Людина, що знайшла своє обличчя

— І ви поставили перед собою завдання оволодіти броунівським рухом, керувати безладними стрибками молекул?

— Не лише поставив це завдання, але, як бачите, і розв’язав його. Уільям! Покажіть містеру Фоксу танець колб!

На столі з’явився довгий плоский апарат, заставлений скляними колбами. Ці колби раптом почали підстрибувати дедалі вище й вище. Одні з них підіймались і опускалися повільно, інші снували вгору-вниз з великою швидкістю. Уільям повернув маленький важіль апарата, і одна колба раптом кулею вилетіла у вікно.

— Ви бачите один з етапів моїх робіт. Ця кадриль колб завдала мені немало мороки. Легше видресирувати бегемота, слона, муху, ніж молекулу. Основна трудність полягає в тому, що жвавість моїх балерин-молекул дуже різна. В колбах містяться молекули водню, азоту, вуглецю. Зважте самі, чи ж легко змусити танцювати колби в одному темпі: при нулі Цельсія молекули водню рухаються з швидкістю тисяча шістсот дев’яносто два метри на секунду, азоту — чотириста п’ятдесят чотири, вуглекислоти ще менше — триста шістдесят два. Швидкість руху водневої молекули перевищує швидкість польоту не тільки гвинтівкової кулі, але й артилерійського снаряда, наближаючись до швидкості снарядів наддальнобійних гармат. А при підвищенні температури швидкість руху молекул збільшується. Бачили, як вилетіла воднева колба? Уявіть собі кулі, снаряди, які рухаються внутрішніми силами самих молекул!

— Як це вам пощастило перетворити хаотичний рух молекул на спрямований? — спитав Фока.

— Це довга історія. Поки що досить сказати одно: вивчаючи молекулярний рух, фізики враховували тільки роль тепла, ігноруючи електричні явища. Мені довелося заглибитись у вивчення складної гри сил, що відбувається в самих атомах, з яких складаються молекули, і оволодіти цією грою.

— Так що, по суті, це вже не броунівський рух, а швидше електричний? — спитав Фокс.

— Обидва явища зв’язані між собою.

Фокс замислився.

— Припустімо, — сказав він, — що вам пощастило оволодіти молекулярним рухом з допомогою електричних факторів притягання і відштовхування, зміни потенціалу, перезарядки, якщо я вірно вас зрозумів. Але все, що ви показували, стосується неорганічного світу.

— А хіба тіло людини складається не із неорганічних речовин, не з молекул і атомів? — заперечив Хайд. — Труднощі полягали не в цьому. Перша з них — у тому, щоб звести до одного знаменника рух молекул різних швидкостей, інакше людське тіло просто розірвалося б. Мені довелося зв’язати дві галузі: фізику і електрофізіологію. Для підсилення електричного потенціалу я вводив в організм штучні радіоелементи, які й постачали його променистою енергією. Утворився ланцюг: від імпульсів мозку, думки — до нервової системи, від нервової системи — до явищ електрофізичних, від них — до молекулярних.

— І вам це вдалося?

— Розміркуйте самі. Сатіш, гусениця!

Другий помічник Хайда приніс квітку в горшку, на листку якої сиділа гусениця, і вдарив по гілці. Гусениця впала, але напівдорозі до підлоги раптом зупинилася в повітрі.

Фокс повів рукою, думаючи, що гусениця висить на павутинні, але павутини не було. Сатіш обережно взяв гусеницю, поклав на листок і виніс. Слідом за цим, уже без наказу, він приніс маленьке курчатко, в якого ще не виросли крила, і пустив на підлогу.

Сатіш гучно ляснув у долоні. Злякане безкриле курча раптом знялося в повітря, з писком закрутилося в кімнаті і вилетіло у вікно, що виходило в парк. Фокс підійшов до вікна і побачив, як курча опустилося на траву.

— Не відходьте од вікна, Фокс, — сказав Хайд.

Сатіш виніс у сад кота, посадив на дерево і потім покликав:

— Куде! Куде! Йди швидше! Глянь-но, кіт! Кіт!

Почувся гавкіт, і до дерева підбіг маленький песик Куде (Малятко).

Побачивши кота, він загавкав, зробив стрибок і раптом з жалісним вереском понісся в небо. Його гавкіт і вереск віддалялись і стихали.

— Куде! Куде! Куде! — закричав Сатіш.

Собака, що був уже на висоті сотні метрів, почав спускатися. Незабаром він опинився вже біля Сатіша. Радісно підстрибнувши, він ледве знову не полетів, але Сатіш вчасно підхопив і поніс його в кімнату.

— Тепер передостанній номер нашої програми, — весело сказав Хайд. — Не відходьте од вікна, містер Фокс.

Сатіш посадив на доріжку велику жабу і легенько штовхнув її ногою. Жаба підстрибнула і полетіла над кущами, деревами все вище й вище. Незабаром вона зникла з очей Фокса, але він ще довго дивився в синяву неба.

— Ну, що ви скажете? — спитав Хайд.

Фокс мовчки сів на стілець, машинально глянув на ручний годинник, здригнувся, поспіхом поклав у рот одразу дві пілюлі, але цього разу навіть не відчув їх смаку.

— Сподіваюсь, усе це вже можна назвати левітацією? — сказав Хайд, обмахуючись віялом. — Ви, звичайно, звернули увагу на поведінку левітантів? Гусениця, яку ви бачили, мала властивість спускатися вниз на павутинні. Я закрив у неї вивідні протоки павутинних залоз, тому в момент підняття вона не могла випустити павутину і висіти на ній. Але нервові центри працювали звичайно і посилали відповідні імпульси. Цього було досить, щоб привести в дію по-новому організований молекулярний рух і зробити електричну перезарядку молекул по відношенню до заряду Землі, і гусениця «повисла в повітрі». Курча — птах, що майже розучився літати, але зберіг інстинкти, необхідні для літання. Ці інстинкти дають йому можливість повніше використати нову властивість левітації, ніж гусениці. Собака може тільки стрибати. І хоч розумово він високорозвинена тварина, одначе несподіваний політ приголомшив його, і він полетів би в небо і загинув би, коли б поклик Сатіша не надав йому стимулу — бажання повернутися назад. Щождо жаби, яка стоїть на досить низькому щаблі розвитку, то вона загинула, долетівши до холодних і бідних на кисень шарів повітря. Як показали досліди, з смертю тварини зникає і здатність до левітації, і наша жаба, можливо, вже впала на голову якомусь враженому селянинові… А втім, здатність до левітації зникає, повинна зникнути після того, як в організмі відбудеться розпад штучних радіоелементів.

— Із усіх цих дослідів, — продовжував Хайд, — ви, звичайно, і самі зробили загальний висновок: використати левітацію можна тим ширше, чим більше розвинуті вищі нервові центри тварини. Повністю ж оволодіти левітацією може тільки людина.

— Дослід з жабою ви назвали передостаннім, але останнього так і не показали, — сказав Фокс.

— Неважко здогадатися, що останній дослід і буде людина, — відповів Хайд.

— Буде! Значить, такого досліду ви ще не проробляли?

— Ви бачите, що грунт для цього цілком підготовлений, — заперечив Хайд. — Візьміть хоч цей дослід з собакою, нервова система якого, і зокрема півкулі головного мозку, очевидно, не постраждали від левітації, незважаючи на те, що в його організмі мали відбутися великі зміни в кровообігу, в роботі нервової системи та інші. І я чекаю лише…

В цей час у двері постукали, і до кімнати зайшов Бхарава-Пірс.

— А, містер Пірс! Вельмиповажний гуру! [17] Бхарава-бабу! — з глузуванням сказав Хайд. — Які новини?

— Містер Броунлоу послав мене до вас…

— Броунлоу вже розмовляв зі мною. Кого він назвав?

— Аріеля. Аврелія Гальтона.

— Нехай першою літаючою людиною буде Аріель, — байдужим тоном сказав Хайд.

— Я вбачаю в цьому веління долі, — заговорив Пірс, підводячи очі до стелі. — Ви знаєте, що в Дандараті заведено давати вихованцям нові імена. Аврелія ми назвали Аріелем за співзвучністю, Аріель — супутник планети Уран. Разом з тим Aizy — повітряний. А Уран — божество, що уособлює небо…

17

Гуру — вчитель.

— Змилуйтеся, містер Пірс! Ви так звикли до своєї ролі саніасі [18] Бхарави, що забуваєте, перед ким мудруєте!

— Звичка — друга вдача, — з посмішкою, вже іншим тоном відповів Пірс. — Я ось про що хотів запитати вас, м; стер Хайд. Дослід не загрожує життю Аріеля?

— Думаю, що ні, — відповів Хайд. — Але коли ви так турбуєтеся про його життя, зробіть перший дослід на собі. Мені байдуже, з кого починати. Літаючий директор школи! Це було б ефектно!

18

Саніасі — святий.