Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Змучений Белерофонт ліг спати біля джерела Пірени, й уві сні до нього прийшла сама богиня Атена. Вона дала юнакові золоту вуздечку. Зранку Белерофонт
прокинувся й побачив побіля себе чарівну вуздечку. Щойно він накинув її на Пегаса, як крилатий кінь зробився сумирним і дозволив сісти собі на спину. Белерофонт злетів у хмари й помчав воювати з Химерою. З високості поціляв він потвору влучними стрілами, а вона, скільки не била драконячим хвостом, скільки не вивергала з пащі полум’я, не могла його дістати. Так і сконала Химера, прошита стрілами Белерофонта.
А герой повернувся до царя Йобата переможцем. Проте цар сказав:
Коли він повертався до Йобата, цар збагнув, що таким чином ніколи не позбудеться великого героя. Тоді він вислав назустріч Белерофонту лікійських воїнів, які мали підступно вбити його. Лікійці заманили героя в засідку, але самі загинули від його руки.
І тоді Белерофонт запишався: він непереможний, йому все до снаги! Він вирушив верхи на Пегасі на самий Олімп, щоб долучитися до безсмертних богів. Побачив це Зевс — і вирішив покарати зухвальця. Він наслав на Белерофонта великого ґедзя, який вжалив Пегаса. Від болю крилатий кінь скинув зі спини юнака, і Белерофонт упав на землю та розбився. А Пегаса могутній Зевс перетворив на сузір’я
.
НАРОДЖЕННЯ. АПОЛОНА Й АРТЕМІДИ
А тим часом шоста дружина Зевса титаніда Лето мала народити дитину. Але ревнива Гера переслідувала її, і Лето довелося переховуватися. Куди б вона не поткнулася, ніхто не хотів прийняти її, бо всі жахалися гніву суворої та мстивої Гери, яка послала навздогін суперниці страшного змія Пітона — уособлення пітьми. І тільки маленький скелястий острів Делос, який виріс серед моря владою самого Зевса, згодився прийняти бідолашну титаніду Лето, яка вже впадала у відчай.
Тут і народилися близнюки Аполлон і Артеміда, тут вони зросли.
АКТЕОН
Вічно юна богиня Артеміда понад усе кохається у ловах. Оточена почтом із німф, вона цілісінькі дні блукає лісами з луком та сагайдаком на плечі. Не врятуватися від її стріл ні оленю, ні вепру, ні ведмедю! А коли ж богиня утомиться на полюванні, то спочиває під музику чарівної кітари свого брата — близнюка Аполлона.
Одного разу Артеміда всенький день збавила на полюванні, страшенно змучилася й усамітнилась у затишному гроті, щоб скупатись і відпочити. Вона скинула з плеча лук і стріли, а німфи підняли їй волосся і скрутили на потилиці важким вузлом та зняли з богині сандалії.
Тим часом мисливець Актеон полював із приятелями в лісах гори Кітерон. Далеко в лісі лунав собачий гавкіт, полювання вдалося на славу! Та нарешті мисливці потомились і влаштувалися в затінку на відпочинок. Актеон відділився від гурту й вирішив трошки поблукати околицею.
Незабаром він вийшов у зелену долину, де побачив чудовий прохолодний грот. Він і знати не знав, що саме зараз
у цьому гроті спочиває могутня Артеміда. Він сміливо зайшов досередини — й побачив, як німфи знімають із богині сандалії.Перелякані німфи затулили собою Артеміду, щоб заховати прекрасну богиню від очей простого смертного. Спалахнула Артеміда — як посмів смертний порушити її спокій? У гніві вона хляпнула на Актеона водою — й обернула бідолаху на оленя.
Актеон відчув, як на голові його виросли роги, тіло обросло хутром, а на руках і ногах з’явилися ратиці. Він кинувся навтьоки з гроту, подалі від люті ображеної богині. Пробігаючи повз струмок, він побачив своє відображення у воді, але навіть не зміг заплакати з розпачу.
Аж тут хорти занюхали слід звіра — вони не впізнали власного господаря. За собаками й Актеонові товариші помчали навздогін оленеві. Стрибає олень через ущелини Кітерону, та хорти насідають йому на п’яти. Хоче гукнути до них Актеон: «Вгамуйтеся, це ж я, ваш господар!» — але не може вимовити ні слова. А пси вже наздогнали оленя й почали шматувати. Тут — таки наспіли приятелі — мисливці, шкодуючи, що Актеон не бачить, якого чудового оленя вони вполювали.
Отак загинув мисливиць Актеон — єдиний зі смертних, хто бачив красу богині Артеміди. А може, розгнівав він богиню ще й тим, що полював у її лісах?
КАЛЛІСТО
Знову закохався Зевс — цього разу в аркадську німфу Каллісто. Вона народила Зевсові сина Аркада. Та недовго раділи закохані — ревнива Гера вистежила суперницю й обернула на ведмедицю. Вона сподівалася, що Каллісто недовго вдасться прожити — її обов’язково вполює який — небудь мисливець.
Так і сталося. Одного дня Артеміда, озброєна луком і сагайдаком, повним золотих стріл, вийшла на полювання. Німфи ледве встигали за спритною богинею! Та ось у лісі Артеміда сполохала ведмедицю, яка перевальцем побігла в саму гущавину, щоб урятуватися від мисливиці. Проте Артеміда випередила незграбну ведмедицю, напнула тугу тятиву, випустила золоту стрілу — й поцілила звіра.
Зглянувся Зевс на сердешну ведмедицю — Каллісто, забрав її на небо й перетворив Каллісто та її сина Аркада на сузір’я Великої і Малої Ведмедиць.
АПОЛЛОН ПЕРЕМАГАЄ ПІТОНА
Поки Артеміда віддавалася ловам, її брат — близнюк — бог — стрілець Аполлон блукав світом зі срібним луком за спиною, і його осяйні стріли несхибно поціляли ворогів. Якщо на землі нагло помирала людина, елліни знали — її у покару прошив золотою стрілою Аполлон.
Аполлон давно шукав місця, де можна було би збудувати оракул. Оракул — святилище, де люди можуть спілкуватися з богами. Одного дня Аполлон, розшукуючи найкраще місце для оракула, прийшов у долину, яка охоронялася чудовиськом Пітоном. Аполлон добре пам’ятав, як жахливий Пітон переслідував колись його матір Лето. Аполлон ні миті не вагався — він помститься Пітону за зло, яке той заподіяв матері.
Біля підніжжя гори Парнас у глибокій ущелині, де мешкав Пітон, стояла вічна темрява. Сюди ніколи не досягали промені сонця. Безтурботні німфи, які коли не коли ненароком забрідали у царство Пітона, з жахом утікали світ за очі від чудовиська, яке сіяло смерть. А Пітон лежав поміж скель, його довге зміїне тіло, вкрите твердою лускою, звивалося величезними кільцями, які завиграшки могли роздушити будь — яку живу істоту.