Ім'я рози
Шрифт:
Два селища на уступах гори знелюдніли, навколишні землі лежали перелогом. Я піднявся аж на колишнє дворище, і перед моїми очима, зволоженими слізьми, постало видовище спустошення і смерті.
З величавих споруд, які колись прикрашали це місце, зосталися розрізнені руїни, як це сталося з давніми поганськими пам'ятниками у Римі. Плющ укрив залишки мурів, колони, нечисленні архитрави, що залишились на своїх місцях. Повсюди росло дике зілля, і важко було вже зрозуміти, де колись був город і сад. Лиш кладовище легко було впізнати завдяки кільком могилкам, які все ще виглядали з землі. Єдиним знаком життя були хижі птахи, які полювали на ящірок та змій, котрі, немов василіски, таїлися між камінням або ковзали по мурах. Від порталу церкви залишилося лиш вкрите пліснявою румовище. Половина тимпану збереглася, і я побачив роздовбане негодою і заросле лишаєм ліве око Христа на престолі та частину лику лева.
Вежа, за винятком напіврозваленого південного муру, здавалось, все ще трималася, всупереч плинові часу. Дві зовнішні башти, які виходили на урвище, виглядали
Нишпорячи по румовищі, я знаходив подекуди клапті пергамену, які випали були зі скрипторію та з бібліотеки і витривали, наче скарби, зариті в землю; і я став підбирати їх, немов бажаючи зібрати докупи вирвані сторінки якоїсь книги. Тоді я помітив, що в одній із башт все ще височать хисткі, але майже неторкані гвинтові сходи, що вели у скрипторій. Видершись ними на схил руйновища, можна було дістатися на поверх, де була бібліотека: але тепер од неї лишилась хіба що галерея вздовж зовнішніх мурів, яка з кожного боку виходила у порожнечу.
При одному з мурів я побачив шафу, яка невідомо яким чудесним чином вистояла перед дією вогню, води, гниття та хробаччя. Всередині було ще кілька аркушів. Ще трохи клаптів пергаменту я знайшов, покопирсавшись у руйновищі внизу. Жалюгідним був сей мій здобуток, але я збирав його цілий день, немов ці disiecta membra бібліотеки мали передати мені якесь послання. Деякі шматки пергамену поблякли, на інших було видно тінь якогось зображення, іноді привид одного чи кількох слів. Часом я знаходив аркуші, на яких можна було прочитати цілі фрази, а ще частіше — майже неторкнуті палітурки, захищені тим, що колись було металевими скобами… Примари книжок, зовні на позір цілі, але цілковито випорожнені всередині; утім, іноді вигулькував шматок якоїсь сторінки, проступав зачин, назва…
Я зібрав усі реліквії, які тільки міг знайти, і наповнив ними два дорожні мішки, покинувши потрібні речі, аби лиш врятувати убогий сей скарб.
На зворотньому шляху до Мелька я годинами намагався вчитуватися у ці останки. Часто з якогось слова або решток мініатюри я впізнавав, що то за твір. Коли з часом до рук мені потрапляли інші списки цих книг, я вивчав їх з любов'ю, немов доля залишила мені це у спадщину, немов упізнавши в цій книзі давно знищений примірник, я діставав виразний знак з небес, який говорив мені: tolle et lege [314] . Врешті, завдяки моєму терплячому відтворенню переді мною вималювалась своєрідна мала бібліотека, символ тієї великої, зниклої — бібліотека, складена з уривків, цитат, недописаних речень, фрагментів книжок.
314
Бери і читай (лат.).Ось як св. Августин у своїй Сповіді оповідає про своє навернення: якось, будучи в пригніченому настрої, він почув голос, який сказав йому: «Бери і читай». Він відкрив навмання Біблію, прочитав слова з Рим 13,13–14, і душа його умиротворилася.
Що більше я перечитую цей перелік, то дужче переконуюсь, що він не містить ніякого послання, бо породив його випадок. Та неповні сі сторінки супроводжували мене ціле життя, яке відтоді мені ще судилося прожити, і не раз я питав у них поради, як в оракула, і мислиться мені, що все те, що я написав на сих сторінках і що ти тепер читатимеш, мій незнаний читальнику, не є нічим іншим, як компіляцією, алегоричним кантом, величезним акростихом, який знов і знов мовить лиш те, що підказали мені сі фрагменти, і я вже навіть не відаю, чи то я оповідав досі про них, чи то вони глаголили моїми вустами. Але яка б з цих можностей не була істинна — що далі я сам собі оповідаю історію, яка з цього вийшла, то менше розумію, чи є у ній якийсь замисел, який виходив би за межі природної вервечки подій та часів, що в'яжуть їх між собою. Тяжко не відати сьому монахові ветхому на порозі смерті, чи послання, яке він тут списав, містить якийсь прихований смисл, а може, й не один, чи багато, а чи, може, не містить жодного.
Але ся моя неспроможність бачити породжена, мабуть, тією тінню, яку велика темрява, западаючи, відкидає на посивілий світ.
Est ubi gloria nunc Babylonia [315] ? Tо де ж тепер торішній сніг [316] ? Земля танцює танок смерті, іноді мені здається, що Дунаєм пливуть кораблі, повні дурнів [317] , націлені на темну землю.
Мені зостається хіба мовчати. О quam salubre, quam iucundum et suave est sedere in solitudine et tacere et loqui cum Deo! [318] Лаштуючися поєднатись зі своїм началом, я вже не думаю, що се Бог слави, про якого повідали мені старші мого чину, чи Бог радості, як почитали тодішні мінорити, а може, навіть і не Бог святобливості. Gott ist ein lautes Nichts, ihn r"uhrt kein Nun noch Hier… [319]
Небавом я заглиблюсь в ту неозору пустиню, досконало рівну і безмежну, де воістину побожне серце знемагає од блаженства. Западуся в божественну темінь, у німу тишу і в несказанну цілість, і заникне всіляка однакість і відмінність, і в безодні сій затратить дух мій самого себе, і не знатиме ні однакого, ніже відмінного, ані іншого: і забудуться всі різниці, я ж бо занурюсь у просту основу всього, у німотну пустиню, де ніколи не було розмаїтості, у глибини, де ні для кого нема місця. Порину в мовчущу, безлюдну божественність, де нема ні твору, ні образу.315
Де тепер слава Вавилона? (Лат.)Цитата з поеми Бернарда Клюнійського (XII ст.) «De contemptu mundi», гіркої сатири на занепад і зіпсутість церкви.
316
Цитата з відомого вірша Франсуа Війона (1431–1463) (переклад Григорія Кочура).
317
Натяк на твір німецького гуманіста Себастьяна Бранта (1458–1521) «Корабель дурнів».
318
Як хосенно, як приємно і як солодко сидіти на самоті, мовчати і розмовляти з Богом! (Лат.)З твору Томи Кемпійця «Soliloquium Animae».
319
Бог — чисте ніщо, його не торкається ні «тепер», ні «тут»… (Нім.)— цитата з німецького поета Анґелуса Силезіуса (1624–1677).
Зимно в скрипторії, пальці мені болять. Зоставляю се писання, та не знаю ні для кого, ні про що воно: stat rosa pristina nomine, nomina nuda tenemus [320] .
ГЛОСАРІЙ
Абеляр, П'єр(Pierre Abelard, 1079–1142) — французький філософ і богослов, послідовник поміркованого номіналізму, т. зв. концептуалізму. В богослов'ї зробив спробу примирити віру і знання. Один із засновників схоластичного методу, прихильник діалектики, яку опрацьовує у творі «Так і ні» (Sic et non).Славнозвісна історія його кохання до Елоїзи, небоги каноніка Фульберта в Парижі, який помстився йому, звелівши його каструвати, описана у творі «Історія моїх страждань».
320
Вчорашня роза зостається в імені — голі маємо ймена (Лат.).Цитата з поеми Бернарда Клюнійського (див. вище).
Абул Асан аль-Мухтер ібн-Ботлан(Еллукасим Еліміттар, Убубхасим з Бальдаха) — християнський богослов і лікар з Багдада. Крім трактату «Театр здоров'я» (Theatrum Sanitatis),уклав компендіум гігієни і макробіотики у формі таблиць.
Авсоній(Decimus Magnus Ausonius, 310–395) — римський поет і ритор, автор низки віршів та епіграм.
Аверроес(Абу аль-Валід Мухаммед Ібн-Ахмад Ібн-Мухаммед Ібн-Рушд, 1126–1198) — видатний арабський філософ, правник, лікар і математик, походив з Кастилії. Коментатор праць Арістотеля; великою мірою вплинув на схоластику в Європі.
Авіценна(Абу Алі Ібн Сіна, 980-1037) — арабський філософ і лікар, за походженням перс; поєднував доктрину Арістотеля з неоплатонізмом; значно вплинув на схоластику, сприяв поширенню арістотелізму в Європі; автор праць із багатьох галузей тогочасної науки, його твір «Канон лікарської науки» впродовж багатьох століть був основою медичної теорії та практики.
Адсо з Монтьє-ан-Дер(Adso Dervensis, 910/15-992) — настоятель монастиря у Монтьє-ан-Дер. Відомий гагіограф, Адсо залишив чимало житій святих, але найбільше відомий своїм посланням до королеви Ґерберґи, дружини короля Лотара, «Про походження і час пришестя Антихриста», де він, зокрема, твердить, що пришестя Антихриста збіжиться в часі з падінням Священної Римської імперії. Цей його твір був дуже популярний, часто переписувався і перероблявся, дуже вплинув на апокаліптичну літературу та есхатологічне вчення тієї доби.
Алан Нільський(Alain de Lille, лат. Alarms ab Insulis, 1120/28- 1202) видатний французький богослов, проповідник і поет, цистерціянець. Відомий своєю вченістю, удостоївся титулу Doctor universalis. Розвиваючи свою еклектичну філософію, в якій поєднувався схоластичний раціоналізм та містицизм, Алан написав богословський трактат, «Мистецтво католицької віри» (Ars fidei catholicae),де він застосував математику для доведення істин віри. Автор твору «Проти єретиків» (Tractates contra haereticos),де виступив проти вальденсів, альбігойців, євреїв та сарацинів. Йому належить також низка поетичних творів, зокрема філософсько-моралістична поема «Плач природи» (De planctu naturae),сатира на людські вади, і алегорична поема «Антиклавдіан» (Anticlaudianus),своєрідна енциклопедія знань тієї доби.