Міфи Давньої Греції

Цар Мемнон був сином Пріамового брата Титона та богині ранкової зорі Еос. Зачувши про загибель Гектора, він поквапився на допомогу троянцям. Щойно він прибув до Трої та постав перед грецьким військом у своїх золотих обладунках, викуваних самим богом — ковалем Гефестом, як занепалі духом троянці оговталися й мужньо виступили проти ошелешених греків. Мов грізний вихор, носився Мемнон серед ворожого війська, сіючи за собою смерть. Поруч із ним бився друг його Піразид.

Аж раптом Піразид затнувся, смертельно вражений списом, — це Ахіллів вірний приятель Антилох поцілив його. Не тямлячи себе від люті, етіопський цар Мемнон кинувся до Антилоха і встромив списа просто йому в серце. А потім нахилився над подоланим ворогом, щоб здійняти з нього обладунки на знак своєї перемоги. Для греків це було страшною ганьбою, і Нестор, батько Антилоха, кинувся на захист синового тіла. Мемнон поглянув на старого — і не здійняв на нього руки, дозволив забрати синове тіло з поля бою.

А тут Ахілл дізнався про загибель вірного друга. Спершу він не повірив страшній звістці, а коли усвідомив, що сталося, з подвійним завзяттям почав рубати шереги троянців. Ось він наблизився впритул до Мемнона — й поранив його списом у плече. Мемнон навіть не звернув уваги на рану і своєю чергою черкнув списом Ахілла. Побачили супротивники, що вони варті одне одного, й повитягали з піхов мечі.

А в цей час олімпійські боги поклали на терези долі Мемнона й Ахілла. Доля Ахілла переважила, і Мемнонові

судилося померти у цьому поєдинкові. Під ударами грецького героя упав мертвий етіопський цар Мемнон. Заплакала його мати — богиня ранкової зорі Еос. Вона послала на поле бою богів вітру, щоб забрали тіло її сина та перенесли на берег річки Есеп. Там для Мемнона спорудили гробницю, а супутники його, які разом зі своїм царем мужньо билися на боці троянців, обернулися на пташок — мнемонід, і тепер вони щорічно прилітають на могилу етіопського царя й оплакують його.

Греки ж з великою шаною поховали героя Антилоха й поставили урну з його попелом у гробівець, де вже був прах Патрокла.

СМЕРТЬ АХІЛЛА

Ахілл лютував: понад усе він хотів помститися на троянцях за смерть своїх друзів — Патрокла й Антилоха. Мов у нестямі, рубав Ахілл ворогів направо й наліво, допоки перелякані троянці не почали втікати, щоб мерщій заховатися за надійними мурами міста. А грецький герой гнав ворогів аж попід саму Скейську браму, яку троянці не встигли зачинити.

Мабуть, Ахілл би вдерся й до Трої, якби була на те воля олімпійських богів. Проте доля розсудила інакше: сонцесяйний Аполлон гукнув до Ахілла, щоб той спинився й не важився потикатися до міста. Ахілл мов не тямив, що перед ним бог: замість послухатись і відступити, він замахнувся на Аполлона списом: мовляв, мене ніхто не спинить. Розгнівався Аполлон і забув свою обіцянку завжди охороняти Ахілла.

Саме цієї миті Парис напнув тятиву лука, й Аполлон непомітно спрямував стрілу в єдине вразливе місце на тілі Ахілла — у п’ятку. Грецький герой відчув, що його мов ужалило щось у п'ятку. Він видер із рани стрілу — і зненацька відчув, що йому стало зле, як ніколи до того. Він прочував наближення смерті. Ахілл зіперся на спис, щоб не впасти перед лицем ворога, проте сили швидко полишали його, і він поточився на землю. За мить він помер.

Проте й до мертвого героя боялися підступити троянці. Та помалу, помалу вони оговталися й наблизилися до Ахіллового тіла, щоб, за військовим звичаєм, забрати свій трофей — переможеного ворога. Греки запекло боролися, щоб не віддати Ахіллове тіло на ганьбу. Коли олімпійські боги побачили, що троянці хочуть спаплюжити тіло Ахілла, сам Зевс гримнув громом і вдарив у вир бійки блискавкою, щоб зупинити троянців. Скориставшись цим, син Теламона Еант завдав на плечі могутнє Ахіллове тіло й поніс його до кораблів, а Одиссей захищав їх щитом від троянських стріл.

Довго оплакували греки свого найкращого героя. Почула цей плач Ахіллова мати — нереїда Тетида, з морської глибини припливла скорботна мати до грецького табору. Сімнадцять днів оплакувала Тетида сина, а в цей час музи співали на честь Ахілла поховальні гімни. На вісімнадцятий день греки спорудили високе багаття, на якому з почестями спалили Ахіллове тіло. Коли кострище догоріло, попіл найбільшого грецького героя зібрали в золоту урну й поставили у гробівець поруч із прахом Патрокла й Антилоха.

Понад гробівцем греки насипали височенну могилу, яку було видно далеко з моря, а потім на честь померлого влаштували ігрища й змагання. А переможців цих змагань нагороджувала Ахіллова мати — нереїда Тетида, яка винесла дарунки з морської глибини.

ОСТАННІ ДНІ ТРОЇ

Після смерті Ахілла греки й далі тримали облогу Трої, проте їм ніяк не вдавалося взяти місто. Минав уже десятий рік війни; і греки, і троянці були виснажені нескінченними сутичками. Та насправді доля Трої була визначена задовго до початку війни. Давним — давно провістили пророки, що Трою можна буде взяти, якщо, по — перше, одним із грецьких ватажків буде син Еака; по — друге, якщо заберуть із Трої палладій — дерев’яну скульптуру озброєного божества, яку сам Зевс скинув у місто з неба; по — третє, не допустять, щоб коні тракійського царя Реза, союзника троянців, напилися з річки Ксанта; по — четверте, уб’ють Троїла, молодшого сина царя Пріама, і зруйнують могилу Лаомедонта; по — п’яте, якщо на боці грецького війська битиметься Телеф — цар Мізії; по — шосте, якщо греки будуть озброєні отруйними стрілами Геракла. Тільки всі шість умов укупі вели до падіння Трої.

Коли загинув нащадок Еака Ахілл, виявилося, що першу умову неможливо виконати. Але тут — таки греки згадали, що в Ахілла був син Неоптолем. На дванадцятивесельному кораблі вирушили Одиссей і Діомед, щоб привезти Неоптолема під стіни Трої, а спартанський цар Менелай обіцяв віддати йому за дружину свою дочку Герміону й багаті дарунки, якщо він згодиться приїхати на допомогу грекам. Неоптолем радо погодився, і вже в першій сутичці з Троянцями відзначився — убив мізійського царя Еврипіла, союзника Пріама.

Палладій — старовинна різьблена статуя Атени — Паллади — зберігався в храмі богині, надійно захищений мурами Трої. Сам володар богів Зевс подарував його колись місту на щастя й процвітання — він скинув палладій

на землю просто з Олімпу. Стояла статуя в Іліоні — фортеці міста. Як же заволодіти палладієм? Одиссей і Діомед вирішили його поцупити. Проте на завше хитрого й розважливого Одиссея цього разу мов потьмарення найшло: коли греки удвох підійшли до стін Трої, Одиссей покірливо підставив Діомедові плечі, щоб той видерся на троянський мур. Щойно Діомед опинився на валу, як забув про свого приятеля Одиссея — навіть не подав йому руки, а поквапився до фортеці Іліон забирати палладій. Але Одиссей дочекався Діомедового повернення й, коли той зістрибнув зі стіни й вирушив до грецького табору, прилаштувався позаду нього. Одиссей уже оголив меч, та Діомеда мов хтось голкою штрикнув: він обернувся і, побачивши позад себе Одиссея, змусив його йти до табору попереду себе.

Важко було виконати і третю умову — завадити коням тракійського царя Реза напилися води з річки Ксанта. Саме на ту пору Рез прийшов із військом на допомогу троянцям. Греки вирішили будь — що заволодіти його конями, але й гадки не мали, де їх тримає цар Рез. Вірні приятелі Одиссей і Діомед вирішили поночі прослизнути в Трою, щоб вивідати, де цар Рез тримає коней. А тим часом троянці, які підозрювали підступ із боку ворога, також вирішили послати шпигуна в грецький табір. Отож коли Одиссей і Діомед вночі підійшли до стін Трої, вони побачили, як троянець Долон потай виходить за браму. Вони потихеньку попростували за ним. Долон почув кроки за спиною й подумав, що то троянці вислали йому навздогін помічника. Він обернувся — й опинився в руках Одиссея та Діомеда. Греки пригрозили Долону смертю й змусили розповісти, де цар Рез переховує своїх коней. Під страхом смерті Долон в усьому зізнався, але підступні греки все одно вбили його. Дізнавшись що

потрібно, Одиссей і Діомед пробралися до шатра царя Реза; Діомед убив самого царя та дванадцятьох його супутників, а Одиссей тим часом відв’язав коней і забрав до грецького табору, таким чином не давши їм напитися з річки Ксанта.

Четверту умову греки виконали давно — ще на початку війни Ахілл убив наймолодшого сина царя Пріама — Троїла.

Із п’ятою умовою — привернути на бік греків Телефа — також упорався хитромудрий Одиссей. Ще на самому початку походу греки висадилися в Мізії. Вони вважали, що це троянська земля, й почали спустошувати її. Але ця земля не була троянською, хоча нею правив Гераклів син Телеф — зять Пріама, союзник троянців. Телеф зібрав військо й став до бою з греками. У сутичці Телеф поранив Ахіллового друга Патрокла, та й сам дістав поранення від Ахілла. Рана довго не гоїлася, й Телеф запитав оракула: «Чи смертельна моя рана?» Оракул відповів: «Зцілити її може тільки той, хто її завдав, і тою самою зброєю, якою її завдали». Проте Ахілл вважав Телефа ворогом греків, отож відмовився лікувати його рану. Але кмітливий Одиссей знайшов вихід: він зішкрябав трохи іржі з Ахіллового списа й посипав нею рану Телефа. Поранення миттю загоїлося, а Телеф, побачивши в чудесному зціленні знак долі, приєднався до грецького війська у війні проти троянців.