Лялька
Шрифт:
Скінчився другий заїзд, музика знов заграла. Вокульський побіг до трибуни і, побачивши Юнга, який з сідлом в руках повертався з ваги, шепнув йому:
— Пане Юнг, ми мусимо виграти… Сто карбованців понад умовлені… Можете хоч загнати коня…
— Оу!.. — простогнав жокей, подивившись на нього з холодним захопленням.
Вокульський сказав своєму кучерові під’їхати ближче до екіпажа графині і повернувся до дам. Його здивувало те, що коло них нікого немає. Правда, барон і маршалок підійшли були до їхнього екіпажа, але молоді люди кланялися здалека, видно, уникали її. «Зрозуміло, — думав Вокульський. — Їх охолодила чутка про те, що продаватиметься
Пролунав дзвінок, що сповіщав про третій заїзд. Панна Ізабелла стала на сидінні; обличчя її зашарілося. За кілька кроків від неї проїхав з нудьгуючим виглядом Юнг.
— Гляди ж не підведи, конику!.. — вигукнула панна Ізабелла.
Вокульський вскочив у свій екіпаж і навів бінокля. Він так захопився змаганням, що на хвилину забув навіть за панну Ізабеллу. Секунди тяглися, як години; йому здавалося, що він прив’язаний до тих трьох коней і що кожен їх рух болісно відгукується в його тілі. Він вважав, що його коневі бракує вогню і що Юнг занадто байдужий.
Мимоволі він чув балачки навколо себе:
— Юнг переможе…
— Хто його знає!.. Ви подивіться на того гнідого…
— Дав би десять карбованців, аби Вокульський виграв… Нехай би втер носа графам…
— Кшешовський сказився б…
Дзвінок. Троє коней з копита рушили галопом.
— Юнг попереду…
— А це якраз і нерозумно…
— Вже поминули поворот…
— Перший поворот, а гнідий зараз за ним.
— Другий… Знову вирвався…
— Але гнідий не відстає…
— Малинова куртка ззаду…
— Третій поворот…
Але Юнг на них не звертає ніякісінької уваги…
— Гнідий доганяє…
— Дивіться!.. Дивіться!.. Малиновий випереджає гнідого…
— Гнідий позаду…. Програли, добродію…
— Малиновий доганяє Юнга…
— Не дожене, він уже підганяє коня…
— Ого… го… Браво, Юнг!.. Браво, Вокульський!.. Коник летить, як птах… Браво!..
— Браво!.. Браво!..
Дзвінок. Юнг виграв. Високий спортсмен узяв коня за повід і, підвівши до суддівської трибуни, закричав:
— Султан!.. Жокей — Юнг!.. Власник — анонім…
— Який там анонім!.. Вокульський!.. Браво, Вокульський!.. — галасувала юрба.
— Власник — пан Вокульський! — потвердив високий спортсмен і одіслав коня на аукціон.
Юрба з захопленням сприйняла перемогу Вокульського.
Ще ніколи скачки так не хвилювали глядачів: усі раділи, що варшавський купець побив двох графів.
Вокульський підійшов до екіпажа графині. Пан Ленцький і старі дами поздоровляли його, панна Ізабелла мовчала.
В цей час до Вокульського підбіг високий спортсмен.
— Пане Вокульський, — сказав він, — ось ваші гроші.
Триста карбованців приз і вісімсот за коня; я його купив…
Вокульський, тримаючи в руках пачку банкнотів, звернувся до панни Ізабелли.
— Ви дозволите вручити вам ці гроші для вашого притулку?..
Панна Ізабелла взяла гроші й подивилась на нього з чарівною усмішкою.
Раптом Вокульського хтось штовхнув. То був барон Кшешовський. Блідий від гніву, він підійшов до екіпажа і, простягаючи руку панні Ізабеллі, закричав по-французькому:
— Я радий, кузино, що твої поклонники тріумфують…
Прикро мені тільки, що моїм коштом… Вітаю дам! — уклонився він графині й Заславській.
Графиня спохмурніла; пан Ленцький збентежився; панна Ізабелла зблідла. Барон задирливо насадив на ніс окуляри,
що весь час спадали, і, не зводячи очей з панни Ізабелли, говорив далі:— Так, так… Дуже мені щастить із твоїми поклонниками…
— Пане бароне… — втрутилась Заславська.
— Я ж не кажу нічого поганого… Кажу тільки, що мені дуже щастить…
Вокульський, що стояв позад барона, торкнув його за плече і сказав:
— На одне слово, пане бароне.
— А, це ви, — відповів барон, пильно дивлячись на Вокульського.
Вони одійшли вбік.
— Пане бароне, ви мене штовхнули…
— Прошу пробачення.
— Мені цього мало.
— Ви хочете сатисфакції? — спитав барон.
— Так.
— В такому разі до ваших послуг, — сказав барон, шукаючи візитної картки. — Тьху, чорт! Забув картки… Може, у вас є блокнот і олівець, пане Вокульський?
Вокульський подав йому свою візитну картку і блокнот, в якому барон записав адресу і своє прізвище, не проминувши нагоди зробити в кінці велику закарлючку.
— Мені буде приємно, — додав він, кланяючись Вокульському, — поквитатися з вами за мого Султана.
— Постараюсь задовольнити вас, пане бароне.
Вони розійшлися, обмінявшись якнайчемнішими поклонами.
Графиня розсердилась і сказала їхати додому, не чекаючи кінця змагань. Вокульський ледве встиг підійти до екіпажа й попрощатися з дамами. Перш ніж коні рушили, панна Ізабелла вихилилась з екіпажа і, простягнувши Вокульському кінчики пальців, промовила:
— Merci, monsieur… [72]
Вокульський остовпів од радості. Він побув ще на одному заїзді, але це бачив, що круг нього діється, і, скориставшись перервою, залишив іподром.
Просто із скачок Вокульський поїхав до Шумана.
Доктор сидів коло відчиненого вікна в приношеному ватяному халаті і читав коректуру своєї етнографічної брошури; було в ній лише тридцять сторінок, але, щоб їх написати, він використав тисячі спостережень і витратив чотири роки праці. Це було дослідження про колір і будову волосся людності, яка населяла Царство Польське. Вчений доктор всім казав, що книжки його куплять щонайбільше кільканадцять примірників, проте нишком замовив чотири тисячі і був певний, що вона витримає і друге видання. Посміюючись із своєї улюбленої спеціальності та нарікаючи, що вона нікого не цікавить, Шуман в глибині душі вірив, що нема культурної людини, яку б глибоко не цікавило питання про колір волосся та співвідношення його діаметрів. В цю хвилину він саме думав, чи не поставити на брошурі епіграфом афоризм: «Покажи мені твоє волосся, і я скажу тобі, хто ти».
72
Дякую, пане… (Франц.)
Коли Вокульський увійшов у його кімнату і, стомлений, сів на канапу, доктор одразу почав:
— Що воно за неуки, оті коректори… Тут у мене наведено кілька сот десяткових дробів, і, уяви собі, — половина їх набрана з помилками… Вони думають, що якась там тисячна або сота частка міліметра нічого не означає, а не знають, недоумки, що саме в ній і полягає весь сенс. Хай мене чорти візьмуть, коли в Польщі можливе не тільки винайдення, а навіть друкування логарифмічних таблиць! Порядний поляк пріє вже над другим десятковим дробом, на п’ятому у нього починається гарячка, а на сьомому хапає грець… Ну, що там у тебе чувати?