допомогу і напали на нас. їх було стільки, скільки листків у лісі, скільки буває на луках весняних квітів. Довго билися ми з кіконами біля своїх кораблів, але подолали нас кікони, і довелося нам рятуватись втечею. З кожного корабля втратив я по шість відважних гребців. Три рази гукали ми, перш ніж виплисти у відкрите море, тих товаришів, яких не було з нами, і аж після цього вийшли у відкрите море, сумуючи за вбитими супутниками й радіючи, що врятувалися самі.

Тільки вийшли ми у відкрите море, як послав на нас Зевс-громовержець бога північного вітру Борея. Велику бурю зняв він на морі. Темні хмари заходили по небу. Пітьма огорнула все навколо. Три рази зривав бурхливий Борей паруси з щогл. Нарешті, з великим зусиллям, на веслах дісталися ми до відлюдного острова. Два дні й дві ночі чекали ми на ньому, поки вщухне буря. На третій день поставили ми щогли, напнули паруси і рушили в дальшу путь. Але не прибули ми до своєї гаряче любимої вітчизни. Під час бурі збились ми з дороги.

Нарешті, на десятий день плавання пристали до острова. Це був острів лотофагів. Розклали ми на березі вогнище і почали готувати собі обід. Я послав трьох своїх супутників дізнатись, яким народом населений острів. Привітно зустріли їх лотофаги і подали їм солодкого лотоса. Тільки-но поїли його мої супутники, як забули свою батьківщину і не схотіли повертатися до рідної Ітаки; назавжди бажали вони лишитись на острові лотофагів. Але ми силоміць привели їх на корабель і там поприв'язували, щоб не тікали вони від нас. Зараз же звелів я всім моїм супутникам сісти на весла і якнайшвидше покинути острів лотофагів. Я боявся, що й інші, поївши солодкого лотоса, забудуть вітчизну.