Lux perpetua
Шрифт:
Надзвичайно тепла зима 1429-1430 років плавно і майже непомітно перейшла в теплу весну. Уже на початку березня небо запрудили незліченні зграї птахів, які поверталися з півдня. Раніше, ніж звичайно, прилетіли крижні, раніше заклекотіли бузьки у гніздах на гребнях дахів. Заґелґотіли дикі гуси, закурликали журавлі, розщебетався різномастий крилатий народець. У ставках, болотах, заплавах і ровах озвалися жаб'ячі хори. Розпустилися бруньки вільхи, покрилися котиками верби, луги порозквітали білим і жовтим, вітряницями і калюжницями.
Рейневан сам-один їхав опавським краєм. Гостинцем, поритим колесами та підковами, стоптаним вояцькими чобітьми. Слідами дванадцятитисячної польової армії Табора, яка пройшла тут усього
Близько полудня він почув биття малого дзвона. Пришпорив коня, їдучи на слух, і невдовзі помітив на горбку невеликий дерев'яний костел зі стрункою дзвіничкою, нітрохи не ушкоджений. Не вагаючись, він повернув коня в той бік. Останні тижні багато в ньому змінили.
У цьому сенсі теж.
Рейневан спішився, але у храмик не ввійшов, хоча калатання дзвона з дзвінички продовжувало скликати на Angelus. Він тільки наблизився до входу, за три кроки до нього впав на коліна. «Ютто, — подумав він. — Ютто».
Agnus Dei qui tollit peccata mundi.{59}
Requiem aeternam dona ei, et lux perpetua luceat ei. In memoria aeterna eril iusta ab auditione mala non timebit.{60}«Боже, я падаю і не можу йти далі. Я паралізований і нездатний підвестися. Зціли мене і підійми в ім'я Твого милосердя. Пошли мені милість спокою. А їй дай вічний спочинок».
Agnus Dei qui tollit peccata mundi. Ad te omnis caro veniet.{61}— Амінь, — вихопив його із задуми голос. — Амінь твоїй молитві, мандрівниче. Мир тобі.
На вході в костелик стояв ксьондз у кожушку поверх сутани, невисокий, товстенький, його тонзура була виголена аж до вузесенької смужки волосся над вухами. Він спирався, як на милицю, на роздвоєний костур, а його обличчя прикрашав великий синець.
— Мир тобі, — повторив він з помітним зусиллям і збиваючись з дихання. — Ти молишся під відкритим небом. Ти гусит?
— Я лікар, — Рейневан піднявся. — Допомагаю і приношу полегкість стражденним. А позаяк ти страждаєш, допоможу і тобі. Хто тобі це заподіяв?
— Ближні.
Тіло ксьондза було густо вкрите синяками, які на правому боці зливалися у великий суцільний чорно-синій набряк. Ксьондз сичав і зойкав під рукою Рейневана, який його оглядав, постогнував і зітхав, уривчасто ловив ротом повітря. Незважаючи на це, ксьондз не переставав теревенити.
— Спочатку… Коли сюди ввірвалися, то тільки репетували, кричали, аж надривалися. Що папа римський — антихрист… І що моя віра — псяча віра. Віра, відповів я їм, то ласка Божа, віру не вибирають. Яка на мене зійшла віра, таку я її і прийняв. Не перебираючи. А вони… Замість почати теологічний диспут, дали мені по голові, а тоді взялися копати. Але не вбили… І костел не спалили… І навколишні села… Значить, то може бути правда, що ото кажуть… Що наш князь Пшемко уклав угоду з гуситами. Що взамін за вільний прохід через Опаву не будуть ні палити, ні плюндрувати…
— У тебе зламані три ребра, — Рейневан не збирався розтлумачувати ксьондзові складні подробиці договору Пшемка Опавського з Табором. — Але плевра ціла. Я накладу стискаючу пов'язку і дам тобі препарат, який знімає біль. А ще залишу препарат, який прискорює зростання кісток. Якщо тільки тобі не стане на заваді те, що це магічні ліки. Тобі це заважатиме?
— Гм, — ксьондз зацікавлено глянув. —
Гусит і медик, а до того ж іще й маг. З чого ця мікстура?— Тобі не обов'язково знати. Та ти й не хотів би.
— Чи це часом не чорна магія? Чи вона не наражатиме на небезпеку мою безсмертну душу?
— А ти убезпечся. Змішуй навпіл зі свяченою водою.
— Ти клякнув під дверима костелу, — ксьондз глянув Рейневанові просто у вічі. — Війну, в якій ти воюєш, вважаєш bellum justum [182] . Але усвідомлюєш, що маючи на руках кров ближнього, навіть пролиту у справедливій війні, ти не можеш переступити поріг храму, перш ніж не відпокутуєш. Я правильно зрозумів?
182
Справедлива війна (лат.).
— Неправильно. Ліки вживай регулярно. Після matutinum, опівдні та після concubium. Бувай, я вже буду їхати.
— Будеш їхати… — ксьондз скривився, обмацуючи забинтований бік. — Сам поїдеш по країні, мешканцям якої твої брати по вірі завдали багато прикрощів і шкоди — достатньо багато, щоби викликати грішні думки про відплату. Я не можу ручатися навіть за своїх парафіян. Хоч я і навчав їх про любов до ближнього, але за останні роки в цій галузі теорія з практикою неймовірно розійшлися. Може статися, що місцеві забажають провести з тобою дискусію на предмет релігії в тому самому стилі, що й гусити зі мною, себто за допомогою рук і ніг. Ти не боїшся?
— Не боюся, — відповів Рейневан, трохи занадто швидко і дещо занадто щиро. — Я перестав боятися.
— Ого, — його тон не пройшов повз увагу ксьондза, той проникливо глянув на нього. — Цей душевний стан мені знайомий. І аж ніяк не з читання Святого Письма. Я не чув слів твоєї молитви. Але впевнений, що й сам колись був змовляв подібну. Достатньо часто і довго, щоби слово «літанія» напрошувалося саме собою.
— Справді?
— На жаль, — серйозно підтвердив священик. — Я знаю, що таке тягар утрати, знаю, яким гнітючим він буває. Таким, що ані сам не підведешся, ані голови не підведеш. Praesens malum auget boni perditi memoria, {62} нинішню недолю посилює пам'ять про втрачене щастя. Але всі ми перемінимося. Перемінимося з останньою сурмою, бо засурмить вона, і мертві воскреснуть, а ми перемінимось. Мусить-бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя [183] .
183
1Кор. 15:51–53.
— Есхатологія. Щось окрім неї?
— Атож. Примирення з Богом.
— Покута?
— Примирення. Бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення [184] . Тож коли хто залишається у Христі, стає новим творінням. Те, що давнє, минуло, усе стало новим. Той, хто вибере правильний шлях, матиме lux vitae, світло життя.
— Життя — це темрява. In tenebris ambulavimus, у темнощах ходимо [185] . — Ми перемінимося. І буде світло. Хочеш висповідатися?
184
2Кор. 5:19.
185
Іс. 59:9.